Путін вже не думає про реальну перемогу, він хоче бодай показати, що з ним ще рахуються, а він може собі щось дозволити. Виглядало це яскраво, артистично і жалюгідно
Довгі перемовини в Нормандському форматі, які провели Ангела Меркель, Франсуа Оланд, Петро Порошенко та Володимир Путін закінчилися з нічийним рахунком. Нірка виявилася порожньою. Якщо брати чистий результат, то його немає.
Жодного підписаного документа, навіть на рівні Будапештського меморандуму, жодної заяви. Сторони вчергове підтвердили своє прагнення до виконання Мінських угод, про які всі давно знають, що їх виконано не буде просто тому, що вони нездійсненні.
Дуже скромні кроки до компромісу, які учасники переговорів озвучили за підсумками зустрічі, виглядають доволі туманно і дуже легко будуть списані в сміття. Складанням дорожньої карти виходу з конфлікту займеться робоча група на рівні міністерств закордонних справ.
Тобто хоч одне рішення на переговорах ухвалили – авансом призначили винних у провалі. Теж, звісно, результат. Але на загальну ситуацію він не впливає. Глухий кут, обумовлений цілком об’єктивними стратегічними суперечностями між Україною і Росією не змогли виправити навіть спільні зусилля Меркель і Оланда.
Заради справедливості слід зазначити, що зусилля наших європейських партнерів (у жодному разі не союзників, а саме партнерів) були здебільшого зосереджені на примусі до поступок в першу чергу України. Просто тому, що Україна залежить від позиції Євросоюзу куди більше, ніж Росія, тож за їхньою логікою має охоче йти на компроміс.
Але тут у Порошенка було припасено відмінний козир, який йому забезпечила Верховна Рада. Так фракція “Народного фронту” категорично виступила проти реалізації кремлівського сценарію щодо виборів на Донбасі, а без голосів другої за величиною фракції питання можна вважати закритим.
Самопоміч, у принципі, теж не підтримає капітуляцію, про що заздалегідь попередили. Ляшко приєднається до патріотів – у цій ситуації можна бути водночас і розумним, і красивим. “Регіонали” з Опоблоку і нових депутатських груп кремлівський сценарій однозначно підтримають, але вони в меншості.
Блок Петра Порошенка розколеться на голосуванні, ну а позиція “Батьківщини” тут вже ні на що не впливає. Тобто Порошенко міг з залізною впевненістю заявляти, що він готовий на компроміси, але принципові поступки і фактичне прийняття в Україні проросійського анклаву з особливим статусом через Верховну Раду провести неможливо.
А просто вивести свої війська і залишити Україну в спокої Кремль поки не згоден. Розраховує дотиснути обстрілами, торгівлею заручниками і підтримкою симпатиків у Європі. На цьому й зупинилися.
Формально зійшлися на тому, що відведення військових з обох сторін триватиме, спостерігачі ОБСЄ займуть зону розмежування і будуть безперервно її моніторити. Україна почне готувати вибори на окупованих територіях, а перед початком процесу ОБСЄ введе поліцейську місію.
Це, схоже, той самий обрій, що є недосяжним. Поліцейську місію на Донбас не введуть просто тому, що бойовики з “ДНР” і “ЛНР” з російськими кураторами ніколи не погодяться з законом про вибори, який прийме Верховна Рада. А з потрібним Кремлю законом не погодяться депутати.
Тож цю угоду озвучили просто заради того, щоб оголосити хоч про якийсь результат. Ну а винних призначено, як я писав вище, заздалегідь. Та й процес узгодження і переговорів може бути нескінченно довгим.
За великим рахунком, усі ці переговори не дадуть результату доти, доки одна зі сторін не погодиться поступитись у принципових питаннях. Тобто або Україна погодиться стати державою “на короткому повідку” Росії, або Москва махне рукою на Київ і відмовиться від контролю над колишньою республікою СРСР.
На даний момент на такі сценарії ніхто йти не готовий. Це розуміють у Берліні та Парижі, але набагато краще це розуміють у Києві та Москві. І поведінка президентів дозволяє зробити обережний прогноз, оптимістичний для України.
Порошенко на переговорах тримався досить упевнено і на принципові поступки не погоджувався. Ангелі Меркель навіть періодично доводилося виводити його з-за столу для особистої розмови, щоб домогтися хоч якихось формальних поступок.
Справедливості заради варто зазначити, що можливість вести себе так жорстко Порошенку забезпечили відразу три союзники. Це Верховна Рада, з жорсткою позицією НФ і половини власної фракції, створена з нуля за два роки боєздатна українська армія і активна позиція народу України. Порошенко розумів, що він може відступити, але залишиться один.
Російський президент навпаки, виглядав наляканим і дезорієнтованим. Взагалі під час переговорів навіть за прихованої підтримки Меркель і Оланда він був значно зосередженішим на збереженні лиця, ніж на реальних результатах. Звідси хлоп’яче хамство з запізненням, вимога допустити в Берлін радника Владислава Суркова, якому заборонено в’їзд до ЄС.
Путін вже не думає про реальну перемогу, він хоче бодай показати, що з ним ще рахуються, а він може собі щось дозволити. Виглядало це яскраво, артистично і жалюгідно. І згода віддати під контроль ОБСЄ Дебальцеве викликала плач і скрегіт зубовний серед ватників усіх мастей. Ну і міжнародне співтовариство зробило свої висновки.
За підсумками зустрічі Меркель і Оланд зітхнули з полегшенням. Результатів реальних нуль, але про рух вперед своїм виборцям можна спокійно заявити. І навіть показати фотографії. А потім переключитися на проблеми в Сирії, які цікавлять Німеччину більше, ніж українські. А Францію вони цікавлять набагато більше.
Загалом, добре посиділи – пора на роботу. Путін у абсолютно “розстроєних чуствах” полетів у Москву і там першим ділом відрікся від капітуляції в питанні Дебальцева. Але акуратно, перевівши питання уточнення позиції РФ на МЗС.
Порошенко повернувся в Україну без втрат і від обіцянок підготувати та ухвалити закон про вибори на Донбасі відрікатися не став. А навіщо? Так, обіцяв одружитися. Було. Але конкретно не сказав – коли і з ким. Тож свобода маневру зберігається.
Особливої перемоги України на цьому раунді переговорів немає. Хоча демонстрація сили була просто красивою. З одною з найсильніших і найбоєздатніших армій в Європі і оборонкою, яку за останні два роки підняли теж з нуля – можемо собі дозволити жорсткий тон. У Москві це чудово відчули.
Так що найближчим часом варто чекати загострення на фронті. Дипломатичних аргументів у Кремля в запасі немає …
