У жовтні Міністерство економіки заявило про понад 250 заявок, які надійшли до уряду щодо майбутніх інвестицій в Україну.
Така кількість ініціатив лише за місяць та ще в розпал гарячої війни – показник того, що Україна залишається цікавою для іноземних інвесторів, які не лише вірять у її перемогу, а й хотіли б стати частиною її економічного відродження.
Як один з найбільших приватних іноземних інвесторів української добувної галузі ми також вважаємо, що Україна залишається перспективним ринком для співпраці і продовжуємо планувати інвестиції.
До вторгнення Росії пакет “залучення інвестора” виглядав переконливо.
Серед переваг – відносно недорога кваліфікована робоча сила, освічені кадри, чудова інфраструктура, високий інвестиційний дохід на вкладений долар через політичні ризики, що призводять до недооціненості активів, зручна логістика.
Серед недоліків – виклики правоохоронної і судової системи, висока забюрократизованість дозвільних процесів, системна корупція і традиційна закритість окремих галузей для іноземного інвестування.
Після 24 лютого ситуація суттєво змінилася: додалися воєнні ризики.
Серед них – можливість знищення чи захоплення активів, логістичні перепони, проблеми з інфраструктурою, форсмажорні обставини платежів, неможливість залучення іноземних позик та страхування. На ці фактори уряд може впливати набагато менше, тож інвестори ставляться до цього з розумінням.
Зате уряд може підтримати майбутні проєкти і спростити “паперову роботу”. Це базова вимога західних фінансових установ для надання коштів на реалізацію будь-яких проєктів в Україні. Крім того, важливо підтримувати курс на сприяння іноземним інвестиціям, узятий до початку гарячої фази війни.
Основу для сприятливого інвестиційного клімату заклав закон про підтримку значних іноземних інвестицій. У його початковому варіанті було багато пунктів, які викликали запитання в бізнесу. Вони суттєво звужували перелік потенційних інвесторів, які мали б змогу претендувати на державну підтримку.
Після початку активних бойових дій, оцінок масштабів руйнувань і потреб у відновленні стало зрозуміло, що необхідно коригувати підхід.
Адже що більше буде компаній, які зможуть працювати в Україні, то швидше відновиться довоєнний рівень добробуту і почнеться перехід до стабільного зростання. Саме тому можна лише вітати зміни, які уряд запроваджує в законодавство про підтримку крупних інвесторів.
Зокрема, йдеться про зниження “порогу входу” вартості проєкту для компаній, які можуть претендувати на державну підтримку у вигляді зниження податків, та про надання гарантій швидких, прозорих і релевантних відповідей від зацікавлених державних структур.
На відміну від попередньої редакції, з’являється можливість брати участь у проєктах не лише для бізнесів, які фінансуються однією материнською компанією, а й для нових проєктів, які ґрунтуватимуться на співфінансуванні і таких, що публічно торгуються на визнаних міжнародних біржах.
Ці та інші позитивні зміни розширять коло інвесторів. Крім того, це сигнал наявним проєктам, що уряд готовий дослухатися до їхніх пропозицій, діяти швидко щодо раціональних очікувань. Адже низку змін до інвестиційного законодавства внесли саме на запит іноземних інвесторів.
Очевидно, що до завершення бойових дій і формального закінчення війни мирною угодою або в інший спосіб будувати виробництва навряд чи можливо. Проте інвестори разом з українськими органами влади вже зараз шукають фінансування, досліджують місцевість, підбирають земельні ділянки.
Наш досвід показує, що попри війну деякі процеси навіть прискорилися. Питання, які могли не вирішуватися роками, поступово зрушуються з місця.
Очевидною причиною є потреба в багатомільярдних інвестиціях у відновлення країни з будь-яких доступних джерел. Завдяки цьому залучення коштів з нижньої частини переліку чиновницьких пріоритетів перемістилося вгору.
Утім, є й ризики. Крім воєнних викликів, інвесторам потрібно впевнитися, що швидкість ухвалення рішень не знизиться після завершення війни, що чиновники середньої і регіональної ланок не повернуть недоброчесні практики, які підвищуватимуть вартість проєктів і робитимуть їх малорентабельними.
Інвестори розраховують на відносну фіскальну стабільність і прогнозованість упродовж щонайменше трьох-п’яти років. Крім того, наявність успішних кейсів отримання компаніями державної підтримки за новими програмами суттєво додала б довіри до останніх та розширила б коло їх учасників.
Сподіваємося, після ухвалення змін до законодавства ми почуємо про такі кейси. Адже без історій успіху інвестори швидко втратять інтерес, якими б райдужними не здавалися перспективи участі в повоєнній відбудові України.
