"Армія воює животом.", - сказав Наполеон. А можливо, це був Фрідріх Великий. Або ні той, ні інший. У будь-якому випадку, мова йде про важливість того, щоб ваші війська були добре забезпечені, зокрема, продовольством, а також медикаментами, запасними частинами, засобами зв'язку, озброєнням і - що є найбільш важливим на даний момент - боєприпасами.
Україна продемонструвала неабияку хоробрість, мудру тактику та феноменальне управління у протистоянні з Росією. Але подивімося правді в очі: без зброї, що постачається Заходом, Київ, швидше за все, вже був би васалом Москви. Лише за перші шість тижнів війни, згідно зі свідченнями голови Об’єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі у Конгресі, Захід поставив українській армії 60 000 одиниць протитанкового озброєння та 25 000 одиниць зенітних систем. До травня було поставлено і чверть зенітних ракет “Стінгер”, що знаходилися на озброєнні Пентагону. Точні цифри важко отримати – нова республіканська більшість у Палаті представників США закликає до аудиту – але навіть з активізацією європейської допомоги такі темпи є непосильними для наддержави, яка стикається з набагато більшою загрозою в Тихому океані. Про це пише Bloomberg, інформують Економічні новини.
Тим часом президент Росії Владімір Путін робить ставку на безжальну повітряну кампанію проти цивільного населення, щоб компенсувати жалюгідну ефективність своїх сухопутних військ. Навіть з певною допомогою з боку Ірану росіяни стикаються з набагато серйознішою нестачею боєприпасів, зважаючи на промислову базу, яка зазнавала труднощів ще до того, як Захід запровадив проти Москви жорстокі економічні санкції.
Отже, у кого закінчаться боєприпаси першими? Про це ми запитали відомого аналітика з питань Росії Майкла Кофман. Він є директором дослідницької програми з вивчення Росії в Центрі військово-морського аналізу, а також науковим співробітником Інституту Кеннана Міжнародного центру імені Вудро Вільсона у Вашингтоні. Пропонуємо вашій увазі текст нашої дискусії:
– Атаки на військові об’єкти в Росії, нібито здійснені українськими безпілотниками, стануть новим серйозним поворотом у війні. Пошкодження відносно невеликі, тож як вони позначаються на російських збройних силах?
– На перший погляд, важко оцінити ймовірний вплив, і я не впевнений, що слід очікувати масштабних наслідків. Ймовірно, відбудеться переформатування базування російської авіації для проведення повітряних ударів. Ймовірно, більш значущим наслідком буде підвищення морального духу українських військових і населення.
– Ви не боїтеся, що це може спричинити новий сплеск ескалації, під час якого Заходу буде дуже некомфортно?
– Ні, хоча я не здивуюся, якщо дехто на Заході відчує дискомфорт від українських ударів, спрямованих на стратегічну бомбардувальну авіацію Росії. Але Росія використовує авіацію дальньої дії для регулярних ударів по Україні, тому це радше не ескалація, а помста.
– Осінній наступ України був успішним за всіма показниками, але він призвів до значних витрат боєприпасів і величезного навантаження на військову техніку. Чи зможе Київ за допомогою Заходу поповнити запаси взимку? Чи буде зараз послаблення у бойових діях?
– Я не спостерігаю особливих ознак послаблення бойових дій. Навпаки, ми спостерігаємо тривалу виснажливу війну, яка характеризується великою залежністю від артилерії, піхотних атак і високоточного вогню з великих відстаней. Можливо, зараз немає великих наступальних операцій, але це тимчасовий період у війні. Я скептично ставлюся до того, що будь-яка зі сторін може кардинально змінити становище з постачанням, підтримуючи артилерійські обміни такими темпами.
Україна потребує західних систем протиповітряної оборони, а також стабільного постачання артилерійських боєприпасів. На жаль, темпи їх використання перевищують темпи виробництва на Заході. Потрібно терміново щось змінювати як у сфері виробництва, так і в сфері зайнятості, щоб стабілізувати ситуацію.
Проблеми Росії, ймовірно, ще більш серйозні і негайні, зважаючи на те, наскільки сильно її військові залежать від артилерійських обстрілів, і на велику кількість боєприпасів, яку вони, схоже, витратили протягом весни і літа. Російські військові намагатимуться використати цей період для відновлення, в той час, як українські військові продовжуватимуть тиснути і намагатимуться зірвати спроби Росії відновити свій наступальний потенціал.
– Нова стратегія Росії – це жорстока повітряна кампанія проти цивільних і військових об’єктів. Чи можна виграти війну з повітря?
– Повітряним кампаніям, як правило, бракує сили примусу, а завдані удари, як правило, швидше зміцнюють рішучість, аніж зламують її.
Проте ця війна ведеться не лише в повітрі, чи не так? Повітряна кампанія доповнює наземну кампанію і є частиною російської стратегії, спрямованої на те, щоб зробити війну матеріально складною для підтримки і продовження, сподіваючись, що західні країни, які підтримують Україну, стануть критично ставитися до її вартості і тривалості.
Крім того, ці удари виснажують боєприпаси ППО України і з часом можуть поставити Україну перед дилемою, коли вона буде змушена обирати між захистом міст та лінією фронту. Якщо це станеться, російські ВПС стануть набагато зухвалішими у своїх нальотах на фронті. Стратегія Росії, як видається, здебільшого полягає у виснаженні, оскільки її військові не здатні відновити значний наступальний потенціал. Бахмут є певним виключенням у цьому випадку, незважаючи на високі військові втрати.
Росія використовує боєприпаси швидше, ніж може їх виробляти, і все більше залежить від імпорту безпілотників з Ірану для підтримки цієї кампанії. Тим не менш, якщо Москва зможе імпортувати іранські балістичні ракети, вона зможе продовжувати наносити удари навіть взимку.
– Якщо Росія з часом знову захоче відвоювати певні території, чи будуть її війська краще підготовлені до цього? Чи допоможе приплив 300 000 нових мобілізованих солдатів, чи це просто відчай?
– Цифри не є визначальними, але вони мають значення на війні, особливо якщо вона значною мірою обумовлена виснаженням. Мобілізація, якою б хаотичною вона не була, стабілізувала російські позиції, дозволила організовано відступити з Херсону і забезпечила живу силу для наступу на Бахмут, але поки що зарано говорити, що з цього вийде. Такі процеси часто займають кілька місяців, щоб дати конкретні результати.
Російські військові на даному етапі дотримуються переважно оборонної стратегії. Мобілізований персонал може бути неефективним в наступальних операціях, але він може виявитися корисним для утримання оборонних рубежів, окопів тощо. Чистий ефект полягає в тому, що мобілізація може затягнути війну, не обов’язково змінюючи її вектор.
– Кілька тижнів тому Ви зазначили, що “Росія все ще зберігає багато високотехнологічних потужностей, які викликають найбільше занепокоєння у НАТО і США в оборонному плануванні”. Що це за сили і засоби?
– Само собою зрозуміло, що російські військові проявили себе в цій війні набагато гірше, ніж очікувалося, тому часто зустрічається думка, що будь-яка війна між НАТО і Росією була б легким випробуванням для НАТО. Але ця думка не враховує важливих уроків цієї війни. США, разом з багатьма іншими західними країнами, доклали величезних зусиль для того, щоб військові зусилля України дійшли до цього етапу. За відсутності підтримки Заходу війна могла б піти за іншою траєкторією. Росія, можливо, зараз не в змозі загрожувати НАТО умовно, але вона може перебудуватися. Крім того, деякі з найбільш потужних систем не були використані або вичерпали свій ресурс в Україні. Росія зберігає ефективну протиповітряну оборону, засоби радіоелектронної боротьби, протисупутникову зброю, системи ядерної зброї, підводні човни з ядерними боєголовками тощо.
– Війна суттєво виснажила американську казну і, що ще більш тривожно, військові запаси. Чи дійдемо ми до того, що Пентагон скаже: “Ні, вибачте, ми повинні бути в змозі вести війну за Тайвань” і перекриє кран?
– Це, мабуть, найголовніший середньо- і довгостроковий виклик цієї війни. Збройні сили США не оптимізовані для підтримки українського способу ведення війни, який значною мірою залежить від підтримання великих обсягів вогню артилерії та ракетних систем, а оборонному сектору знадобиться певний час, щоб наростити обсяги виробництва. Якісні переваги, отримані від західних озброєнь, таких як HIMARS, є корисною перевагою, але вони не компенсують той факт, що Україна потребує великої кількості артилерійських боєприпасів щомісяця.
Європейці також надають допомогу зі своїх арсеналів і мають виробничі потужності. Однак, багато чого вже вивезено з американських складів, і напруга відчутна.
– А як щодо середньострокового чи довгострокового впливу на російську армію?
– У найближчі роки Росія, ймовірно, буде набагато більше покладатися на ядерну зброю, враховуючи виснаженість її збройних сил, але в деяких секторах російські збройні сили або не зазнали значних втрат, або можуть поповнити зазначені системи легше, ніж сильно виснажені сухопутні війська. Росія стане державою, що занепадає, і їй може знадобитися десятиліття або більше, щоб відновити свою армію, але вона залишатиметься небезпечною і зберігатиметься як стратегічний виклик.
– Популярність Путіна дещо знизилася, а наказ про мобілізацію боляче вдарив по деяких сім’ях. Але чи є відчуття, що він втрачає свою залізну хватку?
– Ні.
– Якщо він дійде до точки відчаю, чи вважаєте Ви, що Путін застосує ядерну або хімічну зброю?
– Я дещо спантеличений постійними побоюваннями, що хімічна зброя може бути використана, оскільки я вважаю це малоймовірним. Але ризик ядерної ескалації залишається. Якщо російські військові зазнають поразки, що призведе до каскадного колапсу і втрати керованості, тоді російське політичне керівництво цілком може розглянути можливість ядерної ескалації. Люди, які вважають, що ядерна зброя не є достатньо ефективною на полі бою, або що вона не зможе кардинально змінити характер цього конфлікту, здаються мені такими, що свистять на цвинтарі. Але застосування ядерної зброї може призвести до значних наслідків для Москви і навряд чи може стати привабливим варіантом, але доведені до відчаю лідери можуть діяти безрозсудно при здійсненні своїх планів.
