Можливо, у майбутньому українці дізнаються, які сюрпризи готувала їм влада і яких наслідків перебування при владі Володимира Зеленського вдалося уникнути у зв'язку з епідемією коронавірусу.
Про це в інтерв’ю “Обозревателю” сказала українська письменниця Оксана Забужко.
“У мене були підозри, що сценаристи цього “шоу” збиралися “обнулити” Україну ще десь на кінець минулого року – і далі переходити до того місця, де ми їх перебили у 14-му році: до повного демонтажу Української держави”, – заявила вона.
За словами літераторки, на початку 2020-го виявилися “тривожні симптоми”: поїздка Зеленського в Оман і чутки про зустріч із секретарем Ради безпеки Росії Миколою Патрушевим, збитий іранською ракетою пасажирський літак, після чого Україна довго не висувала жодних претензій. Ситуацію змінив карантин, зазначила вона.
“У принципі я би сказала, що в усьому цьому є й хороша новина: Українська держава за ці півтора року виявила значно більшу резистентність, аніж я від неї сподівалася. Коротше, не так легко нас завалити”, – констатувала Забужко.
“Те, що зараз ми всі виявились вимушено замкненими в межах своїх державних кордонів, − це перший серйозний удар по глобалізації від 1989 року, від падіння Берлінського муру. Ми встигли виростити ціле покоління з вірою в те, що світ глобалізований, що кордони між державами тануть, що жити там, де є робота, сьогодні в Берліні, завтра в Калькутті – це нова ідентичність, за якою майбутнє. Зненацька все це закінчилось.
Якщо уявляти собі історію людства як певний “самоплинний” сценарій, а кожний письменник мислить сценаріями, то я би сказала, що світобудова, як сценарист, нас грубо осадила. Продемонструвала нам, що ні до якої глобалізації ми насправді не були готові. Що всі наші міжнародні організації, ВООЗ, і що там ще – а як прийшлось до діла, то в кожній країні своя система охорони здоров’я, яку маєте – таку й їжте, і нікуди ви з того не вискочите, і ніякі гроші на офшорах вам не поможуть… “, – підкреслила Забужко.
“І світовий розум нас нормально посадили на попу. Мовляв, гординю трошки усмиріть, рєбята. Гординю усмиріть! В очі близьким зазирніть, а то вже забули, якого вони кольору, з дітьми побавтеся.
Є ще одна проблема онлайну − криптоамнезія. Затирання пам’яті, коли кожен має змогу, умовно кажучи, “відредагувати свій запис”, підтерти те в репрезентації минулого, що йому не подобається. Це вже оруелівщина чистої води. Тільки Орвел ще не знав, наскільки крихка і вразлива річ людська пам’ять, у нього Вінстон Сміт кричить своєму катові: “Як ви забороните людям згадувати?” А ми тепер знаємо відповідь на це питання – та запросто! І забороняти нічого не треба: наваліть на людину купу інформації, щоб було на порядок більше, ніж вона може обробити – і все, я вже не знаю, чи це зі мною було, чи я це десь прочитав, чи воно мені приснилося, чи воно реальне, чи воно віртуальне…
У результаті виявляється, що тільки те, що написано пером − не вивезеш волом. Папір – останній чесний носій інформації.
Криптоамнезія – насправді дуже серйозна загроза для України. На початку нульових нас, в результаті так званої “медіареформи”, по суті позбавили паперової преси – лишили тільки інтернет. Підозрюю, це була частина російського плану підготовки до війни. Інтернет-видання мають змогу постійно “переписувати архіви” – і тепер хапаєшся, от же недавно була публікація, точно пам’ятаєш, тепер би на неї послатися – гульк, а її вже зачистили! Не зробиш скрін – пропало.
От “плюси” розмагнітили свої плівки 90−х років – і все, не було в Україні телебачення! А вони ж тоді “прогресивним” каналом були, там всі провідні інтелектуали свої авторські програми вели, від Сергія Маслобойщикова до Вадима Скуратівського й Соломії Павличко… Все, не було такого – люди вже вчорашнього дня не пам’ятають, куди там історичні тенденції бачити… Словом, що казати – будь-який винахід за всіх цих технологічних інновацій може бути вжитий як во благо, так і во зло”, – сказала Оксана Забужко.
