“Дванадцятиденна війна”, як назвав її президент США Дональд Трамп, завершилася. Ізраїльські та американські авіаудари по ядерних об’єктах Ірану відкинули іранську атомну програму назад – можливо, на місяці, можливо, на роки. Експерти все ще сперечаються про це, пише Spiegel.
Тепер режим у Тегерані як ніколи раніше стоїть перед питанням: чи варто все ж таки будувати ядерну бомбу? “Якщо в них з’явиться можливість, вони зроблять усе, щоб її реалізувати”, заявляє берлінський експерт із Близького Сходу Гідо Штайнберг:
Повідомляється, що Ісламська Республіка показала свою слабкість і вразливість і тепер відчуває екзистенціальну загрозу. Ірану необхідно укласти мир, інакше, за словами Трампа, підуть “набагато потужніші атаки”. З подібними погрозами Трамп уже виступав у свій перший президентський термін на адресу північнокорейського диктатора Кім Чен Ина. Але той залишився незворушним: його країна вже володіє ядерною зброєю.
Іран – можливо, крайній випадок: але питання ядерного стримування хвилює сьогодні й інші країни, і не тільки авторитарні режими на кшталт тегеранського, а й демократичні держави, зокрема й у Європі, йдеться в матеріалі.
Проблема ядерної зброї у світі
У квітні 2022 року, через кілька тижнів після нападу Росії на Україну, Міноборони РФ опублікувало кадри випробувального запуску міжконтинентальної ракети величезної потужності. Ракета “Сармат”, на Заході також відома як “Сатана-2”, є найпотужнішою в арсеналі російських ядерних сил.
Її довжина – майже 36 метрів, вага – понад 200 тонн. З дальністю до 18 000 кілометрів вона може досягти будь-якої точки на Землі. Загальна потужність її боєголовок, за твердженнями, перевищує потужність атомної бомби, скинутої США на Хіросіму 1945 року, приблизно в 300 разів.
Кадри з ракетного центру Плесецьк на північному заході Росії супроводжувалися недвозначним посланням. Випробування “Сармата”, за словами кремлівського диктатора Володимира Путіна, мало змусити замислитися “тих, хто в запалі агресивної риторики намагається погрожувати Росії”. Відтоді російські пропагандисти вдаються до фантазій про знищення європейських столиць ядерною зброєю.
Європа довгий час могла почуватися у відносній безпеці від таких загроз. Адже і США володіють потужним ядерним арсеналом, а гарантія взаємної оборони, закріплена в статті 5 статуту НАТО, ось уже 76 років є основою трансатлантичного стримування. Американська “ядерна парасолька” досі простягається над континентом.
Але чи залишиться так і далі – питання серйозне, через політику Трампа.
Від початку свого другого президентського терміну він змушує європейців сумніватися: чи справді президент США в крайньому разі застосує ядерну зброю, якщо Росія після України нападе на одну з країн НАТО? Чи залишається чинною ця крайня форма загрози, яка колись не дала змоги “холодній війні” між США і СРСР перерости в “гарячу”? Чи Європі потрібен “ядерний план Б” – на випадок, якщо Трамп вибере інше “визначення” статті 5, відмінне від початкового.
У матеріалі йдеться про те, що, поки європейці неохоче починають замислюватися над ядерним питанням, світова ядерна архітектура вже давно змінилася: до початкових п’яти ядерних держав – США, Росії, Китаю, Франції та Великої Британії – приєдналися ще чотири: Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея.
Усі ці країни залучені в гострі або пасивні конфлікти, як це нещодавно показало протистояння між Пакистаном та Індією в травні. Володіння ядерною зброєю саме по собі вже не гарантує безпеку – навпаки, воно може посилити нестабільність саму по собі.
“Ядерну війну не можна виграти і не можна вести” – такого висновку дійшли 40 років тому президент США Рональд Рейган і генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов. Але в риториці це табу було остаточно зламано після нападу Росії на Україну.
“Світ, у якому ми живемо сьогодні, дуже відрізняється від світу часів холодної війни. Уперше з 1991 року Європа знову всерйоз замислюється про ядерне стримування. Під загрозою з боку Росії і без впевненості в американському захисті, політики від Балтії до Португалії стикаються з екзистенціальним питанням: що робити, якщо США більше не захочуть нас захищати?”, – йдеться в матеріалі.
Європа і необхідність у ядерній зброї
У Європи, по суті, є чотири варіанти.
Перший: Франція, яка залишилася після виходу Великої Британії єдиною ядерною державою в ЄС, розширює своє ядерне стримування на весь континент.
Другий: Франція відмовляється, і тоді Німеччина сама розробляє ядерну зброю і стає захисником Європи. На думку дипломатів у Берліні, це не такий вже нереалістичний сценарій.
Третій: Європейці не можуть домовитися ні про що, і континент перетворюється на безпорадний геополітичний “задній двір” США, Росії або Китаю – найгірший із можливих варіантів.
Четвертий – і вкрай малоймовірний: За три з половиною роки наступник Трампа відновить старий світ, у якому США захищали Європу “майже безкоштовно”.
