В один із днів 20-х чисел листопада в кабінеті голови Верховної Ради України зібралось кервіництво фракції "Слуга народу", прем'єр-міністр Юлія Свириденко та сам спікер ВР Руслан Стефанчук.
Таємна ” революційна” рада зібралася для того, щоб зрозуміти, як вмовити президента України Володимира Зеленського позбутись глави ОП Андрія Єрмака, пише в своїй статті видання Українська правда.
Змова
“Єрмак на той момент посварився вже з усіма в команді. Воно ж спершу з ним нормально працювалось, поки він не вирішив, що є президент, а він буде президент-ІІ.
Тому навіть Юля (Свириденко), якій він помагав, не змогла так працювати. І от, коли всі поговорили, то вирішили, що треба набрати президента і всім разом йому прямо сказати, що треба знімати Андрія (Єрмака)”, – згадує в розмові з УП один із учасників зустрічі.
“Ми набрали президента, і всі по черзі пояснили, чому так думаємо. Всі сказали. А тут же керівництво парламенту, уряду, лідери монобільшості. Президент не міг уже це проігнорувати”, – додає співрозмовник.
“Революціонери”, як вони самі себе жартома називають, ризикували усім. Будь-хто з них міг проявити слабкість і розповісти про “змову” самому Єрмаку. Врешті той таки дізнався правду і спробував піти у контрнаступ: когось демонстративно заблокував у месенджерах і не відповідав на повідомлення, проти когось, як-от лідера більшості Давида Арахамії чи депутатів Данила Гетманцева та Ярослава Железняка, намагався організувати кримінальні справи й арешти за “держзраду” або “спробу повалення влади”, пише видання.
І цей тиск витримали не всі. Одразу кілька членів “Верховної Ревради” з усмішкою згадують, що в моменти найбільшої напруги із радарів часом зникала прем’єрка та деякі інші революціонери. Хоча загалом всі досить добре витримували і конспірацію, і єдність лав.
Врешті решт, вранці 28 листопада НАБУ і САП прийшли з обшуком у квартиру Єрмака. Члени “ревкому”, глава СБУ Василь Малюк і перший віцепрем’єр Михайло Федоров промодерували зустріч президента з керівниками антикорорганів, і після кількох годин вагань Зеленський таки підписав указ про звільнення глави ОП.
Троє з урядового кварталу. Хто тепер головний у владі
Голосування за бюджет стало першою апробацією моделі, яку можна за аналогією до відомого шоу назвати “танцюють всі”. Після того, як Єрмак зник із вершини владної піраміди, саме “групова” робота має стати робочою моделлю нової системи влади в Україні.
“Прем’єр розуміє, що максимально конструктивна робота з Радою – це її захист і від тиску, і від відставки, і від того, що якийсь наступний глава ОП спробує її збивати. І Свириденко обіцяє докласти максимум сил, щоб все працювало”, – переконує один із учасників “революційної” групи.
На Банковій панує поки “безголовий” період, і це створює додатковий вакуум влади, який швидко намагаються заповнити лідери Ради і Кабміну.
Тому вже очевидно, що владну конструкцію чекає переконфігурація з умовної “дуалістичної президентської” моделі, де є президент і його всесильний глава ОП, в якусь форму багатополярності, де є мінімум три великі центри впливу – глава держави, Кабмін і Верховна Рада.
На робочому рівні таке балансування отримає своє відображення у відродженні роботи так званих “трійок”.
Суть ідеї проста: усі важливі для влади питання мають бути пропрацьовані “трійкою” – профільними керівниками від ОП, Ради і Кабміну, а вже після напрацювання і погодження рішень у цьому колі, питання піднімається на вищий рівень і йде в реалізацію.
Можливо, ці “трійки” поширять не тільки на внутрішні питання, а й на зовнішні процеси переговорів.
Кандидати
Окремо стоїть питання призначення нового глави третього центру впливу – Офісу президента. До останніх днів головним кандидатом на цю посаду був кабмінівський “старожил”, візіонер-реформатор – перший віцепрем’єр Михайло Федоров. Але його радикальні погляди на кадрові чистки в ОП та надто довгий “список реформ” змусили президента вагатися. Тож Зеленський продовжує проводити співбесіди з потенційними кандидатами на посаду керівника ОП.
Головними конкурентами Федорова у владних кабінетах найчастіше називають главу ГУР Кирила Буданова та експрем’єра і чинного міністра оборони Дениса Шмигаля.
Але останній варіант малоймовірний. Денис Анатолійович в МОУ не так давно “десантувався” і щойно почав впорядковувати хаос у роботі. До того ж змінювати міністра оборони під час підготовки до контрактування озброєння на 2026 рік – ідея явно не найкраща.
Не виключено, що, обираючи між двома, Зеленський обере третій варіант. Хоч би й першого заступника міністра закордонних справ і члена української переговорної групи зі США Сергія Кислицю.
Остаточне рішення Зеленський, найімовірніше, озвучить на цьому тижні.
