У сучасному раціоні домінують три основні культури: кукурудза, рис і пшениця, які добре знайомі нам. Однак на четвертому місці перебуває менш відомий у помірному кліматі продукт — маніока, пише Science Alert.
Попри те, що маніока не знайома нам, вона є ключовим джерелом харчування в усіх тропіках. Уперше ця рослина була одомашнена людьми близько 10 000 років тому на південній околиці басейну Амазонки в Бразилії, а потім звідти поширилася по всьому регіону.
Маніока має тонке стебло заввишки кілька метрів, а також жменьку тонких гілок і листя у формі рук. Однак за скромним зовнішнім виглядом, за словами вчених, ховається навдивовижу поєднання міцності, різноманітності й продуктивності.
За словами доцента кафедри антропології та досліджень спадщини Каліфорнійського університету в Мрседі Стівена Вудінга, тисячоліттями корінні народи виводили маніоку з бур’янистої дикої рослини в культуру з величезною кількістю крохмалю в бульбах, схожих на картоплю. В результаті їм вдалося вивести рослину, яка відмінно росте на бідних ґрунтах Амазонії та майже не вразлива для шкідників. Здавалося б, маніока з усіх боків ідеальний претендент на звання “суперпродукту”, проте є одна проблема — вона неймовірно отруйна.
У своєму дослідженні Стівен Вудінг із колегою Сезаром Пенья провели 10 років на річці Амазонки, вивчаючи сади маніоки. Вони виявили безліч різновидів рослини, за допомогою яких виробники контролюють її токсичність. Ученим також вдалося розробити методи перероблення небезпечних, але поживних продуктів.
Обробка отруйної маніоки
Однією з сильних сторін маніоки є її стійкість до шкідників, що забезпечується потужною захисною системою, заснованою на двох речовинах:
- лінамарині;
- лінамаразі.
Ці захисні хімічні речовини є в клітинах листя, стеблах і бульбах маніоки, де вони зазвичай не діють. У разі пошкодження клітин маніоки, зокрема в разі жування, речовини вступають у реакцію, виробляючи викид шкідливих хімічних речовин. Одна з цих речовин — ціанистий газ.
Науковці зазначають, що поряд із ціанистим газом рослина також виділяє інші сполуки, зокрема нітрили та ціангідрини — у великих дозах обидва вони смертельні для людини та необоротно ушкоджують нервову систему.
Ніхто не знає, як люди вперше розв’язали цю проблему, але стародавні жителі Амазонії розробили складний, багатоетапний процес детоксикації, який перетворює маніоку з неїстівної на смачну. Процес детоксикації починається з подрібнення бульб на терткових дошках — цей процес спричиняє виділення ціаніду й ціангідринів із кореня. Але вони відлітають у повітря, а не в легені та шлунок, як коли їх їдять.
Далі подрібнені бульби поміщають у кошики та промивають, потім віджимають і повторюють цю дію кілька разів. Під дією води виділяється більше ціанідів, нітрилів і ціангідринів, а під час видавлювання вони змиваються.
Після цього м’якуш маніоки сушать, що робить її ще нешкідливішою, або готують із використанням тепла. Ці заходи настільки ефективні, що їх досі використовують по всій Амазонці, через тисячі років відтоді, як їх було вперше винайдено.
Суперпродукт майбутнього
Місцеві жителі пішли далі та вивели понад 70 різних сортів маніоки, які різноманітні за своїм фізичним і поживним складом. Наприклад, є менш токсичні види, які не потребують подрібнення та промивання, а інші можна готувати без подрібнення, проте вони все ще небезпечні в сирому вигляді. Існують також види з різними розмірами бульб, швидкістю росту, виробництвом крохмалю та посухостійкістю.
В умовах зміни клімату й зусиль щодо забезпечення сталого розвитку маніока цілком може стати можливою світовою культурою. Довговічність і стійкість цього продукту дає змогу легко вирощувати його в різних умовах навколишнього середовища, навіть у найбіднішому ґрунті. Природна стійкість рослини до шкідників знижує необхідність додаткового захисту за допомогою пестицидів.
