Напередодні президентських і парламентських виборів, які відбудуться 14 травня, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган намагається дистанціюватися від свого російського колеги Володимира Путіна, щодо якого Гаазький трибунал нещодавно видав ордер на арешт. При цьому турецький лідер робить демонстративні кроки, спрямовані на покращення стосунків із Вашингтоном.
Зокрема, Туреччина несподівано припинила експорт до Росії підсанкційних товарів, відмовилася від планів закупівлі другої партії зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф» і більше не заправляє пасажирські літаки російських авіакомпаній, інформують Економічні Новини з посиланням на haggin.az
Ердоган також пом’якшив свою позицію щодо Фінляндії, заявивши, що не накладатиме вето на членство цієї країни в НАТО, хоча продовжує наполягати, що його позиція щодо членства в Північноатлантичному альянсі Швеції не змінилася. Зважаючи на все, Ердоган хоче використати цю позицію як аргумент у подальших переговорах.
Загалом візит до Вашингтона Ібрагіма Каліна, радника президента Туреччини, і його зустріч з радником президента Байдена з національної безпеки Джейком Салліваном слід розглядати виключно в контексті майбутніх виборів.
Перш ніж заглиблюватися в причини, через які турецька зовнішня політика так несподівано і різко «змінила галс», слід зазначити, що і США, і Росія завжди мали і мають потужні важелі впливу на вибори в Туреччині.
І якщо всього за кілька днів до землетрусу міністр внутрішніх справ Сулейман Сойлу вимагав від посла США в Анкарі «прибрати свої брудні руки від Туреччини», то вже через два місяці Ібрагім Калин закликав до «початку масштабніших геополітичних та стратегічних переговорів» між Туреччиною та США.
Не секрет, що найважливішою частиною путінського плану було залучення на свій бік Туреччини, яка є членом НАТО. Кремлівські ідеологи не приховували, що бачать в Анкарі учасницю великого євразійського проекту, яким керуватиме Росія. Не випадково президент Ердоган став останніми роками одним із найближчих геополітичних союзників Путіна.
Зрозуміло, між Туреччиною та Росією завжди існували протиріччя та конфлікти інтересів, невипадково міжнародні аналітики справедливо називають президентів Путіна та Ердогана «дружніми ворогами». Щоб утримати Туреччину в російській орбіті, Путін пішов із Анкарою на стратегічні угоди у Сирії, Лівії та на Південному Кавказі. Мало того, у довгостроковій перспективі кремлівські стратеги розглядали навіть ймовірність виходу Туреччини з Північноатлантичного альянсу – після того, як Реджеп Тайіп Ердоган закупив у Росії зенітно-ракетні комплекси С-400, така перспектива вже не здавалася фантастичною.
Однак події останніх двох років перекреслили путінські плани та обмежили можливості Росії впливати на Туреччину. До того ж турецька економіка останнім часом переживає серйозну кризу – різко зростає інфляція, дорожчає долар, країну залишають іноземні інвестори…
Ні для кого не секрет, що саме Туреччина значною мірою допомогла минулого року Росії уникнути наслідків західних санкцій.
Економіка Туреччини завжди дуже реагувала і продовжує реагувати на будь-які сплески політичної напруги між Анкарою і Заходом, а спроби Ердогана замінити західний капітал на інвестиції арабських країн бажаних результатів не дають.
До речі, деякі аналітики у свій час розглядали Росію як країну, здатну врятувати економіку Туреччини. Однак війна в Україні і санкції колективного Заходу, що послідували за нею, настільки обмежили економічні можливості Росії, що будь-які розмови про можливість участі Москви у вирішенні економічних проблем Туреччини відразу ж втратили актуальність.
Що стосується США, то ця країна, навіть незважаючи на давні «розбірки» з урядом Ердогана та серйозні проблеми у двосторонніх відносинах, як і раніше, бачить у Туреччині свого стратегічного партнера, а тому ніколи і не думала втрачати в цій якості Анкару, «підштовхуючи» її до Росії. По суті цей перманентний інтерес США давав уряду Ердогана можливості для маневру, в ході якого турки постійно використовували російський фактор, домагаючись від Вашингтона якихось поступок або преференцій.
Слід розуміти, що Сполучені Штати, як і раніше, зберігають сильний економічний та політичний вплив на Туреччину.
Однак зараз, коли Росія ослабла, а путінський план “великої Євразії” на очах зазнає краху, цей маневр втрачає сенс. Слід розуміти, що Сполучені Штати, як і раніше, зберігають сильний економічний та політичний вплив на Туреччину. І якщо напередодні президентських виборів ці важелі будуть використані на повну силу проти уряду Ердогана, то подальше ослаблення позицій турецького лідера набуде незворотного характеру.
Всі ці фактори в сукупності і викликали таку раптову і різку зміну риторики турецької влади щодо Заходу в цілому та США зокрема.
І якщо всього за кілька днів до землетрусу міністр внутрішніх справ Сулейман Сойлу вимагав від посла США в Анкарі «прибрати свої брудні руки від Туреччини», то вже через два місяці Ібрагім Калин закликав до «початку масштабніших геополітичних та стратегічних переговорів» між Туреччиною та США .
Калин, який відвідав столицю США кілька днів тому, з вдячністю підкреслив, що Сполучені Штати є однією з країн, які після землетрусу надали найбільшу підтримку Туреччині. Радник Ердогана говорив також про важливість налагодження не лише тактичного, а й стратегічного діалогу між США та Туреччиною.
Саме після переговорів Каліна у Вашингтоні президент Ердоган дав зелене світло членству Фінляндії в НАТО. Джейк Салліван привітав рішення Анкари і водночас закликав Туреччину негайно ратифікувати протокол про членство в НАТО також Швеції.
Ердоган дав зелене світло Фінляндії
Ні для кого не є секретом, що саме Туреччина значною мірою допомогла минулого року Росії уникнути наслідків західних санкцій. Російські олігархи зберегли частину своїх грошей, включаючи яхти, заздалегідь переправивши їх до Туреччини. Після закриття повітряного простору Заходу російські авіакомпанії використовували Туреччину як хаб, і саме через Туреччину до Росії йшли підсанкційні товари.
Зрозуміло, про це чудово знали у Вашингтоні, який чинив на Анкару постійний тиск.
І ось напередодні візиту Ібрагіма Каліна до Вашингтона Туреччина раптом припиняє реекспорт у Росію підсанкційних товарів, забороняє заправку на своїй території пасажирських літаків російських авіакомпаній та відмовляється від закупівлі другої партії зенітно-ракетних комплексів С-400. Та й процес примирення між Ердоганом та Асадом, покровителем якого виступала Росія, наразі зупинився: запланована в Москві робоча зустріч Ердогана та Асада відкладена на невизначений термін…
