Тільки за останні три роки з банків забрали кільканадцять мільярдів. Ці гроші могли б працювати на економіку. Натомість влада ходить із простягненою рукою по світу.
У 1998 році, в часи кризи, уряд Південної Кореї попросив народ здати родинне золото для поповнення запасів країни. Корейці відгукнулися й принесли до банків кілька тонн прикрас — на 2,2 мільярда доларів. І врятували економіку від обвалу.
Чи можливе таке у нас? Про це говоримо з економістом Віктором Скаршевським та викладачем програм MBA Києво-Могилянської бізнес-школи Євгеном Пенцаком.
— Як підрахувати, скільки грошей населення тримає “під матрацом”?
Є. Пенцак: — Є різні методики непрямого підрахунку, що базуються на витратах населення, включаючи витрати на відпочинок, на продажах мереж, рівні банківських депозитів. Оцінки коливаються в діапазоні 50 — 120 мільярдів доларів.
В. Скаршевський: — Торік Нацбанк оцінив цю суму приблизно у 82 мільярди доларів. Це ВВП України, або ж 2,5 — 3 наші річні бюджети. До слова, за останні чотири роки люди забрали з банківських депозитів 15 — 16 мільярдів. Частина цієї готівкової маси обслуговує тіньову економіку, тобто все ж працює у бізнесі.
— Чому більшість українців не поспішає вкладати заощаджене в економіку?
В. Скаршевський: — Найперше, через недовіру до банківської системи. У 2014 році в Україні було 180 банків, сьогодні залишилося 88. Поклавши гроші у банк, не маєш певності, що отримаєш їх назад. Коли екс-голова Нацбанку Валерія Гонтарева заповнювала електронну декларацію, то вказала у ній велику суму. Виявилося, що 99% її заощаджень були у валюті та в готівці. Якщо голова НБУ не тримає своїх коштів в українській банківській системі та в національній валюті, то звідки візьметься довіра до банків і гривні у всіх інших?
— А якби наша влада за прикладом Південної Кореї звернулася до народу із закликом здати державі власне золото, щоби поповнити золотовалютні запаси країни, був би результат?
В. Скаршевський: — Гадаю, ні. Нема довіри. Тільки за 2004 — 2017 роки можновладці нелегально вивели з України в офшори 140 мільярдів доларів. За роки незалежності МВФ позичив нам 28 мільярдів доларів. Тобто нелегальним способом з країни втекло у п’ять разів більше грошей, ніж дав фонд. Коли Південна Корея вставала на ноги, там також давалася взнаки корупція. Але пріоритетною для влади була розбудова держави. Довіра людей формувалася роками. На початку 1970-х корейці вирішили побудувати великий металургійний завод POSCO. Світовий банк грошей на цей проект не дав. Тоді корейська влада вдалася до безпрецедентного кроку — заморозила гроші людей у банках і використала їх на будівництво. За два з половиною роки завод збудували, на третій він уже дав 12,5 мільйона доларів прибутку. Влада з відсотками повернула гроші людям. А в нас що? Громадянин приніс заощадження у банк, той розорився. Уряд надрукував гроші, щоби повернути депозити вкладникам збанкрутілих банків, — і через девальвацію та інфляцію фактично забрав їх у кожного з нас. Як результат, ВВП на душу населення в Україні — 2 тисячі доларів, а в Південній Кореї — понад 30 тисяч.
— То якби українці довіряли владі, не потрібні були б і позики МВФ?
В. Скаршевський: — Теоретично — так, адже на руках у населення є 40 — 50 таких траншів. Нині в українських банків дуже висока ліквідність, у них є вільні кошти, якими вони могли б кредитувати економіку. Та не роблять цього, бо нікого кредитувати! В Україні немає ні фондового ринку, ні середнього класу, ні середнього бізнесу. Банки кредитують хіба що декількох великих позичальників, передусім державні монополії.
