Сергій Нігоян був убитий 22 січня 2014 го о 5.30 ранку пострілом картечі з помпової рушниці на вулиці Грушевського з дистанції близько 20 метрів.
Про це нагадав український журналіст, військовий експерт Юрій Бутусов.
Всього 21 рік, єдина дитина в сім’ї … Відкрито, цинічно, показово застрелений. Двома годинами пізніше спеціальними міліцейськими патронами, які відсутні у відкритому продажі, там же був застрелений Михайло Жизневський, і смертельно поранений Роман Сеник. За них тоді ніхто не помстився. Ніхто зі співробітників міліції не отримав на Грушевського важких поранень, ніхто не вбитий.
І тому в лютому послідувало багато інших смертей – в центрі міста, нікого не соромлячись і нічого не боячись. І хвиля насильства була зупинена тільки тоді, коли знайшлися герої, чоловік двадцять-тридцять всього, які на свій страх і ризик із мисливських рушниць відкрили вогонь по катам, і тільки тоді опір мав значення, а вся колосальна бандитська піраміда відразу звалилася.
Злочинці, які наказували, стріляли, і виправдовували це на всіх телеканалах, вірили в свою безкарність, і що відплата за ними ніколи не прийде, ватажки зуміли сховатися.
І злочинці, що повтікали досі бруднять цей день на телеканалах, які втратили раптом різко пам’ять, з однієї причини.
Тому що втікачів, які сприяли масовим вбивствам не розшукують команди ліквідаторів. Тому що за великим рахунком покарання катів Майдану не стало головним державним проектом, не стало справою життя і смерті для тих, хто прийшов до влади, завдяки бажанню народу помститися за кров і свавілля, що викликали Революцію.
Держава, яка не вміє карати тих, хто бажає її знищити, завжди буде вразливою, і буде піддаватися будь-яким закордонним впливам.
Лідери, які не розуміють ціну і значення крові і смерті, можуть нескінченно блукати в словах. Словами ніколи не можна пояснити і виміряти те, що вимірюється тільки вчинками.
Такими вчинками, які вчинили герої Небесної сотні, які ціною свого життя надали тоді, чотири роки тому, великий сенс словам і справам.
