Ситуація в Сирії від початку була досить передбачуваною. Путін повторює траєкторію Радянського Союзу в мініатюрі та гібридній формі: Україну можна порівняти з Чехословаччиною 1968 року, а Сирію можна порівняти з Афганістаном.
Проблема в помилковому виборі пріоритетів. Зрештою, на цьому шляху російський президент програє, а разом з ним – і країна. Питання в тому, як дорого за це буде заплачено, пише Дмитро Орєшкін для “Нового времени”.
Спроба змусити прислухатися до себе, не маючи реальних економічних і культурних ресурсів, а лише силові, призводить до самоізоляції, перетворення країни на вигнанця. Бо в мирному просторі Північна Корея, Іран, а також щось на кшталт Сирії та того-таки Іраку нічого цікавого запропонувати не можуть, утім, як і Росія. Хочу наголосити – путінська Росія.
Особливо зрозуміло, що це спроба грати роль “поганого хлопчика” – “якщо ви не будете на мене зважати, я й далі цупитиму пряники з буфета, і куди ви подінетеся, адже бити мене не можете або боїтеся, а на будь-яку спробу протидії я відповідатиму ще більшою ескалацією”. З одного боку, Путін здійснює ескалацію, з іншого – це абсолютно передбачувано та неминуче в межах його пріоритетів. А отже, це вже не є несподіванкою для країн Заходу. Він уже може приблизно розуміти, як реагуватиме Путін на ту чи іншу подію.
Відповідно, для Заходу завдання є простим – утриматися від зриву на конфлікт у гарячій фазі, бо єдина сфера, де Путін може виставити щось паритетне Заходу, – це сфера міжконтинентальних ракет і важкої зброї. У середньому конфлікті він програє, оскільки тут потрібні більш точні й більш передові технології та методи ведення війни.
Захід абсолютно не налаштований на масштабний конфлікт, а отже, переводитиме ситуацію в стан холодної війни. Те саме робитиме Путін – йому від цього нікуди не дітися. Зрештою, на цій холодній війні Росія надірветься. Незрозуміло тільки, коли саме це станеться.
Логіка зрозуміла: Захід занадто довго поступався Путіну і зрозумів це. Відповідно, несподіванка в путінській політиці зникла. Він став передбачуваним, стало зрозуміло, чого від нього чекати та як з ним поводитися. Його будуть оточувати – чи він сам себе оточуватиме, оскільки його мета – утриматися при владі в Росії. Буде посилення риторики з його боку. Будуть спроби наскочити – відскочити, залякати, балансувати на лезі ножа. До всього цього Захід готовий – він має великий досвід ведення холодної війни, а його економічні та технологічні переваги сумніву не викликають.
Тож Заходу навіть зручніше, щоб Путін загруз у Сирії якнайглибше. Як і в Афганістані, у Заходу там знайдуться союзники, які робитимуть перебування російської армії в Сирії дедалі боліснішим.
