"Вибачення - за що?" - цей вигук одного з найбрехливіших дипломатів сучасного світу - міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова - увійде в історію як демонстрація цинізму й неповаги до пам'яті жертв злочину, який вчинила його країна.
І не тому, що хтось буде здивований упертим небажанням чиновників путінського режиму просити вибачення за скоєне.
А тому, що за цього небажання і Лавров, і його колега по брехні Дмитро Пєсков, проте, вважають за потрібне показуватися перед світовою аудиторією в цьому неймовірному сеансі самовикриття. Щоб не просто не просити вибачення, а й голосно заявити, що вибачення не проситимемо, пише Віталій Портников для “Крим. Реалії”.
Навіщо вони це роблять? Для чого їм цей сеанс політичного стриптизу, що не залишає жодного сумніву у відсутності навіть натяку на каяття? Невже Лавров чи Пєсков – досвідчені дипломати – не розуміють, що такими зізнаннями вони тільки погіршують ситуацію?
Ще б пак! Та тільки нічого зробити не можуть. На екрани “Бі-Бі-Сі” їх посилає Путін. Російський правитель неймовірно розлючений тим, що світ не повірив його брехні – усім цим “експертизам” “Алмаз-Антея”, усім цим заявам Міністерства оборони Росії, усім брудним потокам дезінформації, за допомогою яких Кремль сподівався обдурити людство. І Путін посилає Лаврова та Пєскова виправляти ситуацію. А як її виправити?
Утім, відомо, як. Визнати свою відповідальність за знищення пасажирського літака. Перепросити. Видати винних міжнародному правосуддю. Виплатити компенсацію. Визнати свою відповідальність за війну на Донбасі. Видати винних Україні. Виплатити компенсацію. Визнати свою відповідальність за окупацію Криму. Видати винних Україні. Виплатити компенсацію.
Але ж не може Путін відправляти на лаву підсудних самого себе, а також Лаврова, Пєскова та інших військових злочинців нашого часу? Тому він просто посилає їх брехати – хоча жодної потреби в цьому просто немає.
Уже в перші хвилини – наголошую, хвилини – після знищення російськими військовими пасажирського літака було ясно, що Путін не просто вбив усіх цих людей, а й виніс смертний вирок своєму режиму. Тільки це відкладений вирок. І тепер питання відповідальності за вбивство – це тільки питання часу. Як і формування у світовій громадській думці образу держави-вбивці – Росії.
Водночас було очевидно, що Кремль не проситиме вибачення навіть після того, як стануть відомі результати розслідування. Що не видасть убивць навіть після того, як у 2018 році будуть оприлюднені їхні імена. Що кремлівські чиновники сміятимуться над жертвами та їхніми близькими, над державами, які втратили своїх громадян. “Вибачення – за що?”
Віталій Портников
Журналіст, публіцист
