Припинення транзиту російського газу через українську газотранспортну систему (ГТС) – це знакова подія, котра знаменує найважливіший етап остаточного розвалу радянської спадщини. Тривалий час після розвалу Союзу цей «пам’ятник радянського часу» справно служив як російському агресору, європейському та українському споживачеві, транзитеру та олігархату, оскільки дуже багато капіталів в Україні було нажито, переважно кримінальним шляхом, завдяки «трубі», про що тепер заведено сором’язливо мовчати. Історія розвалу цього «пам’ятника минулої цивілізації» почалася багато років тому, але остаточного удару по ньому завдала абсолютно ідіотична з точки зору реальних економічних інтересів Москви агресія проти України.
До речі, це вкотре розвінчує міф про те, що путінська кліка нібито прагне відновити Радянський Союз. Якщо судити «не за словами, а у справах їх», як учить Писання, то реально всі дії агресора ведуть до остаточного розвалу всього, що пов’язане з СРСР. Про це доводилося писати, зокрема в публікаціях « Путін і Росія – найлютіші вороги всього російського та радянського, або «Прощальним багаттям догорає епоха » та « Гарячі» фіни схопилися в НАТО за 321 день, а Путін «прогадав» залишки радянської спадщини ».
Загалом від припинення поставок російського газу через Україну втратили багато хто, а по всьому світу через це мають місце суттєві цінові коливання.
Втім, припинення постачання газу трубою через Україну, які були виведені з-під санкцій, аж ніяк не означає, що Європа відмовилася від російського газу взагалі, а Росія втратила європейський ринок збуту. Тривають постачання російського газу трубопроводом «Турецький потік», звідки частина палива потрапляє до Європи. Крім того, продовжуються і неухильно зростають постачання до Європи російського зрідженого газу, який також виведено з-під санкцій, до речі, як і збагачений уран для атомних станцій, який у Москви купує навіть Америка. Це до питання про «фінансування російської агресії» в Україні.
Зрештою, Росія зуміла частково переорієнтуватися з експорту газу на експорт мінеральних добрив, у виробництві яких використовуються великі обсяги газу не лише як енергоносій, а й як сировина.
Таким чином, не можна говорити про те, що припинення експорту газу через Україну, який до того ж останніми роками неухильно знижувався, різко підкосило фінансовий стан агресора.
Пригадаємо, як усе починалося, і подивимося, до чого все прийшло
Отже, 1 січня Міненерго України заявило про «історичну подію» – зупинення транзиту російського газу.
Цьому передувала більш ніж півстолітня бурхлива і насичена історія. Вона включала створення найбільшої у світі газотранспортної структури, вихід її на пік можливостей та впливу, перетворення її з комерційно-геополітичного проекту на засіб приватної наживи та геополітичного тиску, нарешті, деградація та безславний кінець, який намагаються видати за «епохалку»
Тому 1 січня 2025 року справді стало знаковою датою, яка знаменує розвал неадекватними нащадками того найсильнішого доробку, який залишили попередні творчі покоління. Адже навіть у моменти крайнього протистояння між Сходом і Заходом часів Холодної війни, наприклад, під час «брежневсько-андропівського» загострення у зв’язку з встановленням обома сторонами ракет середньої та меншої дальності в Європі, нафта та газ трубопроводами справно надходили на Захід, і ці постачання не використовувалися для політичного тиску, який став характерною особливістю путінської Москви.
Парадокс у тому, що газифікація європейської частини СРСР та деяких країн колишнього соцтабору у 1950-1960-х роках розпочалася саме з України, спорудженням трубопроводів у Москву, Білорусь та Прибалтику та постачанням газу з українських родовищ у Дашаві на Львівщині та у Шебелинці на Харківщині. Перший газ до московських квартир прийшов з України, де, крім власне родовищ, були виробництво та кадри для розвідки, розробки та створення родовищ, видобутку та транспортування газу. А перший «російський газ» у Східній Європі, насправді, був українським, і посилена експлуатація українських газових родовищ, на думку, їх порядком виснажила, хоча до самого розвалу СРСР в Україні діяла інтенсивна геологорозвідка на нафту і газ, яка суттєво збільшила , Як кажуть у ворогів, «добичної бази».
Вже пізніше, після розвідки та введення в експлуатацію газових родовищ у Поволжі, на Уралі та в Західному Сибіру, до європейської частини СРСР і далі до Європи став надходити газ із Росії та Середньої Азії.
Важливим імпульсом до створення трансєвропейської газотранспортної системи з Росії та Середньої Азії через Україну до Європи називають також геополітичні мотиви. Ця система, найважливішою складовою якої стала українська ГТС, формувалася у 1960-1980-х роках.
Одним із поштовхів до її створення називають загострення радянсько-китайських відносин аж до збройного конфлікту в березні 1969 навколо острова Даманський на Амурі. Це створило загрозу війни на два фронти – з США та НАТО на заході та з Китаєм на сході, що стимулювало радянське керівництво перейти до розрядки у відносинах із Заходом. Старт у листопаді 1969 р. у Гельсінкі переговорів між СРСР і США щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь прискорив підписання відомого 20-річного контракту «газ – труби» між урядами Радянського Союзу та Західної Німеччини. З його підписанням стали реалізовуватись масштабні проекти будівництва трансконтинентальних газотранспортних систем, якими природний газ мав потрапити до Західної Європи – у ФРН, Італію, Францію. Поряд із втягуванням Західної Європи в залежність від постачання радянських нафти і газу, переслідувалася також мета розколу Заходу, відриву Європи від США. Звичайно, переслідувалися і суто комерційні цілі.
До того ж, у 1969-1974 роках у Західній Німеччині склалася сприятлива ситуація у зв’язку зі знаходженням при владі кабінету на чолі із соціал-демократом Віллі Брандтом (1913-1992), який був відкритий для співпраці з СРСР. Німецькі корпорації були зацікавлені в отриманні сировини та енергоресурсів, а також у радянському ринку збуту, а тому підштовхували свій уряд до встановлення торговельно-економічних зв’язків із Москвою.
Таким чином, трансконтинентальна газотранспортна система Схід-Захід створювалася не лише як комерційний проект, а й для геополітичного впливу Москви на Європу, і це завдання, як показали пострадянські часи, ГТС продовжувала виконувати довгий час після розвалу СРСР.
Вона б її й надалі виконувала, якби путінський режим у певний момент не почав «бувати», використовуючи газ і трубу як гарчав політичного тиску. Нічого подібного, повторимо, за радянських часів не пригадується. Навіть під час крайнього загострення між СРСР і НАТО газ трубою продовжував справно надходити і «шантажу вентилем» не було.
У результаті, у путінській Росії газова труба так і не стала тим, чим вона мала б стати, тобто суто комерційним проектом, побудованим до того ж радянськими предками, на якому можна було справно заробляти великі гроші. Навпаки, в Росії труба дедалі більше ставала інструментом політичного тиску та шантажу. В Україні вона теж стала інструментом політиканства, причому перші серйозні «розбірки» з Москвою розпочалися якраз із питання труби та газу. У Європі російський газ та наша труба теж стали темою для різних маніпуляцій.
Цілком розумна ідея створення тристороннього російсько-українсько-європейського газового консорціуму, що об’єднує видобуток, транспортування та споживання газу була «успішно» похована стараннями всіх сторін, хай і по-різному. Зокрема, Україна так і не спромоглася за 30 років налагодити облік газу на своєму кордоні з Росією, і його продовжували в Москві здійснювати за лічильниками, які стоять у тій самій Суджі Курської області, де зараз тривають кровопролитні бої. Хоча цих боїв, як і взагалі війни, могло б і не бути, якби було налагоджено нормальну взаємовигідну співпрацю без втручання у внутрішні справи сусідів, без тиску, крадіжки, політичних піар-істерик, проте тепер уже про це говорити пізно.
Пригадується січень 2009 року, коли в Москві з цілковито політичною метою вирішили перекрити газовий вентиль, але зусиллями вітчизняних «майстрів газотранспортного жанру» вдалося організувати роботу ГТС у реверсному режимі, від чого очманіли як у Москві, так і на Заході.
На цьому тлі з’явилися всі ці «блакитні», «турецькі», «північні» та інші потоки, тобто трубопроводи в обхід України. Хоча найпряміший, найвигідніший, готовіший і добре налагоджений шлях був через Україну, до того ж, з найбільшими у світі підземними газосховищами.
Але була у труби за пострадянських часів ще одна функція, яка мала місце як в Україні, так і у ворожій державі
Це величезне збагачення, так зване первинне накопичення капіталу ранніх пострадянських реаліях, що призвело до утворення так званої олігархії. Якщо в Україні «копнути» будь-яке мафіозно-олігархічне угруповання зі старих, тобто тих, що зародилися в 1990-ті роки, то часто джерелом перших великих грошей буде торгівля газом у трубі, часто шляхом взаємозаліків та бартеру.
До речі, тут лежить один із коренів злочинного «роззброєння» України, тобто бездарне здавання нею зброї стримування та засобів її доставки, а також звичайних озброєнь, за що Україна зараз жорстоко розплачується. За передані тодішньому «стратегічному партнерові», а нині ворогові та агресорові озброєння Україна деякий час отримувала як оплату газ. Ті, хто мав доступ до цієї «годівниці», збити на цьому величезні гроші. Частина газу обмінювалася бартером на ліквідний товар, який продавався за кошти на внутрішньому або зовнішньому ринках, частина газу продавалася відразу за кордон за тверду валюту. Це була одна з причин того, що роззброєння знайшло широку підтримку в колах «бізнесюча».
Плата за транзит, що сягала часом кількох мільярдів доларів на рік (!), тривалий час була солідним джерелом валютних надходжень і поповнення бюджету. Навіть перед зупинкою транзиту за мізерних обсягів прокачування ГТС все ще приносило Україні 800 млн доларів на рік за транзит. Свої скандально великі зарплати менеджери Нафтогазу також отримували за рахунок плати за транзит.
Щоправда, з часом сенс труби в її початковому гігантському виконанні все більше губився.
1992 року споживання газу в Україні становило 110 млрд куб. м на рік, транзит – 120 млрд., промислове споживання – 40 млрд. куб. м. На момент зупинки транзиту, споживання газу в Україні впало до менше 20 млрд куб. м на рік, транзит – до 18 млрд, а промислове споживання приблизно до 4 млрд куб. м на рік.
Україна так і не стала «хабом» із транспортування та зберігання газу, Але свої хаби створили сусіди у Польщі та Туреччині.
Доходи від транзиту могли стати однією зі складових вітчизняного фонду національного добробуту, поряд із зерном, рудою та металургією, наприклад, як у Норвегії. Але натомість, на трубі розквітла олігархія, корупція та масштабні розкрадання. Транзит «прогадали» так само, як армію, озброєння, промисловість, взагалі всю економіку, що дісталася від СРСР).
Отримавши у спадок від СРСР «машинку з видобутку грошових знаків», Москва й надалі могла б стабільно витягувати з експорту газ українською трубою мільярди у твердій валюті, але реваншистсько-імперіалістична дурість перемогла прагнення до наживи, і доводиться продавати енергоносії на куди більш невигідно. за рупії, юані, за бартером.
Лише частина ГТС у вигляді підземних сховищ на заході України може інтегруватись у європейську газову систему. Але поки що йде війна, така можливість є вкрай проблематичною, особливо якщо врахувати, що ворог періодично завдає ударів і газотранспортній інфраструктурі якраз на заході.
Європа з припиненням транзиту газу через Україну втратила джерело палива за стабільною і досить низькою ціною, тому що скраплений газ є біржовим товаром, схильним до спекулятивних коливань.
З припинення транзиту виникають проблеми: як компенсувати втрату доходів від транзиту та підтримувати функціонування ГТС? як убезпечити компресорні станції та сховища від ракетних ворожих ударів? чи не відбудеться утилізація значної частини ГТС?
У зруйновані агресором міста південного сходу газ постачати в найближчому майбутньому не потрібно, а проблем із реверсом у центральну частину країни не буде.
Функціонування ГТС сплатить споживач через зростання тарифів для промисловості та населення, про що далі.
Із захистом газової інфраструктури від ворожих ударів будуть приблизно ті самі проблеми, що й із захистом електроенергетичної інфраструктури.
Можливе перетворення, як мінімум, частини ГТС на металобрухт, у тому числі з метою наживи. При цьому треба розуміти, що відновити збудований за радянських часів найчастіше вже не вдасться.
Припинення транзиту позначило масштабнішу проблему, яка виникла, втім, не сьогодні – через війну з Москвою та швидке скорочення торгівлі Росії та ЄС Україна перетворюється на логістичний глухий кут, втрачаючи свій транзитний потенціал. Щоправда, залишаються транзитні потоки між ЄС та країнами Закавказзя через українські порти, але це далеко не ті обсяги, які раніше проходили через Україну між Європою, Росією та іншими країнами Євразії.
Потоки припинилися через війну.
Розрив ланцюжків між Україною, Росією та Європою створюють довгострокові проблеми для економік усіх трьох зазначених сторін.
Поки триває війна, відновлення ланцюжків практично неможливе. Але після її закінчення нехай не відразу, але в певній перспективі їхнє відновлення в тому чи іншому вигляді можливе, оскільки це економічно всім вигідне. Ця вигода потенційно може стати основою відновлення відносин у майбутньому у тому чи іншому вигляді.
Той факт, що припинення транзиту газу через Україну символізує закінчення історичного етапу, зазначили західні медіа.
Зокрема, про це Reuters пише в публікації під промовистим заголовком ” Europe’s Russian gas era comes to end end as Ukraine transit stops ” або ” Епоха російського газу в Європі добігає кінця з припиненням транзиту через Україну “.
Зазначається, що Росія та колишній Радянський Союз витратили півстоліття на створення значної частки європейського газового ринку, яка на піку становила близько 35%, проте війна в Україні практично зруйнувала цей бізнес для Газпрому.
Також було закрито трубопровід «Ямал-Європа», що проходить через Білорусь, а 2022 року було підірвано маршрут «Північного потоку» через Балтійське море до Німеччини.
У сукупності різними маршрутами в 2018 році до Європи було поставлено рекордну кількість газу — 201 млрд кубометрів газу.
2023 року Росія поставила через Україну близько 15 млрд куб. м газу, що менше ніж 65 млрд куб. м, коли у 2020 році набув чинності останній п’ятирічний контракт.
Єдиний російський газовий маршрут, що діє, — «Турецький потік», що перетинає Чорне море до Туреччини. Він складається із двох ниток: одна – для внутрішнього ринку Туреччини, а інша – для країн Центральної Європи, включаючи Угорщину та Сербію.
Крім того, Москва наростила постачання зрідженого газу, але в Європі запевняють, що від нього теж відмовлятимуться.
Наслідки для Європи та Росії
Якщо вище йшлося переважно про політичні аспекти припинення транзиту, то далі йтиметься про економічні наслідки.
Почнемо із наслідків для Європи.
Так, Le Monde в публікації ” Припинення транзиту російського газу через Україну ставить ЄС під тиск ” або ” Припинення транзиту російського газу через Україну ставить під удар” країни ЄС.
Ще наприкінці минулого року це спричинило сплеск цін на газ на тлі холодного початку зими в Європі. Голландський ф’ючерсний контракт TTF, який вважається європейським еталоном природного газу, напередодні 1 січня перевищив позначку 50 євро за мегават-годину ($512 за тисячу кубів), що є найвищим рівнем з жовтня 2023 року.
Єврокомісія (ЄК) поставила собі завдання обійтися без імпорту російського викопного палива до 2027 року.
Як заміну ЄК розглядає розвиток потужностей з імпорту зрідженого природного газу (ЗПГ) зі США чи Катару, але такий газ дорожчий.
Водночас, за даними на вересень 2024 року, Росія залишається другим найбільшим постачальником газу до ЄС, надавши 38 мільярдів кубометрів, що становить 19% загального обсягу імпорту газу до Європейського союзу. Це менше, ніж 45%, які Росія поставила в 2021 рік, але все ж таки значний показник. Перше місце посідає Норвегія, а третє – США.
Протягом перших дев’яти місяців 2024 року близько третини постачання російського газу проходило через Україну. Приблизно такий самий обсяг транспортується газопроводом «Турецький потік», який проходить через Туреччину та постачає газ до Угорщини.
Третина російського газу, що залишилася, надходить у вигляді ЗПГ, переважно в порти Іспанії та Франції. У Франції компанія TotalEnergies заявляє, що, як і раніше, пов’язана довгостроковими контрактами з російською приватною компанією Новатек «без санкцій з боку європейських держав».
Європа ввела санкції на російську нафту та вугілля, але так і не змогла зробити те саме з газом.
Про те, що Європа закуповує рекордну кількість зрідженого газу в Росії, повідомляє Bloomberg у публікації ” Putin Has Options for Russian Gas After Ukraine Route Closed” або “У Путіна є варіанти постачання російського газу після закриття українського маршруту “.
За інформацією агентства, обсяги продажів ЗПГ перевищили ті, що Москва качала через Україну до 1 січня.
«Ситуація наголошує, наскільки складно Європі розірвати зв’язки з Росією, яка за останнє десятиліття зміцнилася як ключовий постачальник енергоносіїв на континент», – йдеться у статті.
Як пише Bloomberg, через це економіка РФ не зазнає значних втрат від припинення транзиту через Україну. Вони оцінюються у 0,2% ВВП. Як порівняння, агентство наводить Україну, яка втратить 0,5% ВВП від припинення отримання плати за транзит.
Про різке зростання закупівель Європою російського ЗПГ у публікації « European Imports of Liquefied Natural Gas from Russia at ‘record levels’ » або « Європейський імпорт зрідженого природного газу з Росії досяг «рекордного рівня », повідомляє The Guardian з посиланням на експертне агентство Rystad Energy.
Зазначається, що у 2024 році Європа закупила у Росії рекордну кількість зрідженого природного газу – 17,8 млн. тонн, що на 2 млн. тонн більше, ніж роком раніше.
Росія навіть випередила Катар і стала другим за величиною постачальником ЗПГ до Європи після США. При цьому постачання її газу трубопроводом скорочується до 49,5 млрд кубометрів за рік (ЗПГ – 24,2 млрд кубометрів).
Причина зростання досить проста: російський ЗПГ пропонується зі знижкою в порівнянні з іншими постачальниками, а в умовах відсутності санкцій щодо цього товару компанії діють у власних інтересах і купують дедалі більші обсяги газу у найдешевшого постачальника. При цьому частина ЗПГ перепродується до інших країн.
Більше того, Москва має намір до 2035 року потроїти експорт ЗПГ, про що пише Berliner Zeitung у публікації « Putin will Russlands LNG-Exporte обсяги ».
Зазначається, що з початку війни в Україні ЄС оголосив своєю метою відмову від постачання енергоносіїв з Росії, щоб послабити російську економіку. Для цього з 2022 року Євросоюз запровадив численні санкції проти Росії. До 2027 він хоче повністю відмовитися від викопного палива з Росії.
Однак, на відміну від США, щодо інших енергоносіїв, таких як ЗПГ, обмежень з боку ЄС щодо Росії поки що немає.
Навпаки, 2024 року ЄС імпортував більше російського ЗПГ, ніж будь-коли раніше. В результаті експорт ЗПГ із Росії минулого року досяг рекордного рівня.
Але Росії цього рекорду, схоже, замало.
“Ми продовжимо збільшувати нашу частку на світових ринках ЗПГ”, – заявив Путін 19 грудня.
Експорт ЗПГ має потроїтися до 2035 року. Наскільки це реально?
2024 року імпорт ЗПГ до ЄС зріс до більш ніж 16,5 млн тонн — більше, ніж будь-якого попереднього року. Для порівняння, за 2023 рік цей показник становив близько 15,2 млн тонн. Постачання ЗПГ також перевищували обсяг газу, що поставляється Росією українським транзитом, який було припинено 1 січня 2025 року. Загалом експорт російського газу до європейських країн минулого року зріс на 18-20%, згідно з російськими даними.
«Європа продовжуватиме потребувати газу, оскільки всі спроби відмовитися від російського газу не мали успіху. Зрештою, Європа, ймовірно, закуповуватиме більше російського зрідженого природного газу, щоб компенсувати скорочення імпорту природного газу з Росії», — заявила Bloomberg Тетяна Орлова, економіст Oxford Economics.
Оскільки більшість поставок російського газу до Європи вже зупинено, закриття українського газопроводу не вплине на економіку.
Росія має й інші варіанти транспортування газу трубопроводами, які допоможуть компенсувати втрату маршруту через Україну. Наприклад, постачання російського газу до Китаю трубопроводом «Сила Сибіру» минулого року досягло рекордного обсягу в 31 мільярд кубометрів, а в 2025 році зросте ще більше і становитиме 38 мільярдів кубометрів.
Це компенсує половину обсягів, втрачених через припинення транзиту через Україну. У 2025 році Росія також може ще більше збільшити експорт газу трубопроводом «Турецький потік».
На відміну від ЄС, США безпосередньо запровадили санкції проти кількох російських ЗПГ-проектів. Наприклад, термінал “Арктик СПГ 2”. Минулого року США ненадовго призупинили роботу об’єкта через запроваджені ними обмеження. Проте Росія намагається обійти американські санкції за допомогою тіньового флоту ЗПГ та змогла запустити проект наприкінці 2024 року з обмеженим експортом.
Тепер залишається лише здогадуватися, як виглядатиме санкційна політика майбутнього президента США Дональда Трампа.
Крім того, Москва пристосовується до нових умов і від постачання сировини переходить до експорту продукції глибокого ступеня переробки, в даному випадку, мінеральних добрив, у виробництві яких газ є не лише енергоносієм, а й сировиною. Про це пише The Financial Times у публікації “Flood of cheap Russian fertiliser risks Europe ‘s food security, industry says” або “Потік” дешевих російських добрив ставить під загрозу продовольчу безпеку Європи, стверджують представники галузі”, відзначаючи, що добрива з метою безпеки також виведені з-під санкцій, а зростаюча залежність дає Москві більше важелів впливу на європейське сільгоспвиробництво, і це загрожує проблемами з тією ж продовольчою безпекою, оскільки місцеві виробники не можуть конкурувати з дешевими російськими продуктами, і це веде до залежності від недемократичних країн – Росії та Білорусі, виробники яких платять за газ набагато менше, ніж у Європі.
Наразі третина імпорту карбаміду в ЄС надходить із Росії. У 2023 році обсяги постачання досягли рекордних рівнів. Наприклад, імпорт російського карбаміду в Польщу зріс майже до $120 млн. порівняно з $84 млн. у 2021 році.
Доходить до того, що деякі великі європейські виробники, наприклад BASF, скорочують виробництво в регіоні та перенаправляють інвестиції до США та Китаю, де витрати на виробництво нижчі. Цей приклад можуть наслідувати інші.
Політики у Брюсселі поки що ніяк не реагують на проблему, побоюючись повторення ситуації 2022 року, коли ціни на добрива були дуже високими.
Незважаючи на запевнення єврочиновників, припинення транзиту через Україну викликало зростання цін , що «відгукнулося» навіть в Азії через посилення конкуренції за газ з Європою, про що пише Bloomberg у публікації. або « LNG WRAP: азіатські ціни зростуть після завершення транзиту з Росії в Україну ».
Зазначається, що напередодні відключення газу європейський бенчмарк на кінець 2024 року зріс більш ніж на 50%, і це зростання ще не повністю позначилося на вартості зазвичай дорожчого ЗПГ, від якого значною мірою залежать такі країни, як Японія та Південна Корея.
Ставлення до припинення Україною транзиту газу та оцінки цього у Європі різні. Єврочиновники стверджують, що нічого серйозного не сталося, але є й інші, часто не надто доброзичливі висловлювання про воюючу вже три роки з противником України, який багато разів перевершує.
“Чемпіоном з негативу щодо України”, безсумнівно, є прем’єр Словаччини Роберт Фіцо, який роздував напередодні нового року істерію і навіть погрожує перекрити постачання електроенергії Україні, але Politico у публікації ” Robert Fico’s Russian gas fearmongering falls flat ” або ” Нагнітання страху” щодо російського газу зазнало невдачі » зазначає, що насправді тут більше шуму, ніж реальних збитків для Словаччини та Центральної Європи.
Зазначається, що прогнози Фіцо про брак газу виявилися невірними, а ціни не злетіли до неба.
Згідно зі статистикою Gas Infrastructure Europe, запаси газу в Словаччині заповнені більш ніж на три чверті, що вище за середній сезонний показник, а в Угорщині — приблизно на 68%. Інші країни-члени Європейського союзу, які раніше залежали від російського трубопровідного газу, а саме Австрія та Чехія, також мають значні обсяги у сховищах. За оцінками експертів, рахунки за газ у Словаччині якщо й зростуть, то незначно.
Стверджується, що реальною нагодою для скандалу може бути лише те, що державна енергокомпанія SPP втратить близько півмільярда євро на рік у вигляді плати за транзит, а Словаччина втрачає статус транзитної країни, як і Україна.
Звучать й інші незадоволені голоси, наприклад, в публікації італійського видання Il Fatto Quotidiano під промовистим заголовком ЄС, якщо інтереси України та Європи не збігатимуться: Зеленський радіє, але рахунки злетять до небес ».
Зазначається, що Київ від припинення транзиту втратить 800 мільйонів, але це подається як «одна з великих поразок Москви».
Але Кремль, незважаючи на втрати 6,5 мільярда доларів, не здригнеться, враховуючи, що зараз потоки покривають лише 5% європейських потреб.
І якщо європейські «яструби», насамперед поляки та прибалти, тріумфують, а Трамп розводить руками при думці про великі вигоди, то Брюссель закликає до спокою, уточнюючи, що запаси на зиму вже є і що альтернативні канали поставок замінять російський.
Але ринки говорять про те, що інтереси України не завжди збігаються з інтересами ЄС, про що свідчить зростання ціни на газ, яка пробила позначку 50 євро за мегават-годину – рекорд з жовтня 2023 року.
Очікується зростання рахунків за газ середньої італійської родини у розмірі близько 300 євро на рік. Надалі очікується зростання цін на товари першої необхідності та зниження конкурентоспроможності європейських виробників.
Тривога звучить у публікації оглядача Bloomberg Хав’єра Гласа “Europe ‘s Summer Will Bring Worries About Next Winter’s Gas” або “Літо в Європі принесе занепокоєння про газ наступної зими”.
Він зазначає, що зазвичай із квітня по вересень про природний газ у Європі майже не замислюються, оскільки зимовий сезон закінчується. Але 2025 буде іншим, оскільки Європі доведеться турбуватися про накопичення газу. Результатом стане ще один рік високих цін на газ, що ще більше затьмарить майбутнє енергоємного виробничого сектору регіону. Відчують удар та домашні господарства. Прогноз зростання цін на газ став ще більш довгостроковим.
Автор цієї публікації висловлює досить ризиковане припущення, що під «мудрим керівництвом» Трампа війна швидко закінчиться, і Європа знову зможе отримувати російський газ трубами.
Крім того, Forbes опублікував текст оглядача Деніеля Маркінда під провокаційним заголовком « If Europe Freezes, Will Ukraine Burn? » або « Якщо Європа замерзне, чи згорить Україна? ».
Налякавши публіку наближенням холодного арктичного фронту, автор звернув увагу на те, що в перший торговий день після припинення транзиту, базові ціни на природний газ у Європі «підскочили» аж на 4%, і чого автор публікації робить висновок, що мільйони людей у Європі виявилися “на межі життя зі смерті”.
Автор зазначає, що останніми днями Зеленський звернувся до країн ЄС з проханням надати йому додаткову підтримку у зв’язку з наближенням інавгурації Трампа, але європейські сусіди України можуть стати менш сприйнятливими до таких прохань, якщо їхнє населення фактично замерзають у своїх будинках, а їхні бюджети спустошуються. через величезне підвищення вартості газу.
Це «крутий» діловий журнал Forbes пише…
Про шкоду, яку через припинення транзиту зазнав агресор, пише The Independent у публікації « Ukraine ends або « Україна закриває російський газопровід до Європи — але скільки це коштуватиме Москві? ».
Зазначається, що, за останніми оцінками, Росія втратить близько 5 млрд євро на рік, які раніше отримували від газу, що транспортується до Європи через Україну.
При цьому, згідно з власними звітами, ринкова капіталізація «Газпрому» становить близько 28 мільярдів доларів (3 трильйони рублів).
До кінця 2024 року обсяг російського газу, який експортується до Європи лише українськими трубопроводами, вже впав на 78% з моменту початку дії контракту в 2020 році.
А 2023 року «Газпром» вперше з 2001 року повідомив про чисті збитки у розмірі 629 млрд рублів після різкого падіння продажів газу. До цього моменту газовий гігант щорічно отримував мільярди прибутку, у тому числі навіть 1,9 трлн. рублів у 2022 році, в перший рік конфлікту.
2023 року доходи скоротилися приблизно на 27%, до 61 мільярда фунтів стерлінгів, а доходи від продажу газу, зокрема, впали на 40%.
У цьому контексті втрата 5,2 млрд. доларів через припинення транзиту може призвести до зниження доходів «Газпрому» та Росії на 6,7%.
Для фінансування війни в Україні Москва покладається на нафтогазовий бізнес, доходи бюджету від якого становлять від 30-50%.
Росія продовжує постачати трубопровідний газ до Туреччини, а ЗПГ – до Європи та Азії. За даними Bloomberg, на експорт російського газу до Китаю діє знижка до 28% порівняно з Європою, тобто менш вигідною.
Зазначається, що більшість нафтогазових доходів надходить немає від газу, як від нафти. Хоча ЄС заборонив імпорт нафти з Росії, численні повідомлення свідчать про те, що російська нафта все ще потрапляє до ЄС «чорними каналами». Розслідування Global Witness показало, що у 2023 році з нафтопереробних заводів Росії до ЄС імпортовано 130 мільйонів барелів нафтопродуктів, що, за оцінками, принесло Кремлю 1,1 мільярда євро у вигляді податкових надходжень.
Росія є найбільшим постачальником сирої нафти до Китаю та Індії. Великобританія та країни ЄС імпортують із цих двох країн перероблену нафту на мільярди, частина якої, ймовірно, надходить із Росії, незважаючи на санкції.
Наслідки для України
Для аналізу соціально-економічних наслідків припинення транзиту для України потрібен час, щоб оцінити їх адекватно та повною мірою. Тому поки що розглянемо їх коротко.
Міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що припинення транзиту на громадян не вплине, а газ і тепло стабільно надходитимуть до кожного будинку.
Це справді так. З 2023 року Україна не залежить від імпорту газу, оскільки через війну скоротилося споживання газу за рахунок промислових підприємств на захоплених РФ територіях та за рахунок падіння споживання на контрольованій частині. При цьому майже всі родовища газу залишилися на підконтрольній території, і вони покривають споживання, що знизилося.
Однак, є кілька моментів, які можуть створити серйозні проблеми.
По-перше, вже підвищено для внутрішніх споживачів у 4 рази тарифи на транспортування газу, щоби частково компенсувати втрати доходу від плати за транзит російського газу. Щоправда, влада пообіцяла, що це не призведе до збільшення тарифів на газ та тепло для населення. Але це викличе збільшення тарифів для промисловості, бюджетників та бізнесу. Довго утримувати тарифи для населення на нинішньому рівні також буде проблематично через тяжке фінансове становище облгазів та підприємств теплокомуненерго, а зростання тарифів на транспортування боляче вдарять населення у забудові з малою щільністю.
По-друге, можуть почастішати ворожі удари по ГТС та іншій газовій інфраструктурі. Ще небезпечніші удари по родовищах газу, тоді як раніше бити по них ворогові було безглуздо, оскільки Україна одразу покрила б нестачу за рахунок відбору транзитного газу. При цьому найбільші родовища знаходяться неподалік лінії фронту в Харківській та Полтавській областях. Якщо їх буде виведено з ладу, це створить дефіцит на внутрішньому ринку, який доведеться покривати за рахунок дорогого імпорту, що ще більше погіршить фінансову ситуацію в газовому секторі і змусить підвищувати тарифи для населення. Руйнування ГТС взагалі поставить під сумнів стабільність постачання споживачів.
