На наших очах розгортається вже п'ята індо-пакистанська війна.
Перші гармати на цій арені прогриміли менше вісімдесяти років тому. І з того часу війни в Кашмірі повертаються знову і знову, пише оглядач видання haggin.az Мамед Сулейманов.
Відправна точка – 15 серпня 1947 року. Цього дня на руїнах Індії, яку називали «перлиною Британської корони», одночасно народжуються дві незалежні держави — Індія та Пакистан. Але, як і в підмандатній Палестині, британці залишають по собі бомбу сповільненої дії, давши право більш ніж 600 князівствам самостійно вибрати, до кого саме – до Делі чи Ісламабаду – їм приєднатися.
Формула проста: дивися на віросповідання більшості. Але життя, як завжди, складніше. Ось і в князівстві Джамму і Кашмір очевидна була мусульманська більшість, але правил їм індуїстський махараджа Харрі Сінгх, який мріяв про незалежність. І в жовтні 1947 року почалося вторгнення пакистанських загонів, за якими стояла ціла армія. На що Індія відповіла введенням військ. Так розпочалася Перша індо-пакистанська війна. У січні 1949-го ООН розводить сторони лінією, яка на карті так і названа — лінія припинення вогню. Але 65 відсотків розділеного Кашміру відійшли до Індії, і лише 35 відсотків – до Пакистану.
В 1957 Індія остаточно анексувала свою частину Кашміру, надавши їй особливий статус. А через п’ять років був новий сплеск збройної агресії, але тепер уже зі сходу: Китай, скориставшись неясним кордоном з Тибетом, зайшов у спірні райони Кашміру. До слова, Пекін досі вважає цю кампанію своєю «єдиною переможною війною», і пакистанська дипломатія це врахувала.
У 1965 році Ісламабад намагається змінити статус-кво і розпочинає операцію «Гібралтар» — секретне проникнення на індійську територію. На що Індія відповідає повномасштабною воєнною кампанією. Війна, у якій втрати з обох боків обчислювалися тисячами, закінчується нічиєю.
Третя війна, що вибухнула 1971 року, переросла в геополітичний землетрус. За її підсумками, Індія допомогла відокремитися Східному Пакистану. Так, на карті світу з’являється Республіка Бангладеш. Через рік у Сімлі підписують чергову угоду, знову креслять лінії та знову нічого не вирішують.
У 80-х роках ХХ століття в Кашмірі починають активізуватися ісламські партизани. Регіон стає не просто спірною територією, а ареною жорстокої ідеологічної та релігійної боротьби. Слідом, 1999 року, починається Каргілська війна, у ході якої підрозділи регулярної армії Пакистану під виглядом повстанців захопили позиції індусів у горах. Індія жорстко відповіла, після чого два місяці на висоті 5000 метрів у Гімалаях точилися кровопролитні бої. Підсумок: знову не виявлено переможця і знову сторони повертаються до вихідних рубежів, залишивши чергову зарубку в нескінченній черзі кашмірських воєн.
У 2002 році Індія та Пакистан були на межі ядерного зіткнення – по обидва боки кордону зосередилися понад мільйон солдатів, світ тримався на тонких нитках телефонної дипломатії Вашингтона та Москви. На щастя, вдалося уникнути ядерної розв’язки.
У 2013 році в гру знову вступає Китай. Його військові просуваються на 20 кілометрів углиб індійської зони. І хоча за місяць китайська армія відступає, всі розуміють, що Кашмір — це вже справа не лише Індії та Пакистану.
У 2016 році вбивство Бурхана Муззафара, харизматичного лідера «Хізб-уль-Муджахідін», який виступав за приєднання Кашміру до Пакистану, перетворює Кашмір на зону масових заворушень, внаслідок яких загинуло 70 людей. 2019-го — черговий теракт, загибель 45 індійських поліцейських. У відповідь Індія бомбардує тренувальні табори бойовиків на пакистанській території, а Пакистан збиває два літаки ВПС Індії.
І знову травень, але тепер уже 2025 року, і знову теракт у Кашмірі. Індія запускає операцію під яскравою назвою «Сіндура» і завдає серії ударів по цілях у Пакистані та в самому Кашмірі. Ісламабад відповідає залпами важкої артилерії. Офіційні комюніке Індії та Пакистану звучать дзеркально: «Ми лише відбивали атаку агресора». У 2025 році Китай офіційно стає на сторону Пакистану. Згідно з повідомленнями ЗМІ Пакистан збив індійський винищувач китайською ракетою PL-15. PL-15 – це передова ракета “повітря-повітря”, розроблена в Китаї. Вона оснащена активною системою радіолокації наведення, що забезпечує точне ураження цілей на великих відстанях.
Ймовірно, повномасштабну війну між двома ядерними державами вдасться уникнути цього разу. Адже, незважаючи на історичну ворожнечу, у стратегічному плані жодна зі сторін великої війни не виграє. Тим більше, що мети вже досягнуто – для внутрішнього споживача, національної гордості та політичної мобілізації цілком достатньо кількох ракетних залпів, серія переможних реляцій та з десяток патріотичних роликів у TikTok. Ядерний арсенал – це не інструмент нападу, а якір, що утримує обидві сторони від останнього кроку.
Але, на жаль, не від першого.
Кашмір — незагоєна геополітична рана, з якої щоразу зривають пов’язку. І щоразу світ завмирає у надії, що кров і цього разу не хлине рікою.
Тим часом, Міністр оборони Пакистану Хаваджа Асіф у п’ятницю, 9 травня, заявив, що у Ісламабада «не залишилося іншого вибору, окрім як розпочати повномасштабну війну» у відповідь на дедалі агресивнішу позицію Індії за останні чотири дні.
«Ми не маємо інших варіантів. Ми повинні відплатити їм тією ж монетою», — сказав Асіф в інтерв’ю пакистанському каналу новин.
Коли ведучий запитав: «Чи війна у нас на порозі?», він відповів: «Безумовно, у цьому не повинно бути жодних сумнівів».
Індія направила військові кораблі, оснащені надзвуковими крилатими ракетами, у бік Пакистану після кількох днів прикордонних зіткнень між двома ядерними державами, повідомляє The Telegraph.
Джерело в індійському оборонному відомстві повідомило, що Нью-Делі перемістив свій західний флот ближче до північної частини Аравійського моря, помістивши його в зону досяжності ударів по Карачі, найбільшому порту Пакистану.
Ударна група включає авіаносець, есмінці, фрегати і протичовнові кораблі і знаходиться приблизно в 300-400 милях від узбережжя Пакистану.
Деякі з судів несуть ракети BrahMos, частково розроблені в Росії, які несуть боєголовку масою 300 кг і здатні розвивати швидкість до 3 махів і вражати цілі на відстані до 500 миль.
Аналітики попереджають, що удар по Карачі може мати катастрофічні наслідки для Пакистану, оскільки через порт проходить 60 відсотків торгівлі країни, а також там знаходиться її військово-морський штаб.
