Параною часто називають ірраціональним або перебільшеним почуттям занепокоєння, яке виникає з вельми раціональної здатності зберігати розум у хаотичних обставинах. Здатність швидко адаптуватися може допомогти нам вижити в обставинах, що швидко змінюються. Але в крайньому разі маячна віра в злі наміри інших може призвести до соціальної ізоляції — в результаті чого люди буквально втрачають здатність підтримувати здорові стосунки, пише Science Alert.
У новому дослідженні психіатри Правіна Сутахарана і Самер Томпсон з Єльського університету зосередилися на тому, щоб краще зрозуміти, чому мозок деяких людей більше реагує на “тіні”, ніж інших. Для цього вчені провели простий тест на групі самців макак-резусів і людей-добровольців.
Тест, також відомий як завдання ймовірнісного зворотного навчання (PRL), заснований на виборі символу шансу на нагороду — для мавп їжа, а для людей очки. За словами дослідників, різні символи давали різні шанси на успіх, тож при виборі трьох символів на екрані випробовуваний мав змогу дізнатись, який символ з найбільшою ймовірністю принесе нагороду.
На середині тесту, коли реципієнти думали, що все з’ясували, результати випробувань були перевернуті: найщасливіший символ раніше давав меншу винагороду, а найневдаліший став оптимальним вибором.
За словами співавтора дослідження психолога з Єльського університету Стіва Чанга, у такий спосіб учасникам тесту необхідно було з’ясувати, яка мета є найкращою, і коли в навколишньому середовищі відбувається відчутна зміна — у цей момент учаснику необхідно знайти інше найкраще рішення.
Шестеро з 20 макак-резус раніше брали участь у неврологічній процедурі, яка торкнулася або їхніх дорсальних ядер таламуса, які відіграють роль у плануванні, абстрактному мисленні та організації, або ділянки префронтальної кори, яка бере участь у прийнятті рішень. З іншого боку, люди-добровольці повинні були заповнити анкету за шкалою мислення, щоб оцінити рівень параної, а також друге опитування, щоб визначити ознаки будь-якої депресії.
Далі вчені провели тест, а потім проаналізували поведінку тварин і людей до і після того, як відбулося перемикання. У результаті вчені змогли з’ясувати, яка з уражених ділянок мозку здатна впливати на здатність мавп холоднокровно орієнтуватися в нестабільному ігровому середовищі.
Дані показали, що як магноцелюлярний медіодорсальний таламус (MDmc) у дорсальному ядрі таламуса, так і ділянки в орбітофронтальній корі (відомі як ділянки Вокера 11, 13 і 14) злегка по-різному впливали на поведінку мавпи після перемикання тесту.
Ті, у кого були уражені зони Вокера, не реагували на раптову втрату винагороди та продовжували вибирати те, що вважали “виграшним”. Ті, у кого був пошкоджений Mdmc, демонстрували протилежну поведінку — перемикалися туди та назад навіть після того, як виявили новий символ “високих шансів”, ніби “підозрювали, що система налаштована проти них”. Це було схоже на поведінку, спостережувану в людей, чиї відповіді на опитування вказували на вищий рівень параної.
Дослідники визнають, що їхня робота є лише першим кроком у розумінні виникнення параної та шляхів її розвитку, однак наполягають, що їхні висновки можуть призвести до нових методів лікування в майбутньому.
