Через кілька тижнів після російського вторгнення в Україну могло бути мирне рішення. Умови припинення війни були прописані у договорі на 17 сторінках, який погодили Київ і Москва 15 квітня 2022 року. Відкритими залишалися лише декілька пунктів, які особисто мали обговорити Володимир Путін і Володимир Зеленський на саміті, але цього так і не сталося. Німецьке видання Die Welt повідомило, що має в розпорядженні оригінал документа.
Першим пунктом договору було прописано зобов’язання України дотримуватись “постійного нейтралітету”. Цей статус мав бути закріплений у Конституції. Тим самим Київ мав відмовитися від будь-якого членства у військовому союзі. Питання вступу країни до НАТО було би знято.
Україна мала погодитися ніколи “не отримувати, не виробляти і не купувати” ядерну зброю, не допускати іноземну зброю та війська на свою територію та не надавати свою військову інфраструктуру, включаючи аеродроми та морські порти, будь-якій іншій державі. Крім того, Київ мав утриматися від проведення військових навчань за участю іноземних військ, а також не брати участі у будь-яких військових конфліктах. Водночас ніщо прямо не заважало Києву стати членом Євросоюзу.
У відповідь Росія нібито обіцяла більше не нападати на Україну. Щоб Київ міг у цьому бути впевненим, Москва погодилася, що п’ять постійних членів Радбезу ООН – США, Велика Британія, Франція, Китай і сама Росія – можуть надати Україні комплексні гарантії безпеки.
Право на самозахист
У разі “збройного нападу на Україну” країни-гаранти зобов’язувались підтримати Київ у його праві на самооборону, закріпленому в Статуті ООН, протягом трьох днів максимум. Цей договір мав бути ратифікований кожною державою, що підписала його.
Die Welt пише, що у такий спосіб обидві сторони розробили механізм, який суттєво відрізняється від Будапештського меморандуму 1994 року. Тоді Росія також гарантувала Україну територіальну цілісність. Західні держави обіцяли Києву підтримку у разі нападу, але не гарантували її.
Однак ці гарантії безпеки вимагали б схвалення США, Китаю, Великої Британії та Франції на другому етапі. Москва також хотіла включити Мінськ, а Київ — Анкару. Метою учасників тодішніх переговорів у Стамбулі було створення “єдності між Києвом і Москвою”, щоб надалі використовувати документ як основу для багатосторонніх переговорів.
Крим і порт Севастополь були виключені з гарантій безпеки. Київ фактично мав передати Росії контроль над півостровом.
Згідно з документом незрозуміло, яку саме частину східної України треба виключити з-під обіцянки держав-гарантів. Відповідні місця мали червоні позначки. У Стамбульському комюніке Київ нібито погодився виключити частини Донецької та Луганської областей, які Росія вже контролювала до початку війни. Російська делегація, навпаки, наполягала на тому, щоб кордони визначили особисто Путін та Зеленський і нанесли їх на карту. Українська делегація відкинула такий варіант.
Москва відхилила вимогу Києва щодо того, щоб країни-гаранти могли створити над Україною безпольотну зону в разі нападу.
Під час переговорів Росія дала сигнал про готовність вийти з України, але не з Криму та частини Донбасу, яка має бути виключена з гарантій безпеки. Глави держав мали обговорити деталі виходу особисто. Видання стверджує, що цю інформацію їм підтвердили двоє учасників української делегації.
Секретний договір: армія, техніка, авіація
Невирішеним залишилося питання майбутньої чисельності української армії. Київ нібито частково відповів на вимоги Росії щодо демілітаризації. Москва вимагала від Києва скоротити армію до 85 тисяч військових. Україна пропонувала зафіксувати чисельність війська у 250 тисяч солдатів.
Не зійшлися сторони і щодо кількості військової техніки. Росія вимагала скоротити кількість танків до 342, а Київ хотів залишити 800. Україна була згодна скоротити кількість бронетехніки до 2400 одиниць, а Росія наполягала залишити 1029 одиниць. Розбіжності були і щодо артилерії. Москва говорила про 519 одиниць, а Київ — 1900. Реактивних систем залпового вогню за планом України мало залишитися 600, а за планом РФ — 96, і то з максимальною дальністю 40 кілометрів. Бажання Росії було скоротити кількість мінометів до 147, а протитанкових ракет – до 333, бажанням Києва – 1080 і 2000 одиниць відповідно.
Далі Москва вимагала залишити 102 винищувачі та 35 гелікоптерів, Київ наполягав на 160 літаках і 144 гелікоптерах. За російськими уявленнями військових кораблів має бути 2, за українськими – 8.
Однак після саміту в Стамбулі Москва висунула наступні вимоги, на які Київ не погодився. Кремль вимагав зробити російську мову другою державною в Україні, скасувати взаємні санкції та припинити позови в міжнародних судах. Також Київ мав законодавчо заборонити “фашизм, нацизм і агресивний націоналізм”.
“Це була найкраща угода, яку ми могли мати”, — ці слова неназваного члена української делегації цитує Die Welt. Видання вважає, що навіть після більш ніж двох років війни ця угода все ще виглядає вигідною в ретроспективі.
“Україна вже кілька місяців тримає оборону і несе великі втрати. Озираючись назад, можна сказати, що тоді Україна була в сильнішій переговорній позиції, ніж зараз. Якби війна була закінчена приблизно через два місяці після її початку, це врятувало б незліченну кількість людських життів”, — вважають автори матеріалу.
Учасники переговорів тоді прогнозували, що Зеленський і Путін підпишуть документ у квітні 2022 року. Die Welt зауважило, що член української делегацїі Давид Арахамія у листопаді 2023 року підказав, чому лідери двох держав так і не зустрілися. Тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон приїхав до Києва 9 квітня і заявив, що Лондон “нічого не підписуватиме” з Путіним, а Україна має продовжувати бойові дії. Пізніше Джонсон відкинув цю тезу. Однак є підстави вважати, що пропозиція про надання гарантій безпеки Україні за погодженням з Росією вже провалилася на цьому етапі, резюмує німецьке видання.
