Готовність Путіна надати військову підтримку Ірану в його загостренні конфронтації з Ізраїлем може виявитися ще більшою стратегічною катастрофою, ніж його невдале вторгнення в Україну. Хоча Росія має довгу історію співпраці з Тегераном ще з радянських часів, ці відносини часто переслідували взаємні підозри, особливо з боку іранців, які мають гіркі спогади про багаторічне прагнення Москви підкорити країну своїй волі.
Попри це, обидві країни тісно співпрацювали з низки питань після іранської революції 1979 року, не в останню чергу в ядерній сфері, де Москва зробила значний внесок у будівництво іранського ядерного реактора в Бушері в Перській затоці. Ця підтримка зберігалася, попри глибокі застереження Кремля щодо спроб Ірану отримати ядерну зброю, пише Кон Кофлін, редактор з питань оборони та міжнародних відносин у газеті The Telegraph.
Москва також надає технічну допомогу Ірану в інших сферах, наприклад в розробці балістичних ракет. Арсенал балістичних ракет Shahab Тегерана базується на радянських ракетах “Скад”. Натомість Тегеран, який має великий досвід уникнення санкцій завдяки власній класифікації як держави-ізгоя, допоміг Росії створити “темний флот” танкерів, які неможливо відстежити, що дозволило їй підтримувати життєво важливий експорт нафти й газу.
З огляду на приниження, якого зазнав Іран у квітні, коли ізраїльські військові літаки легко оминули іранські системи ППО і розбомбили ключову військову базу в Ісфагані, іранський режим, зрозуміло, прагне зміцнити свою оборону. Саме на цьому наголошував новий президент Ірану Масуд Пезешкіан, коли особистий посланець Путіна, колишній міністр оборони Сєргєй Шойгу, відвідав Тегеран на початку цього тижня. Окрім додаткових поставок російських засобів протиповітряної оборони, Іран також прагне придбати винищувачі Су-35.
“Для Путіна надання військової підтримки Ірану не обходиться без ускладнень, не в останню чергу через те, що це може вплинути на його давню дружбу з прем’єр-міністром Ізраїля Беньяміном Нетаньягу”, — вважає Кофлін.
Наприклад, під час громадянської війни в Сирії альянс між Путіним і Нетаньягу часто призводив до того, що російські війська закривали очі, коли Ізраїль атакував іранські позиції на сирійській території, контрольованій російськими військовими, хоча іранці воювали пліч-о-пліч з росіянами, щоб утримати режим Асада при владі в Сирії.
“Після великої стратегічної помилки, якої припустився Путін, розпочавши вторгнення в Україну у 2022 році, російський лідер не може дозволити собі зробити ще одну потенційно катастрофічну помилку, підтримавши Іран у війні з Ізраїлем, в якій іранці не мають жодних шансів на перемогу”, — підсумував редактор.
