Опублікована "кремлівська доповідь" - справжня чорна мітка "всім впливовим діячам російської політики, вважає Віталій Портников.
Довгоочікувана публікація в Сполучених Штатах так званої “кремлівського доповіді”, на перший погляд, не повинна викликати ніяких серйозних наслідків для російської політичної і підприємницької еліти. У доповіді просто перераховані провідні співробітники адміністрації президента, федеральні міністри, керівники обох палат Федеральних зборів Російської Федерації, голови державних компаній і “олігархи” з першої сотні “Форбса”, причому без урахування змін в їхньому добробуті, які відбулися з часу оприлюднення списку в періодичному виданні.
Однак “кремлівська доповідь” має одну відмінну рису в порівнянні зі списком санкцій Сполучених Штатів і Європейського Союзу. Ці списки враховували насамперед зв’язок Володимира Путіна зі своїм власним оточенням. У них потрапляли державні службовці, висунуті на свої посади Путіним (власне, всіх нинішніх керівників Росії висунув на посаду Путін, який перебуває при владі ось уже 18-й рік ) і олігархи, які зобов’язані своїм добробутом путінському заступництву. Але олігархи єльцинських часів, представники могутнього клану, який сформував нинішній режим і забезпечили передачу влади від Бориса Єльцина Володимиру Путіну, залишалися поза зоною впливу санкційних списків. Цим як би підкреслювалася їх непричетність до прийняття рішень, “старі” олігархи виглядали мало не страдальцамі- “демократами”, вимушеними покірно спостерігати за перетворенням російської влади.
Так ось тепер цей міф остаточно спростовано. “Кремлівська доповідь” – це не телефонна книжка. Це перелік осіб, які приймають рішення, що впливають на їх прийняття, які отримують від цього прийняття прибуток і так далі. І в цьому списку є і Роман Абрамович, і Олег Дерипаска, і Михайло Фрідман, і Петро Авен, і Володимир Потанін, і дружина Юрія Лужкова Олена Батурина і багато інших представників еліти 90-х.
Але це буі лише відступ, який демонструє, що зараз українській владі і українському суспільству – як втім, властям і суспільству інших схильних до колаборації країн – буде важко робити вигляд, що є “хороші” російські олігархи, “наші земляки”, а є погані, особисті друзі Путіна. Немає більше жодної різниці між Ротенбергом і Фрідманом, між Тимченко і Абрамовичем. І те, що ніяких наслідків для фігурантів списку сьогодні немає – це не означає, що їх не буде завтра.
Список – це справжнісінький “дамоклів меч” над головами кремлівського і довколакремлівського злодюг, всіх цих торговців автомобілями, що перетворилися в нафтових і газових магнатів, банкірів і політиків. І це прекрасно розуміють і вони самі, і ті, хто з ними співпрацює на Заході. Симбіоз Заходу і російського злодійського капіталізму, що тривав 27 років, схоже, добігає кінця.
Але очікувати від закінчення цього симбіозу краху путінського режиму – принаймні, швидкого – я б не став. Більш того, я схильний погодитися з послом Росії в США Анатолієм Антоновим, який сказав після публікації доповіді, що тепер російська еліта ще більше згуртується навколо свого лідера Володимира Путіна. Я б навіть сказав, це єдиний вихід для цієї еліти. Розвилку, на якій вона могла домовитися з Заходом, не втрачаючи обличчя, давно вже проїхали – якраз в день путінської “кримської мови”. І тепер будь-яка домовленість – це прояв слабкості, це капітуляція. А гарантувати збереження нинішнього кримінально-чекістського режиму і положення в ньому олігархів може тільки сильний режим. І його адепти це прекрасно розуміють. Тому вони будуть триматися за Путіна до кінця.
Потрібно зрозуміти одну дуже просту річ. Росія зміниться навіть не тоді, коли з великої політики підуть Путін з Медведєвим. І навіть не тоді, коли виявляться розореними Абрамович або Фрідман – якщо їх взагалі можна розорити. А тоді, коли з політичної сцени країни підуть Чубайс з Єльцинським зятем Юмашевим, які не потрапили ні в які списки. А до цього ще дуже далеко.
