Інфляція на кінець 2017 року досягла 13,7 %, що значно перевищило цільові показники, що були закладені в основних засадах монетарної політики НБУ. Які питання можна адресувати регулятору з цього приводу?
Про це розповів економіст Олександр Петрик.
Інфляція на кінець 2017 року досягла 13,7 %, що значно перевищило цільові показники, що були закладені в основних засадах монетарної політики НБУ. Які питання можна адресувати регулятору з цього приводу?
Новий монетарний режим – інфляційне таргетування, непристосований до наших економічних реалій, та не працює в умовах України? Монетарна політика була недосконалою і тому не вдалося досягнути проголошених цілей? Інші фактори, що лежали поза межами впливу НБУ, відіграли вирішальну роль у високій інфляції? Спробуємо неупереджено розглянути ці питання та дати відповіді на них.
Щодо самого інфляційного таргетування (ІТ), то цей підхід зарекомендував себе дуже ефективним як у розвинутих країнах, так і в країнах, із близьким рівнем розвитку порівняно з Україною. Зокрема ІТ успішно застосовують у Філіппінах, Індонезії, Сербії, Албанії, Грузії, Вірменії. Тому аргументи проти застосування цього гнучкого підходу в умовах нерозвиненості економіки України є абсолютно безпідставними. Інша річ, що існують ключові умови, які мають виконуватися для успіху ІТ. І поки що, вони слабо виконуються тими, хто здійснює макроекономічну політику в Україні.
По-перше, імплементація ІТ не є прерогативою тільки центрального банку. Уряд має також відігравати свою роль у забезпеченні цінової стабільності через свою політику та свої інструменти. Ця роль уряду є тим більшою, чим менш розвинутою є економіка і менш досконалим є трансмісійний механізм, через який центральний банк може впливати на зростання та ціни.
Така взаємодія уряду та НБУ щодо забезпечення цінової стабільності зафіксована в Меморандумі про співробітництво поміж Україною та МВФ. Документ був підписаний як НБУ, так і урядом (прем”єр-міністром та міністром фінансів), а також президентом. Але фактично Уряд мало допомагав НБУ у досягненні цілей по інфляції у 2017 році.
Нам не вистачало координації монетарної та фіскальної політики. З одного боку, мало місце підвищення заробітних плат та пенсій, тарифів, або видатків з єдиного казначейського рахунку уряду, перекоси у податковій та митній політиці. З іншого – НБУ був вимушений активно діяти на валютному та грошовому ринках, на ринку цінних паперів та у процентній політиці. Узгодження цих двох напрямів було критично мало.
По-друге, ІТ базується на довірі до центрального банку та його де-юре та де-факто, операційній незалежності. Це важливі чинники, які “заякорюють” інфляційні очікування бізнесу та населення. Відсутність діючого Голови НБУ протягом останніх дев”яти місяців та, як наслідок, неявна політична залежність керівництва НБУ від політиків у цій невизначеній ситуації, на мій погляд, не дали вчасно прийняти рішення щодо підвищення облікової ставки. Більшість політиків вимагали здешевлення кредитів, і скоріше за все, НБУ довго “вичікував” коли інфляція сама почне знижуватися, після очікуваного закінчення дії “шоку пропозиції”. Інфляція у червні 15.6% вже була сигналом для НБУ, що інфляційні очікування не дадуть інфляції швидко повернутися до цільової траєкторії без втручання з його боку. Рішення щодо підвищення ставки було прийнято лише восени, коли вже стало очевидним, що інфляція набрала обертів і до кінця року проголошені цілі не будуть досягнуті. До того ж стало відомо, що уряд планує нове підвищення соціальних виплат, і це буде “підігрівати” і інфляцію попиту. Тим більше, що зміна ставки рефінансування НБУ має більш довгий період впливу на інфляцію (9-12 місяців).
У 2017 році на темпи росту цін сильно вплинули також і фактори з боку інфляції витрат. Вони поки що мають великий вплив на загальний тренд інфляції, обумовлюючись структурою споживчого кошику в Україні. Велику частку в ньому займають продовольчі товари з низьким рівнем обробки та комунальні послуги. Саме ці групи споживання додали свій внесок у прискорення загальної інфляції. Відсутність достатнього контролю з боку уряду та антимонопольного комітету за цінами на ринку палива також додало “хмизу у багаття” інфляції.
Хотілося застерегти як наших політиків, так і тих хто приймає рішення, не робити поспішних висновків щодо непрацездатності ІТ в Україні лише за результатами відхилення інфляції від цілі на кінець року. Тим більше, що забезпечення цінової стабільності, тобто низької інфляції, є нормою закону про НБУ, іншої розумної альтернативи щодо монетарної політики, яка б зараз сприяла відновленню економічного зростання, просто не існує.
Було б ідеально, якби НБУ після проголошення переходу до режиму ІТ став контролювати інфляцію з точністю до заявлених цільових відсотків і на точно певні дати в майбутньому. Але досвід інших центральних банків свідчить, що хоча досягнення цілі з інфляції – це важливий елемент політики, основним, визначальним компонентом ефективності ІТ є якісна система комунікацій центрального банку з суспільством.
Тому можна стверджувати, що ІТ буде успішним, коли інфляційні очікування всіх суб’єктів економіки будуть збігатися із середньостроковою інфляційною метою, проголошеною НБУ. Але важливо, щоб цю мету уряд підтримував і на практиці, а не тільки на сторінках меморандуму про співробітництво з МВФ.
