Зустріч Путіна і президента Франції Еммануеля Макрона ознаменувала новий етап російсько-французьких відносин, який буде найважчим після закінчення Холодної війни. Навряд чи ми скоро дізнаємося, про що французький президент говорив з Путіним тет-а-тет, які слова вживалися для того, щоб донести до російського керівника неприйнятність його дій. Однак на прес-конференції Макрон вже не зміг стримати неприязні до свого гостя, висловивши все, що думає про створених Кремлем знаряддях пропаганди Russia Today і Sputnik і ледь стримавши сміх, коли російський керівник викладав свою версію подій в Донбасі.
Про це розповів журналіст Георгій Ерман.
Звичайно, головну роль зіграло абсолютно беззубі втручання Росії і російських пропагандистів у виборчу кампанію. Протягом останніх місяців російські і проросійські ЗМІ і “експерти” зловтішалися з приводу незграбного втручання України в президентську гонку в США в серпні 2016 року, коли НАБУ зробило заяву, що завершилося відставкою керівника штабу Трампа Пола Манафорта. Ця подія не йде ні в яке порівняння з кампанією, організованою в російських ЗМІ проти Макрона і його сім’ї, Франції та її єдності.
У Росії в ході виборчої кампанії аудиторію свідомо налаштовували на презирство або навіть ненависть до Франції і французам. В результаті російська пропаганда як завжди зіграла на забезпечення потреб режиму, зміцнивши позитивний образ кремлівського союзника – Марін Ле Пен: за опитуванням ВЦВГД 61% росіян симпатизували їй, Макрона лише 8%. Проте шкода від таких дій російських пропагандистів відчує російська економіка і росіяни в ставленні до себе в найближчому майбутньому.
У Парижі вважаються з Росією тільки тому, що путінська політика “відстоювання національних інтересів”, а точніше інтересів наближених до Путіна російських олігархів, створює багато кровопролитних конфліктів на кордонах ЄС.
Після зухвалого втручання у виборчу кампанію можна не сумніватися, що політика Франції щодо Росії буде більш жорсткою, ніж за попередників Макрона – Ніколя Саркозі, який пішов на поводу у Кремля і став говорити приємні для путінських вух слова про Крим, або Франсуа Олланд, який відмовив по Містраль, довго терпів кремлівський цинізм і різко звернув контакти тільки після бомбардувань Алеппо і зустрічі Путіна з Ле Пен.
Навряд чи зустріч у Версалі була холодним душем для Путіна, просто підтвердилися його найгірші побоювання – французький президент за словом в кишеню не лізе, образи не прощає і буде незручним співрозмовником. Зараз єдине, що може зробити Росія, щоб якось насолити Макрона – це спробувати перешкодити створити проурядову більшість за підсумками виборів парламент 11 і 18 червня, надаючи допомогу, перш за все, в інформпросторі, тим кандидатам від правої партії Республіканці, які симпатизують Росії, або Національному фронту.
