Сі Цзіньпін подзвонив Зеленському. Природно, говорили про війну. Точніше про формати виходу з неї. Деталі сторони поки не розголошують. Єдине, що відомо — Заява Сі про намір послати до Києва своїх представників для предметних розмов з президентом України.
Чи означає це тиск з боку КНР на припинення вогню “тут і тепер”? І так і ні. Причому останнє поки більш ймовірно, пише Ігар Ташкевич.
Для Пекіна, природно, вигідно закінчення війни, причому в форматі, коли одним з посередників в переговорах виступає Китай. Сама війна, точніше супутні процеси створюють ризики для китайської торгівлі та просування китайських інтересів у Східній Європі. А створювані Росією загрози масштабування конфлікту і зовсім небажані.
З іншого боку, втягнувшись у війну проти України, Росія сама (своїми “успіхами”) позбавляє себе статусу глобального гравця, супердержави. Якщо ще рік тому абміціі Кремля спиралися на тези про силу російської армії і функціонал РФ як ключового постачальника вуглеводнів в Європі, то сьогодні ситуація змінилася. Росія стрімко втрачає вплив навіть на ті регіони, де ще недавно була “ключовою” зовнішньою силою: Центральна Азія, Кавказ. Навіть Білорусь і ту Китай обережно витягує ближче до себе. А візит Сі до Москви остаточно підтвердив – у партнерстві КНР і РФ, останній відводиться роль залежного, молодшого партнера.
Цей процес вигідний Китаю, питання лише в тому, де і на якому рівні ослаблення Росії Пекіну вигідно зупиняти процес.
І ось на цьому ми підходимо до пояснення чому “не прямо зараз”. Літня кампанія на фронті покаже наскільки залишилася сильна російська армія. Частковий замір Китай провів, погодившись на масштабні спільні навчання на Далекому Сході. Там, мабуть, у Росії не все пройшло гладко, адже командувача Тихоокеанським флотом змінили через тиждень після завершення маневрів. Залишається верифікація на українському фронті. Причому, якщо РФ зазнає поразки, то кремлівська верхівка, прагнучи знайти опору, стає ще більш поступливою і піддатливою китайським пропозиціям. Це перший резон для Пекіна почекати.
Другий резон – процеси в самій Україні. Тиск на заморозку “тут і зараз” не буде сприйнято ні керівництвом країни ні суспільством. І наполегливість в даному питанні буде тільки шкідлива китайським інтересам, оскільки ускладнить реалізацію планів післявоєнного “входу” в регіон.
Третій резон. Згадуємо поїздку президента Бразилії до КНР, його наступні пропозиції щодо створення “групи держав-посередників” для забезпечення переговорного процесу щодо України. Сюди ж додамо французько-китайські консультації з тієї ж теми. З точки зору посилення власної ролі в світі, Китаю вигідно на даному етапі працювати зі створення такої “коаліції”. Її формальна поява без початку переговорного процесу, природно, неможлива, а ось підготовчий етап пройти можна і потрібно зараз.
Четвертий резон. Ідеальний варіант для КНР – це щоб до неї звернулися з проханням про участь в процесі. Бажано європейські держави і (або) США. Формальне або не формальне звернення – ролі не грає. А це можливо, знову, лише після літньої кампанії на фронті.
І, нарешті, п’ятий резон. Росія грає роль міжнародного хулігана, який розхитує світопорядок. США і КНР є вигодонабувачами процесу — вони будуть створювати новий. І для Пекіна ідеальний варіант – розмова не тільки про Україну (за участю України, до речі), але і розмова на глобальні теми з США (тут вже без участі третіх сторін). Такий поки не починається.
