Президент Трамп може спробувати перезавантажити відносини з Росією, як це робили два його попередники. Однак після провалу обох ініціатив його власна матиме ще менше шансів на успіх.
Про це пише науковий співробітник Канадського інституту Тарас Кузьо.
Несподівана перемога Дональда Трампа на президентських виборах шокувала США та весь світ, а ЗМІ почали писати про «кризу зовнішньої політики». Обрання Трампа уже називають «вигідним для Путіна». Передвиборча риторика Трампа, очевидно, змушує звернути увагу на його зовнішньополітичні погляди.
Під час виборчої кампанії Трампа жорстко критикували за тісні зв’язки з Росією та позитивні висловлювання в бік президента Росії Володимира Путіна. Розвідка США звинуватила РФ у хакерських атаках на передвиборчий штаб Гілларі Клінтон та підігруванні перемозі Трампа. Колишній директор ЦРУ Майкл Морелл назвав Трампа «несвідомим агентом Росії». Російська Державна Дума, у свою чергу, сприйняла обрання Трампа із захопленням.
Однак очікувати покращення відносин між ядерними державами США і Росією не варто. Проти цього працюватиме сім ключових факторів.
По-перше, між США і Росією надто багато розбіжностей, аби перезавантаження відносин пройшло успішно. Стосунки РФ із Заходом різко зіпсувались після анексії Криму у 2014 році та звинувачень Росії у причетності до збиття MH17 й підбурюванні сепаратизму на сході України. У 2016-му відносини США і Росії продовжили погіршуватись.
Під час виборчої кампанії Трамп говорив про свої наміри «знищити ІДІЛ під корінь», однак США і Росія мають кардинально різні інтереси в Сирії – лише країни Заходу справді хочуть перемогти ІДІЛ. Завдання Росії зовсім інші. По-перше, продемонструвати своє повернення як супердержави на Близький Схід. По-друге, підтримати клієнтський режим Асада. По-третє, стимулювати і використати потік біженців до Європи заради збільшення підтримки крайніх правих сил у Європі. «Альтернатива для Німеччини» вже збільшила свою підтримку серед населення після того, як минулого року влада дозволила одному мільйону біженців потрапити до країни.
По-друге, НАТО і західні розвідки постійно вказують на зростання загрози з боку Росії до такого рівня, який востаннє було зафіксовано напередодні розрядки у 1970-х. Занепокоєння Заходу зростало у зв’язку з воєнними діями Росії в Україні та Сирії, кібератаками і шпигунством РФ, порушенням російськими кораблями і літаками повітряного і авіаційного простору країн Заходу, потенційними загрозами трьом балтійськими державам, а також фінансовою й іншою підтримкою антиєвропейських націоналістичних сил у країнах Європи – з боку Росії.
Генеральний директор МІ5 Ендрю Паркер так охарактеризував поведінку Росії: «Вона використовує весь спектр державних органів, аби переслідувати свої зовнішньополітичні цілі в агресивній манері – у тому числі завдяки пропаганді, шпигунству, підривній діяльності та кібератакам. Присутність Росії помітна по всій Європі та у Великобританії, зокрема. Задача МІ5 полягає в тому, аби перешкодити їй у цьому».
По-третє, минулі перезавантаження стосунків США і Росії зазнавали невдач, оскільки дві сторони розуміють їх по-різному. На думку Москви, лише Вашингтон повинен змінювати свою поведінку. Путін вважає, що Росія не зробила нічого поганого, і звинувачує США у холодних стосунках між двома державами: «Наші відносини, на жаль, знаходяться у доволі замороженому стані, і я не думаю, що це – наша провина».
Саме тому два перезавантаження, які намагалися здійснити Джордж Буш-молодший і Барак Обама, провалились: у Москві вважали, що змінитись мають тільки Сполучені Штати. При цьому обидва перезавантаження відбувалися у значно кращих міжнародних умовах: перше – після терористичної атаки 9 вересня 2001 року, друге – під час президентської каденції так званого «ліберала» Дмитра Медведєва. Сьогоднішні умови, коли міжнародна репутація Путіна і Росії вкрай зіпсована, а лідери західних держав називають дії Москви у Сирії «воєнними злочинами», значно менше сприяють успішному перезавантаженню.
По-четверте, перезавантаження не спрацює, бо розгніване російське керівництво нагадує персонажа з американської сатиричної драми 1976 року «Телемережа», в якій продюсер у прямому ефірі волає: «Я злий, як чорт, і не терпітиму цього більше». На думку Путіна, після розпаду Радянського Союзу Захід мав намір «знищити Росію. Користуючись слабкістю РФ у 1990-х роках, він нібито принижував та зневажав її.
Поки ціни на нафту і газ були високими, Путін міг підвищувати стандарти життя росіян. Після падіння цін на енергоносії та запровадження санкцій Заходу така стратегія неможлива. Тому Путін почав активно використовувати націоналістичну мобілізацію населення, зокрема за допомогою телебачення, проти зовнішніх ворогів і уявних загроз із Заходу. Усе більш авторитарний режим Путіна не втримається без протиставлення себе зовнішньому ворогу.
По-п’яте, Путін прагне, щоб США сприймали його за рівного і був обурений тим, що президент Обама назвав Росію »регіональною державою». Президент Трамп із його націоналістичними поглядами буде ще менш схильний висловлювати повагу до Росії, яку вона намагається отримати від США в якості світової супердержави.
По-шосте, Трамп буде змушений працювати з республіканськими більшостями в обох палатах Конгресу, представники яких ставляться до Росії традиційно вороже. Спікер Палати представників республіканець Пол Раян зазначив, що «Путін є агресором, який не поділяє наші інтереси», тоді як новообраний віце-президент Майк Пенс назвав Путіна «дрібним хуліганом». «Яструб» Ньют Ґінґріч – кандидат на посаду державного секретаря – сказав на Ялтинському європейському саміті в Києві у вересні цього року, що Трамп на посаді президента буде готовий постачати Україні зброю.
По-сьоме, Трамп не може самостійно скасувати санкції проти Росії, адже вони є частиною американського законодавства. Республіканці, які контролюють обидві палати, не підтримають відміну санкцій.
