Разом з відкриттям ринку землі новоявлена влада має намір провести цілий ряд супутніх і дуже неоднозначних реформ. Сама ж земельна реформа, яка зводиться у виконанні нинішньої влади поки всього лише до купівлі-продажу землі, викликає все більше і більше питань як у громадян, так і у фахівців, включно з тими, які ринок землі підтримують.
Найголовніше з цих питань: чим все це закінчиться? Поки що на виході такої реформи бачиться спекуляція землею, «латифундизація» України, остаточна деградація і вимирання села. Це якщо говорити глобально. Крім того є безліч більш локальних, але не менш важливих питань.
А тому продовжимо тему, розпочату в попередніх публікаціях.
Ціла купа реформ
Відкриття ринку землі влада має намір супроводити додатковим пакетом реформ в земельних відносинах, про що в Раду планується подати відповідні законопроекти.
Буде скасовано право постійного землекористування, що діє з радянських часів. На основі такого права, зокрема, Національна академія аграрних наук має в своєму розпорядженні 450 тисяч га землі, значна частина якої здається в «чорну оренду» в інтересах конкретних осіб, в зв’язку з чим регулярно розгораються корупційні скандали. В уряді вважають, що для науки досить 10 тисяч га, а решту треба передати в державну і комунальну власність з метою подальшого продажу на аукціонах. Не беремося оцінювати, чи достатньо 10 тисяч га для науки, але до продажу землі, що знаходиться в державній власності, повернемося нижче, оскільки тут виникає багато неприємних запитань.
Однією з найважливіших новацій може стати очікувана ліквідація Госгеокадастра. Передбачається позбавити цю скандально корупційну контору права розпоряджатися землею і вирішувати питання землекористування, залишивши лише тільки функцію реєстрації земельних угідь, максимально автоматизувавши процедури і виключивши людський фактор. Боротьба з корупцією та зловживаннями, звичайно, є справою благородною, але незрозуміло, хто саме і яким чином надалі буде розпоряджатися землями, вирішувати питання цільового призначення земель і т.п., інакше буде хаос і ще більш пишний розквіт зловживань і корупції.
Нова влада має намір також скоротити і спростити бюрократичні процедури при купівлі-продажу землі, зміні цільового призначення, експертизі землевпорядної документації, в тому числі з метою зниження корупційних ризиків. Знову ж таки, справа хороша, але чи не стануть результатом ще більші зловживання і корупція, наприклад, при зміні цільового призначення земель, при рейдерських захопленнях і так далі? Які запобіжники цьому має намір створити влада достеменно невідомо.
Влада планує також остаточно покінчити з безоплатним отриманням землі. Згідно із законом кожен громадянин України досі має право на безкоштовну приватизацію 6 земельних ділянок загальною площею 6 га. В реальності скористатися цією нормою Земельного кодексу зуміли і взагалі можуть далеко не всі, сама ця норма давно перетворилася на джерело корупції. Тому нова влада з властивим їй інфантильним максималізмом вирішила цю норму взагалі скасувати, залишивши право на отримання безкоштовної землі з комунальних і державних земель тільки ветеранам війни та працівникам соціальної сфери села.
Очевидно, про проблеми соціальної справедливості, рівність прав та конституційну вимогу, що забороняє звужувати права громадян, «молода команда» не чула. Виходить, одні під цю норму зуміли отримати землю, а інші такого права позбавляються навіть в теорії і в майбутньому. Що ж стосується корупції в земельному питанні, то в даному випадку влада повинна викорінити корупцію, а не звужувати права громадян.
На державний шматок роззявляють роток
А тепер – те, заради чого, перш за все, схоже, затівається терміновий розпродаж землі. Це землі в державній власності, площа яких, повторимо, перевищує 10 млн га. Від такого ласого шматка дуже у багатьох в Україні і за її межами спостерігається, просто-таки, фонтануюче слиновиділення!
Щоб було зрозуміліше, приведемо такі цифри. Загальна площа ріллі в 82-мільйонній Німеччині оцінюється в 12 млн га, Швейцарія володіє всього – навсього 500 тисячами га орних земель. Ізраїль задовольняється 240 тисячами га земель.
А у нас – 10 млн га не найгірших земель можуть сьогодні-завтра викинути на продаж!
Корупція і неефективність державного господарювання, як завжди, висуваються новою владою в якості аргументу якнайшвидшого продажу саме державної землі. Хоча це констатація неспроможності і профнепридатності влади, яка, замість таких розмов і розпродажі народного добра, повинна навести порядок і викорінити корупцію. Образно кажучи, пропонується лікування головного болю за допомогою гільйотини.
До того ж, за деякими даними, тільки 20% державних земель належним чином зареєстровані в Госгеокадастрі. Тобто, знову ж таки, перш ніж вводити продаж землі, слід навести порядок, а не починати торгівлю землею в умовах цілковитого безладу!
Ще один аргумент влади полягає в тому, що продаж державної землі створить якісь цінові орієнтири, оскільки зараз реальні ціни на землю відсутні. Але і цей аргумент є хибним.
Державні землі зазвичай утворюють великі масиви, які мають більш високу вартість, ніж дрібні наділи приватників. Середній розмір державних ділянок, за статистикою, перевищує 80 га, а у приватників 3,6 га. Часто державні землі вимірюються сотнями, навіть тисячами га. Великий аграрний бізнес і спекулянти якраз і зацікавлені в покупці великих державних земельних ділянок, які легше консолідувати і обробляти. Словом, державні землі будуть коштувати дорожче і не зможуть стати ціновим орієнтиром для ринку, тим більше для власників дрібних приватних наділів. За розрахунками Київської школи економіки, ціна гектара великої державного ділянки може в 2-3 рази перевищувати вартість приватного гектара. Це видно навіть по вартості оренди землі в 2018 році : оренда гектара державної ділянки в середньому становила 3431 грн, а у приватного паю – 1613 грн.
Для покупки великих державних ділянок необхідні великі гроші, які є тільки у агрохолдингів і спекулянтів, але відсутні у дрібних і навіть середніх фермерів, що не дозволить на аукціонах створювати достатній рівень конкуренції і відріже фермерів від можливості придбання державних земель. Фактично це знову веде країну від створення великої кількості фермерських господарств і робочих місць на селі.
Злочинний інфантилізм
Позиція новоявленої влади, яка полягає в тому, що ринок землі, мовляв, дасть поштовх економіці, створить робочі місця, залучить величезні інвестиції і взагалі оросить країну золотим дощем, не витримує критики і є злочинно-інфантильною.
Павло Вернівскій, радник голови Федерації роботодавців України з економічних питань, абсолютно справедливо висловлюється на цю тему.
Головна проблема полягає навіть не в тому, що новоявлена влада має намір відкрити ринок землі, а в тому, що вона не може виразно пояснити, навіщо цей ринок потрібен. Аргументація в тому сенсі, що «у всіх є ринок, а тому і нам треба», може пройти хіба тільки в дитячому садку. Тим більше що ринок землі існує, по-перше, не у всіх, а по-друге, часто не зовсім ринок або навіть зовсім не ринок.
Які завдання в ідеалі мав би вирішувати ринок землі? Перш за все, це створення робочих місць, зайнятості, в широкому сенсі, на селі, щоб кожна сім’я мала роботу і гідну оплату праці, а не пару десятків людей працювали за наймом у латифундиста, а інші втекли в міста або за кордон.
Виступаючи проти пропонованого Зе-владою «ринку», але позиціонуючи себе прихильником ринку землі як такого, Вернівскій дотепно і справедливо зазначає, що для економіки країни набагато вигідніше, якщо 2 млн чоловік отримує по 50 тисяч доларів на рік, ніж 100 чоловік по 1 млн доларів.
Розвиток масового фермерства через відкриття ринку землі має забезпечити підвищення продуктивності і доданої вартості. Адже дрібний фермер на невеликій ділянці сіяти пшеницю не стане, оскільки виручки від проданого врожаю не вистачить на життя. Дрібний фермер буде займатися скотарством, овочівництвом, садівництвом або вирощуванням ягід, тобто виробництвом, в якому додана вартість і виручка будуть набагато вище, ніж у пшениці, особливо якщо налагодити глибоку переробку та експорт.
Створення широкої верстви платоспроможного населення через зростання попиту дасть поштовх розвитку вітчизняного виробництва товарів споживання і продукції виробничого призначення, наприклад сільськогосподарської техніки.
Від себе зазначимо, що все те ж саме можна реалізувати на державній або муніципальній землі шляхом землекористування на основі довгострокової оренди, як у багатьох розвинених країнах.
Вернівскій звертає увагу на те, що сама ідея ринку будується на допущення , що не витримують критики. Зокрема про те, що коли земля стане товаром, її можна буде віддавати в заставу, в результаті чого зростуть інвестиції і врожайність з гектара. На його думку, ринок землі ніде не вважається способом залучення інвесторів, і в будь-якій країні світу, включно з нашими східноєвропейськими сусідами, інвестиції в сільське господарство становлять 1-2% від загального обсягу інвестицій. Крім того, він вважає покупку землі не капітальною інвестицією, навіть не інвестицією в продуктивність, а лише простим перекупництвом, і з цим важко не погодитися.
А далі банальна арифметика. Повторимо, що земля в Україні поки що має дуже низьку вартість, а тому не може бути предметом застави, оскільки для початку фермерського бізнесу 2-4 тисяч доларів кредиту під заставу земельної ділянки явно недостатньо, а банки споживчі кредити на такі суми видають взагалі без застави.
Зате на 2020 рік хоч на кредити і компенсації фермерам в бюджеті, як сказано вище, і виділяються 4,4 млрд гривень, але з переліку пільг видалена програма компенсації вартості вітчизняним виробникам сільгосптехніки, що саме по собі стимулювало б вітчизняне виробництво і внутрішній ринок. Тепер цей стимул усувають.
Нарешті, великий приплив валюти під спекулятивну торгівлю землею без розвитку внутрішнього виробництва ще сильніше зміцнить курс гривні і призведе до сплеску імпорту з подальшим зростанням торгового дефіциту що, в підсумку, може закінчитися обвальною девальвацією, падінням ВВП і іншими неприємностями, як це вже бувало.
Є тільки два шляхи
В кінцевому рахунку, буде чи не буде відкритий ринок землі, можливі тільки два шляхи – масовий фермер або величезні латифундії, які все більше зіштовхують Україну до категорії бананових (ріпакових ?!) країн. До речі, саме по другому шляху зараз йде Україна навіть в умовах формальної відсутності ринку землі, з відкриттям якого, принаймні в запропонованому вигляді, «зімбабвізація» України тільки прискориться.
Справа в тому, що вже зараз в Україні на формально орендованих землях концентрація землекористування є дуже високою, якщо порівнювати з більшістю розвинених країн. Всього, за даними на 2017 рік, в Україні нараховувалося 93 агропідприємства, які обробляють понад 10 тисяч га землі.
У тому ж 2017 році великі агрохолдинги обробляли 6,25 млн га земель, що становить 29% угідь, що перебувають у користуванні агропідприємств.
Лідирує UkrLandFarming Олега Бахматюка, що консолідував 570 тисяч га землі. Для порівняння повторимо, що Швейцарія має всього 500 тисяч га орних земель, а Ізраїль задовольняється 240 тисячами гектарів.
Агрохолдинг «Кернел», який пов’язують з Веревським і Хомутинником, використовує 530 тисяч га і спеціалізується на соняшнику і олії, контролюючи 8% світового виробництва масла. Словом, той ще удар по родючості грунтів!
Холдинг «Агропросперіс» (NCH), що обробляє 400 тисяч га землі, має засновником американський інвестиційний фонд, який заснували Джордж Рор і Моріс Табасінік. Миронівський хлібопродукт, який пов’язують з олігархом Юрієм Косюк, має в своєму розпорядженні 370 тисяч га землі. Агрохолдинг «Астарта-Київ» є найбільшим виробником цукру в Україні і має в своєму розпорядженні 250 тисяч га землі. Звертає на себе увагу «Мрія-Аглохолдінг» з 165 тисячами га землі, який в 2018 році купила саудівська компанія The Saudi Agricultural & Livestock Investment Co. (SALIC), і після загальної консолідації земель банк складе 210 тисяч га.
В Україні налічується ще 6 агрохолдингів, земельний банк кожного з яких перевищує 100 тисяч га, включно з «Укрпромінвест-Арго», що належить Петру Порошенко.
Отже, Україна вже відрізняється істотною монополізацією земель, що є неприйнятною в розвинених країнах.
Щоправда, в світі є і куди більш великі агрохолдинги. Найбільші знаходяться в Австралії – Kidman & Co Ltd (8 млн га), Australian Agricultural Company (7 млн га), The North Australian Pastoral (6,1 млн га). На цьому список агрохолдингів в розвинених країнах, мабуть, вичерпується.
Тут слід зазначити дві особливості. Ці австралійські компанії мають сильно розвинений тваринницький напрям, а тому зазначені величезні площі в значній мірі використовуються не під ріллю, а під пасовища. В Австралії та в Новій Зеландії проводиться політика розукрупнення надто великих аграрних компаній.
Одним з лідерів світового агровиробництва є китайська компанія Beidahuang Group, що має 5,4 млн га землі в Китаї, Південній Америці і трохи навіть в Австралії. Казахстанська компанія «Казекспортастик» має земельний банк в розмірі 1 млн га в Казахстані і сусідній Омській області Росії. Аргентинська компанія Cresud має 850 тисяч га землі власне в Аргентині, а також в Бразилії, Парагваї і Болівії. Згадана американська компанія NCH Capital має 820 тисяч га землі, але не в Штатах, а в Росії і в Україні, причому в Україні, повторимо, має 400 тисяч га; в США так концентрувати землю навряд чи хтось дозволив би. Російська група компаній «Продімекс-Агрокультура» сконцентрувала понад 800 тисяч га, а компанія «Міраторг» має 700 тисяч га тільки ріллі.
Як бачимо, в розвинених країнах надконцентрація с / г землі не практикується, навіть в США і Канаді, не кажучи вже про Європу, а Австралія – це особлива стаття.
Побоювання, що саме ці, найбільші по земельному банку, компанії прийдуть в Україну після початку купівлі-продажу землі видаються занадто перебільшеними, а російський капітал сюди просто не пустять з відомих причин.
Здається, що саме вітчизняні агрокомпанії – зазначені вище і / або інші, дрібніші – будуть головними дійовими особами в процесі скупки, скільки б не було розмов про те, що відкриття ринку землі невигідно нашим агроолігархам. Певною мірою, можливо, невигідно, оскільки порушиться звична і усталена за роки система орендних відносин, але вони мають достатню кількість коштів, а також зможуть залучити за кордоном дешеві кредити, крім того, вони мають достатній адмінресурс, включаючи тіньовий. Зазначені обмеження земельних банків на рівні 0,5% від загального обсягу с / г земель країни, тобто приблизно 200 тисяч га «в одні руки», теж не стануть особливою перешкодою, оскільки є можливість створення декількох афілійованих структур, зв’язок яких буде важко доказовим , особливо в умовах вітчизняної корупції.
Цього можна було б уникнути, якби кількість землі «в одні руки» обмежувалося, наприклад як в Європі, 500 гектарами. Ось тоді великому агрокапіталу дійсно довелося б несолодко, оскільки створення декількох тисяч афілійованих суб’єктів господарської діяльності, та ще так, щоб це не читалося занадто явно, є завданням практично нездійсненним. Але тоді Україна може на довгий час позбутися нинішніх значних валютних надходжень від експорту сільгосппродукції, що найтяжчим чином відіб’ється на економіці і соціальних питаннях в цілому. Словом, проблема навіть складніше, ніж може здатися на перший погляд, оскільки залишати все в нинішньому стані вже не можна, але будь-який крок може тільки погіршити ситуацію.
Ще однією категорією інтересантів, повторимо, є спекулянти всіх мастей, які будуть скуповувати землю з метою її перепродажу в майбутньому, оскільки з відкриттям ринку ціна землі буде неминуче зростати. Новоявлені власники, які сконцентрують у своїх руках значні масиви землі, швидше за все, будуть переважно вітчизняними, а пізніше іноземні компанії зможуть скуповувати у них фірми, які володіють цими угіддями, по високій ринковій ціні. В результаті Україна може втратити власні продовольчі бази, що в сучасному світі вкрай небезпечно.
Крім того, це остаточно призведе до деградації села, до втечі з нього людей в міста і за кордон, оскільки роботи на селі не буде. Адже агроолігарху для обробітку 20 тисяч гектарів землі досить пари десятків людей та хороша техніка і зовсім не потрібні ні села, ні школи та інша інфраструктура в них. Плюс хижацька експлуатація земель, їх деградація і забруднення, плюс багато іншого …
Отже, великі латифундії і спекуляція землею – поки що саме такий подальший хід подій вимальовується в вітчизняних аграрних відносинах в разі відкриття ринку землі.
На жаль, поки що не видно реальних кроків по реалізації другого шляху, а саме створення та підтримки на рівні держави багатомільйонного фермерства.
