Як міжнародна підтримка України змінюється під час тривалої війни, чому цифровізація стала інструментом довіри, а не просто зручності, і що допомагає громадським організаціям не лише виживати, а й ставати сильнішими?
Про це Економічні новини поговорили з Вірою Недзведською, віцепрезиденткою зі стратегічних партнерств Фонду Східна Європа.
Про міжнародну допомогу
Як змінилася логіка міжнародної допомоги Україні за останні роки? Чи відчуваєте «втому» партнерів від України — і як з нею працювати?
Дійсно, наприкінці 2023 року новини про агресію росії проти України поступово зникли з перших шпальт світових видань, що дало аналітикам підстави говорити про виникнення так званої втоми від війни. Проте давайте подивимося на цифри.
За даними Ukraine Support Tracker Кільського інституту, щорічні загальні алокації міжнародних партнерів для України в євро виглядають так: 2022 рік — €78,4 млрд, 2023 — €87,6 млрд, 2024 — €97,0 млрд, 2025 — €79,5 млрд. Це сукупність і військової, і фінансової, і гуманітарної допомоги.
Найдраматичніший злам відбувся у 2025 році, коли США фактично вийшли з підтримки: €46 млрд у 2024 році, €0,48 млрд у 2025-му і нуль за перші місяці 2026-го. Але говорити про втому тут буде неправильним, бо це ж не втома, а кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу після приходу Трампа.
Європа тим часом зробила протилежне — подвоїла свої зусилля. У 2025-му європейські донори виділили майже вдвічі більше, ніж у 2022-му. Жодної колективної втоми тут немає.
Але що суттєво змінилося — це структура допомоги. За три роки гуманітарний напрям скоротився більш ніж у два рази. Натомість зросла частка фінансової допомоги (бюджетна підтримка, макрофінансова допомога ЄС). Це говорить про перехід від «кризового реагування» до довгострокового фінансування держави.
У роботі Фонду ми також втоми донорів не відчуваємо. Припинення програм USAID було болючим. Проте посилює підтримку Європейський Союз. З’являються нові партнери – приміром, Норвезьке агентство з питань розвитку та співробітництва (Norad) та Шведське агентство з питань міжнародної співпраці та розвитку (Sida). Є також у нашому портфелі програми за підтримки Великої Британії, Швейцарії, Німеччини.
На Вашу думку, чи ефективно Україна використовує міжнародну допомогу та чи не перетворюється донорська, зокрема, європейська підтримка на «залежність»?
Чи ідеально Україна використовує кожне євро? Ні. І було б нечесно стверджувати зворотне. Є виклики з координацією між донорами і державою, є проблеми з дублюванням програм, є питання щодо спроможності окремих інституцій ефективно абсорбувати великі обсяги допомоги.
Інша частина правди — країна робить цю роботу під щоденними обстрілами і водночас демонструє результати, які вражають навіть наших міжнародних партнерів. Успіхи в цифровізації, десятки реформ для виконання рекомендацій Європейської комісії — це все зроблено в тому числі завдяки міжнародній підтримці. І зроблено ефективно.
Тепер про залежність. На макрорівні так — бюджет значною мірою тримається на зовнішньому фінансуванні. Це воєнний час — альтернативи тут немає. Питання не в тому, брати чи не брати, а в тому, як вибудовувати вихід. І вихід один — вступ до ЄС. Це не продовження допомоги в іншому форматі, а принципова зміна моделі. Це доступ до єдиного ринку, структурних фондів, інвестиційного середовища. Тобто шлях від допомоги до партнерства.
Тарас Качка, віцепрем’єр з європейської інтеграції, формулює це так: Україна має переконувати ЄС, що вона не загроза, а відповідь на його ж виклики — залежність від імпорту, брак кваліфікованих рук, дефіцит майданчиків для виробництв. Все це Євросоюзу може дати Україна.
Тож я би резюмувала так: міжнародна допомога — це не розкіш і не милостиня. Це інвестиція у спільну безпеку і спільне майбутнє Європи. І це важливо розуміти, бо наратив про «залежність» часто використовується тими, хто хоче поставити під сумнів саму доцільність підтримки України. Я з цим категорично не погоджуюсь.
Про цифровізацію
Фонд Східна Європа активно підтримує цифровізацію в Україні. Наскільки важливою, на Вашу думку, є цифрова трансформація і впровадження прозорих цифрових інструментів на рівні державного управління та бізнес-процесів? Що це означає на практиці для підприємців, ОГС, для кожного українця?
Якщо раніше цифровізація була чимось модним і, здавалося, недосяжною мрією, то тепер цифровий успіх України — це вже факт, який не піддається сумніву. Нас називають цифровим тигром Європи. Ми вистрибуємо в різноманітних світових рейтингах. Але ключове — економічний і антикорупційний ефект від цифровізації є вимірюваним і доведеним. Тож коротка відповідь — так, цифровізація є критично важливою.
Що це означає на практиці. Для людини — менше черг, довідок і походів по кабінетах; послугу можна отримати хоч у великому місті, хоч у віддаленому селі. Для бізнесу — прозоріші й передбачуваніші процедури, менше простору для ручного впливу, а отже й для корупції. Для держави — якісні дані для рішень і інфраструктура, яка дозволяє швидко запускати сервіси. Особливо в кризу, коли немає місяців на те, щоб вигадувати рішення з нуля.
Наведу лише два приклади. Перший — оновлений портал офіційної статистики, який ми у листопаді 2025-го презентували разом із Мінцифри та Держстатом. Статистика здається технічною й непомітною, але саме з якісних даних починаються правильні рішення: куди спрямовувати ресурси, як планувати відновлення. Портал об’єднує понад 2000 показників, дає інтерактивні дашборди, вивантаження даних, API і ШІ-асистента StatGPT. Коли всі — від урядовців і громад до бізнесу — спираються на одні й ті самі перевірені цифри, це дає можливість ухвалювати правильні управлінські рішення.
Другий — єВідновлення, національна програма компенсацій за пошкоджене й зруйноване житло через «Дію». Фонд долучився до розробки Реєстру пошкодженого та знищеного майна — цифрового серця програми. І це дуже показовий приклад того, як цифровізація працює не в абстракції, а в житті конкретної людини. Раніше шлях до компенсації за зруйноване житло міг би означати стоси документів, походи кабінетами, ручну перевірку даних і дуже високий ризик помилок або зловживань. Натомість цифровий реєстр дозволяє фіксувати інформацію про пошкоджене чи знищене майно, пов’язувати її із заявами громадян, рішеннями комісій, виплатами та іншими державними системами. Для людини це означає простішу і зрозумілішу послугу. Для держави — контрольований, прозорий і масштабований механізм компенсацій. Для громад і міжнародних партнерів — надійні дані про реальні масштаби руйнувань і потреби відновлення.
Ви брали участь у розробці законопроєктів. Як виглядає «кухня» адвокації змін в Україні? Наскільки відкритою сьогодні є влада до експертного середовища?
Правильніше буде сказати, що ми долучалися до розробки нормативно-правових актів. Бо, по суті, майже кожне впровадження цифрової послуги чи сервісу потребує змін у підзаконній базі. Цифровізація — це не лише про інтерфейс, застосунок чи кнопку на порталі. За кожною такою «кнопкою» стоїть велика робота: аналіз чинних процедур, спрощення бізнес-процесів, пошук правових бар’єрів, узгодження позицій між міністерствами, консультації з експертами, бізнесом, громадським сектором. І лише після цього з’являється сервіс, який для громадянина виглядає просто: зайшов у застосунок чи портал, подав заяву, отримав результат.
У переважній більшості таких процесів ми з державою працюємо саме в партнерстві. На боці Фонду — експертиза і аналітика, організація процесу, зрештою, фінансова підтримка. На боці держави — формування політик, ухвалення рішень і безпосереднє впровадження змін, а також — комунікація з іншими гілками влади, громадянами, бізнесом. Це важливий баланс: громадський сектор може допомогти якісно підготувати рішення, але відповідальність за державну політику залишається за державою.
Звичайно, бувають складнощі. Особливо тоді, коли реформа зачіпає чутливі сфери або інтереси різних груп. Приміром, запровадження еАкцизу, над яким наразі триває робота. Це складна реформа, бо вона стосується і державного контролю, і бізнес-процесів, і прозорості ринку. Тут багато адвокаційної роботи з пояснення, узгодження, пошуку компромісів і зняття недовіри. Але важливо, що сьогодні є конструктивний діалог із бізнесом: не завжди простий, але такий, у якому сторони можуть чути одна одну.
Загалом влада сьогодні значно відкритіша до експертного середовища, ніж це було багато років тому. Особливо в цифровій сфері, де держава добре розуміє: якісні зміни неможливо зробити в кабінетній тиші. Потрібні дані, технічна експертиза, розуміння користувацького досвіду, оцінка ризиків і чесна розмова з тими, кого ці зміни безпосередньо стосуються.
Про громадянське суспільство
Наскільки громадянське суспільство за ці роки еволюціонувало у повноцінного гравця державної політики? Як громадські організації можуть впливати на процес інтеграції України до ЄС?
Українське громадянське суспільство вже давно вийшло за рамки класичного “watchdog” — сили, яка слідкує, щоб влада не переходила «червоні прапорці». Сьогодні громсектор є повноцінним партнером держави у формуванні та реалізації політик.
Приміром, платформа електронної демократії EDEM, яку розвиває Фонд в межах швейцарсько-української програми EGAP, сьогодні об’єднує понад 650 громад, нею користується 2,3 мільйона українців. Це п’ять повноцінних сервісів — від місцевих петицій і громадського бюджету до е-консультацій влади з громадськістю. Фактично ми створили інфраструктуру партисипативної демократії, яка повністю відповідає європейським стандартам належного врядування. І що важливо — шлях України до Європи вже сприяв прийняттю Закону «Про публічні консультації», завдяки якому консультації з громадськістю стануть обов’язковими як для органів місцевого самоврядування, так і для центральних органів виконавчої влади.
Інший приклад. У межах наших програм ми розробили понад 20 державних реєстрів, частина з яких була безпосередньо потрібна для євроінтеграційного курсу.
Ми цифровізуємо митницю, впроваджуємо еАкциз. Допомогли оновити Держстат, щоб дані відповідали міжнародним стандартам, які використовують Євростат, ОЕСР та Світовий банк.
Буквально нещодавно ми запустили реєстрацію громадських організацій онлайн у Дії, яка скорочує процес до 30 хвилин. Це все — приклади конкретного внеску громадянського суспільства у впровадження стандартів ЄС.
І результати цієї роботи визнані міжнародно: у 2024 році Україна здобула перше місце у рейтингу електронної участі ООН, а в рейтингу електронного урядування піднялася на 16 позицій. Це свідчення того, що Україна системно впроваджує підходи, на яких базується Європейський Союз: відкритість, підзвітність і залучення громадян.
Які напрямки роботи наразі пріоритетні для Фонду Східна Європа? Які саме проєкти і програми підтримує Фонд для ОГС?
Ми працюємо там, де Україна має одночасно відповідати на виклики війни, продовжувати реформи й готуватися до членства в Європейському Союзі. Це цифрові сервіси та прозоре врядування, підтримка громад і людей, які постраждали від війни, посилення державних інституцій, енергоефективність, розвиток освіти, євроінтеграційні процеси та підтримка громадянського суспільства.
Так, окремий і дуже важливий напрям — це робота з ОГС. Український громсектор за роки великої війни взяв на себе колосальне навантаження: гуманітарна допомога, підтримка ВПО, ветеранів, вразливих груп, робота в громадах, адвокація, участь у відновленні. Але водночас самі організації працюють у дуже складних умовах — нестача фінансування, вигорання команд, кадровий дефіцит, безпекові ризики. Тому для нас важливо підтримувати не лише окремі проєкти, а й спроможність організацій як таких.
У 2025 році ми продовжили програми, які поєднують грантову підтримку з навчанням, менторством, консультаціями й розвитком внутрішніх процесів. Наприклад, у межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот» Фонд надав інституційну підтримку 11 партнерським організаціям, допомагаючи їм посилювати управління, моніторинг та оцінювання, фінансово-адміністративні, комунікаційні й проєктні процеси. У межах проєкту «Імпульс», який ми реалізуємо в партнерстві з МФ «Відродження», інституційну підтримку вже отримали 68 ОГС (буде більше), зокрема з прифронтових і постраждалих від війни регіонів. Для них проводили оцінювання організаційної спроможності, розробляли індивідуальні плани розвитку, організовували тренінги, менторство й нетворкінг.
Ми також підтримуємо організації, які безпосередньо працюють із гуманітарними потребами. Наприклад, у межах проєкту «Спроможні та сильні: Суми» 12 організацій отримують грантову підтримку для ініціатив у сферах житла й укриттів, охорони здоров’я та освіти. Для нас це принципово: місцеві організації найкраще розуміють потреби своїх громад, тому підтримка через них часто є найшвидшим і найточнішим способом допомогти людям.
Наш пріоритет — допомагати інституціям, громадам і громадським організаціям ставати сильнішими. Не лише «закривати потреби тут і зараз», хоча це теж важливо, а й будувати спроможність, яка залишиться після завершення конкретного проєкту. Бо справжня стійкість — це коли організація не просто отримала грант, а стала більш професійною, підзвітною, видимою і здатною діяти далі.
Чи існують критерії відбору ОГС для участі в конкурсах, програмах та грантах Фонду Східна Європа, чи всі регіональні громадські організації мають рівні можливості для участі в цих програмах?
Так, критерії є завжди. Їх визначають ще до оголошення конкурсу — спільно з донором і під мету проєкту: з яких регіонів очікуємо заявників, який профіль діяльності, які типи проєктів і витрати прийнятні, строки, вимоги до звітності.
Усі заявки йдуть через Грантовий портал Фонду: заявник бачить вимоги, подає документи онлайн, комунікує через систему. Далі — розгляд, до якого залучається експертна рада, що оцінює якість ідеї, спроможність організації, реалістичність бюджету й відповідність цілям.
Якщо організація відповідає умовам конкретного конкурсу, вона бере участь на рівних з усіма. У 2025-му через портал ми провели сім конкурсів для ОГС: 432 організації подали 517 заявок, усього на порталі зареєструвалися 979 організацій.
Про особисту мотивацію
Який момент за час повномасштабної війни став для вас точкою найбільшого випробування? Що допомагає Вам не втратити внутрішню опору?
Якщо про особисте — найбільшим випробуванням стали перші місяці. Моє селище на Київщині опинилося під окупацією, і я провела там майже два місяці. Це досвід, який важко передати: майже без зв’язку, відрізана від світу, не знаєш, що буде завтра — і чи буде воно взагалі.
На мені була відповідальність за тварин, які лишилися під моєю опікою. Вони не розуміють, що таке війна. Їм просто потрібні їжа, вода, безпека й присутність людини. І ця турбота стала водночас і випробуванням, і порятунком — бо коли хтось від тебе залежить, ти не маєш права зупинитися.
Цей досвід змінив і професійне сприйняття. Після окупації ти інакше чуєш слова «постраждалі громади», «люди, які втратили дім», «відновлення». Це вже не категорії з проєктних документів. За ними — конкретні люди, конкретний страх, конкретна втома і конкретна здатність триматися.
Що тримає? Передусім Сили оборони — без захисників не було б ні роботи, ні планів, ні розмов про майбутнє. Далі — відчуття сенсу: коли бачиш, як організації зростають, а реформи рухаються, це дає енергію. І люди поруч: коли ми оновлювали стратегію Фонду й опитували команду, понад 65% назвали головною мотивацією саме команду. Тримають не словами, а присутністю й спільною відповідальністю.
Чи був епізод, який змусив Вас по-новому подивитися і на свою роботу, і на себе?
Так, був. Це історія Чернігівського хлібокомбінату, який у 2023 році отримав підтримку в межах нашого проєкту Power Up! По суті, це був грант на нову енергоефективну піч, але за цим ховалась дуже людська історія.
У перші тижні війни, коли Чернігів був під обстрілами й майже в оточенні, комбінат продовжував працювати. Частина людей виїхала, у будівлю влучило, у місті були проблеми зі світлом, водою, постачанням. Але печі запускали знову і знову. За весь час оточення виробництво зупинилося лише на один день. Бо якщо є хліб — значить, життя триває.
Пізніше підприємство подалося на наш конкурс і на отримані кошти купило нову піч. І це стало для мене нагадуванням: за словами «енергоефективність» чи «відновлення» стоять не процеси, а люди, які в найважчий момент просто робили свою роботу.
Цю історію вже знають друзі Фонду. На Великдень і Різдво ми купуємо у комбінату паски та штолени й надсилаємо партнерам разом із листівкою і цією історією. І коли приходять подяки, мене щоразу зворушує, що історія їхньої стійкості стала важливою не лише для нас. Вона нагадує: ми не адмініструємо проєкти — ми підтримуємо людей, які тримають нормальність, коли навколо все намагаються зруйнувати.
Про лідерство
Які навички сьогодні критично потрібні лідерам громадських організацій?
Лідер громадської організації в країні, яка одночасно воює, реформується й іде до ЄС, уже не може мислити в горизонті одного гранту. Треба бачити ширше: куди рухається донорський ландшафт, які пріоритети в держави, де в цьому всьому місце твоєї організації. Звідси й вимога до фінансової стійкості — конкуренція за ресурси зросла, вимоги до прозорості й результатів теж, і грант уже не може бути єдиною моделлю існування.
Окрема історія — команди. Війна дала безпрецедентний тиск: вигорання, релокації, постійний стрес. Тому лідер сьогодні мусить не лише ставити завдання, а й утримувати людей — будувати культуру, підтримувати, чесно говорити про межу навантаження. Без команди не працює жодна стратегія, хоч би як добре написана.
Додайте сюди вміння говорити з різними аудиторіями — донором, державою, громадою, бізнесом, медіа — щоразу їхньою мовою. І здатність до партнерств: час організацій-одинаків минає, найбільший вплив мають ті, хто будує коаліції й поєднує ресурси. Партнерство буває незручним, зате тягне зміни, які поодинці не подужати.
Яка роль жінок-лідерок у розбудові ОГС — і як підтримати та мотивувати жінок задля максимального розкриття їхнього потенціалу в нашій країні?
Жінки тримають дуже велику частину українського громадянського суспільства — і це не комплімент, а спостереження. Часто саме за жінками стоять найсистемніші зміни: від місцевих реформ до гуманітарних операцій під час війни.
За прикладом мені далеко ходити не треба. У Фонді з восьми ключових посад шість обіймають жінки. Усі програми Фонду теж очолюють жінки. Це не квоти — це середовище, яке цінує компетентність незалежно від статі. Дайте рівні умови — і жінки займуть лідерські позиції самі, бо вони до цього готові.
Але наш випадок, на жаль, поки що виняток. У багатьох організаціях, а тим паче в держструктурах і бізнесі, жінка все ще доводить свою спроможність подвійно, а у війну нерідко стає ще й єдиною годувальницею родини.
Що з цим робити. Найперше — рольові моделі: жінці на початку кар’єрного шляху критично бачити інших, хто вже веде сильні організації, бо це знімає внутрішні бар’єри не гірше за зовнішні. Далі — умови, у яких можна лишатися й рости: гнучкий графік, дистанційна робота, нормальний баланс між роботою й родиною. І видимість — на конференціях, у медіа, в дискусіях жінок-лідерок має бути просто більше. Коли дівчинка бачить жінку на чолі потужної організації, вона розуміє, що лідерство — потенційно і її історія теж.
