Путін дуже радіє перемозі на президентських виборах в Сполучених Штатах Дональда Трампа, вважаючи, що він простіший, ніж політик з великим адміністративним і міжнародним досвідом Гілларі Клінтон, і його буде легше обдурити. Але присутність в команді Трампа таких асів, як Джон Болтон і Руді Джуліані дає надію, що цей хитромудрий розрахунок провалиться. І ми зможемо це побачити дуже скоро.
Про це пише політолог Віктор Каспрук.
Кремлю потрібно було б думати не про те, як обвести навколо пальця Вашингтон, а спробувати не повторити у повному обсязі помилок, котрі допустила Москва в часи колишнього СРСР.
Адже лозунги об’єднання усіх росіян в якомусь ефемерному “русском мире”, є не менш бредовими, чим “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, або ж “Вперед до перемоги комунізму!”.
Тому перед Дональдом Трампом сьогодні стоїть не менш складне завдання, ніж тридцять років тому перед Рональдом Рейганом – вилікувати Росію від хвороби агресивного мілітаризму.
“Ліки”, котрі потрібно для цього застосовувати в геополітиці, американцям відомі. А в самій Росії щось можна позитивно змінити провівши роздержавлення на користь простого народу, коли в економіці Російської Федерації мала б домінувати народна приватна власність, а не державно-олігархічно-корупційна.
Очевидно, що за режиму Путіна це зробити неможливо. Тому потрібно міняти всю вертикаль влади.
Формулу “російський ведмідь ніколи не вмирає, він просто впадає в сплячку”, яку декілька років тому вивів один з американських експертів, – добре було б усвідомити ще в далекому тепер 1991році.
Хоча можна запитати – по якому колу поспіль ходить Росія? Адже коли увесь світ хоч якось, але йде вперед, а в Росії, трохи перепочили і знову страшний режим типу “папи Дюка” з острова Гаїті.
Один з апологетів путінської влади сказав, що “Немає Путіна – немає Росії”.
Але тут необхідно зробити уточнення: “Немає Путіна – немає путінської Росії”. Але, як ми бачимо, народ у своїй масі хоче Путіна.
У психології патерналістськи налаштованих мас гніздиться ще одна істина: старий упир краще молодого вовкулаки.
За такої постановки проблеми, Путіну дійсно альтернативи немає. До того часку, поки його пітерський клан не насмокчеться і не відвалиться сам, Росія буде перебувати в часі застою не кращого від брежнєвського.
Можливо, що народним масам подобається це “болото” та вони до нього органічно звикли. Інші ж звикли чекати.
Та схоже, що в головах росіян міцно засіли пов’язані один з одним: імперський синдром, бідність, конфлікт зі світом, підтримка Путіна, світовідчуття обложеної фортеці і так далі.
Справжній лідер – той, хто тягне “національного бегемота” з болота відсталості – вгору, до прогресу. Це не завжди надає популярності, та й важко.
Але Путін не такий. Він разом з підданими спокійно ковзає по похилій площині, разом з ними занурюючись ще глибше у це “болото”.
Зате “бегемоту” там спокійно і тепло. Ніхто його не тягне з “болота”. І за це він любить владу.
Прихильники Путіна – це агресивні люмпени, неосвічені, заздрісні і схильні до крадіжок. Тому їм просто необхідно бути в одній компанії з Путіним.
Й переобрати цього “довічного президента” неможливо. Адже голосувати за начальство (або за його ставленика) – це російська національна традиція.
За всю історію Росії не було жодного випадку, щоб в результаті виборів до верховної влади прийшов кандидат від опозиції.
Оскільки в країні рабів і злодіїв вибори – це цілковитий нонсенс.
Чи “затрампує” Дональд Трамп російського “папу Дюка” Путіна? Це залежить від багатьох факторів і збігу геополітичних розкладів і ситуацій.
Але з усього цього можна зробити висновок: середньостатистичний росіянин це діагноз, а лікування, якщо воно і можливе, може виявитися і тривалим історичним процесом.
Процесом, котрий пов’язаний з згасанням (горілка, СНІД та ін.) російського етносу і укоріненням на території нинішньої Росії нових, прийшлих народів (китайців), відпаданням національних околиць (Кавказ), тобто, по суті, радикальна геополітична і етнічна її видозміна.
