В Україні готують правовий ґрунт для впровадження медіації - альтернативного способу розв'язання суперечок.
На початку листопада Верховна Рада зробила перший крок для врегулювання суперечок різного характеру не в суді, а під час особливого роду переговорів, коли спеціальний посередник між зацікавленими сторонами допомагає їм добровільно знайти компромісне рішення.
Ухвалений у першому читанні законопроект №3665 чекав свого часу майже рік. Один з його авторів, народний депутат Олена Шкрум пояснила, що його реалізація дасть змогу розвантажити судову систему, довіру до якої до того ж істотно підірвано.
Також, як стверджує інший автор проекту, народний депутат Олена Сотник, для учасників спору це буде менш затратно, ніж оплата послуг адвокатів. Насамперед тому, що процес переговорів забирає значно менше часу.
Копіюємо міжнародний досвід
У пояснювальній записці автори законопроекту посилаються на міжнародний досвід та Директиву 2008/52/ЄС, норми якої відображає цей законопроект. Зокрема, п’ята стаття Директиви передбачає, що суд може рекомендувати сторонам добровільну процедуру медіації, а сторони можуть відмовитися від неї.
Юрист ЮК “Де-Юре” Наталя Ляшенко зазначає, що медіація широко поширена в США та Європі, як у цивільних, так і в кримінальних справах.
“До того ж часто ініціаторами медіації стають прокурори, або суд може порекомендувати сторонам вдатися до неї. Передбачити ставлення до медіації державних органів в Україні досить складно, бо, незважаючи на реформи, багато хто і далі діє з позиції сили та спираються на презумпцію своєї правоти в стосунках з громадянами та суб’єктами господарювання”, – зазначила Ляшенко.
За словами Олени Сотник, за кордоном, наприклад, у США та Австралії, медіацію часто вибирають у розгляді справ про опікунство над дітьми під час шлюборозлучного процесу. Це дає змогу не надто травмувати психіку дітей, чого не можна уникнути під час судових слухань.
“І якщо суперечки між підприємствами в господарських судах часто і так є досить мирними та вирішуються без гучних заяв, взаємних звинувачень і зайвого напруження пристрастей, то в судах загальної юрисдикції, де розглядаються сімейні, трудові та майнові суперечки між фізичними особами, емоційна складова є дуже яскравою”, – додала UBR.ua Наталя Ляшенко.
За словами юристів, здебільшого це сприяє затягуванню процесу та остаточному руйнуванню відносин між сторонами.
Як сваритися інтелігентно
Старший юрист адвокатського об’єднання “Спенсер і Кауфманн” Андрій Гвоздецький пояснює, що медіатор не є третьою стороною, яка розв’язує суперечку, він не має права надавати сторонам рекомендації або давати правову оцінку ситуації, що склалася. І в цьому відмінність від, наприклад, третейського суду.
“Його завдання – у структуруванні та координуванні переговорів з метою якнайшвидшого примирення, а також у консультуванні з питань, як оформити домовленості сторін конфлікту. Саме така модель знайшла відображення в законопроекті”, – сказав Гвоздецький.
По суті, медіатор переносить увагу сторін з їхніх позицій на їхні інтереси. Юристи зазначають, що у світовому досвіді найефективнішою медіація є для врегулювання саме приватноправових спорів, тобто сімейних конфліктів, питань опіки, суперечок про майно, трудових спорів. Позасудове врегулювання використовують, крім іншого, з метою етичного, мирного та збалансованого розв’язання конфліктів.
“Усі, хто хоч раз стикалися із судовим розглядом, чудово розуміють, яким тривалим, витратним та непередбачуваним може бути цей процес. Розгляд справи може розтягнутися на роки, а ваші права так і не будуть захищені. Більш того, судовий розгляд сам по собі сприймається як конфлікт, протистояння, де хтось обов’язково має програти”, – наголосила UBR.ua Наталя Ляшенко.
Процес медіації в такому разі є гарною альтернативою, коли сторони можуть сісти за стіл переговорів і мирно вирішити суперечку, ідучи на поступки та маючи найбільшу користь. Сторони самі можуть впливати на швидкість розгляду справи, коло питань, що треба вирішити, та обирати прийнятні для обох сторін варіанти виходу із ситуації, що склалася.
Автори законопроекту зазначають, що інститут медіації доповнює, а не замінює такі правові інститути, як мирова угода в цивільному та господарському процесах або примирення в адміністративному судочинстві та кримінальному процесі.
На відміну від судового процесу, сторони можуть зберегти в таємниці від громадськості всі нюанси розв’язання спору.
“Медіатор не має права розголошувати конфіденційну інформацію, за винятком, коли це необхідно для примусового виконання договору, укладеного за підсумками медіації, а також якщо це шкодить здоров’ю особи або суперечить інтересам дитини”, – розповіла UBR.ua адвокат, старший юрист компанії з обслуговування іноземних інвестицій Investment Service Ukraine Тетяна Костюк.
Що треба доопрацювати
Незважаючи на те, що медіатор не є свого роду арбітром, а медіація – не аналог третейського судового розгляду, відсутність вимог про наявність у посередника юридичної освіти є спірною.
“Основна функція такого фахівця полягає в структуруванні процесу переговорів та примирення. Його фахові знання в галузі права мають бути фундаментом для складання правильного заключного договору, спрямованого на ефективне розв’язання спору, а не на створення ґрунту для подальших маневрів у судах”, – уточнив Гвоздецький.
Адвокат, старший юрист компанії з обслуговування іноземних інвестицій Investment Service Ukraine Тетяна Костюк не так категорична. Вона нагадує, що спірні відносини не завжди стосуються правового поля. Приміром, у сторін можуть виникнути розбіжності щодо складних фінансових, економічних, технологічних питань, де юридичні знання можуть і не допомогти.
“Вибираючи компетентного фахівця, сторони позбавляються від потреби проводити тривалі та дорогі експертизи. У результаті оперативно отримують взаємовигідне розв’язання спору”, – говорить Костюк.
Сторони можуть вдатися до медіації як до звернення в суд, так і в процесі судового розгляду. І хоча домовленості є добровільними, заключний договір є обов’язковим для виконання. Якщо його не виконує одна зі сторін, то інша звертається до суду.
“Проект закону містить основні положення щодо медіації, але не розкриває порядок і правила її проведення. Передбачається, ці правила мають бути розроблені організаціями, які й забезпечують проведення медіації”, – говорить Наталя Ляшенко.
Водночас специфічні вимоги до цих організацій не висуваються.
Фактично підготовку процедури медіації може здійснювати будь-яка фізична або юридична особа. А на ці організації, а також на об’єднання медіаторів та організації, що проводять навчання, покладається обов’язок щодо ведення реєстру медіаторів.
Андрій Гвоздецький критично налаштований щодо можливості застосувати медіацію для розв’язання як цивільних і господарських, так і адміністративних та кримінальних суперечок.
“Наприклад, можливість позасудових розглядів за загальновідомого факту наповнення державного бюджету коштом фіскальних служб не можна собі уявити”, – говорить юрист.
Ще більш спірним є застосування медіації в кримінальних провадженнях.
“Так, законопроект передбачає обмеження щодо медіації за тяжких або особливо тяжких злочинів. Водночас суть кримінального злочину – його суспільна небезпека (це випливає з норми Кримінального кодексу України щодо визначення злочину). Використання позасудового, по суті договірного, врегулювання між потерпілою та винною стороною складно уявити в дії”, – вважає Гвоздецький.
Крім того, в українських реаліях медіація ризикує стати формою “закрити рот” жертві злочину та відкупитися, а рівень законності та правопорядку в країні суттєво погіршиться. Проте юристи вважають, що цей законопроект є більше платформою для впровадження нового інституту, ніж належним його регулюванням.
“Безумовно, це важливий крок приведення нашої правової системи до практик, що є у світі. Водночас ефективний, діючий механізм можливо створити тільки з належним доопрацюванням за участю експертного обговорення, науковців, юристів-практиків, представників судової системи”, – підсумували в “Спенсер і Кауфманн”.
