Іран вперше бере участь у великій війні на європейському континенті. Іранські військові радники, найімовірніше, члени Корпусу вартових ісламської революції, перебувають на території окупованої України і, можливо, Білорусі, щоб допомогти Росії наносити удари іранськими безпілотниками-камікадзе по українських містах і цивільній інфраструктурі.
За повідомленням ізраїльських новин з посиланням на українського чиновника, 10 іранців вже загинули в результаті української атаки на російські позиції. Зараз Тегеран готується підняти ставку, надавши Росії не тільки потенційно тисячі додаткових безпілотників, але й вперше два типи балістичних ракет іранського виробництва для поповнення російських запасів, які поступово вичерпуються. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Foreign Policy.
Військова підтримка Тегерана вже накладає свій смертельний відбиток на війну, але геополітичні наслідки простягаються набагато далі. Посилюючи підтримку імперської спроби Росії загарбати Україну, Іран сподівається просунути свій власний імперський проект на Близькому Сході. Тегеран, ймовірно, намагатиметься використати поглиблення російсько-іранського партнерства для отримання від Москви озброєнь, скориставшись уроками, отриманими на українських фронтах, для вдосконалення іранського безпілотного та ракетного потенціалу. Водночас іранський режим, ймовірно, сподівається, що розпалювання конфлікту в Україні ще більше відволіче Захід від протистояння прагненню Ірану до гегемонії на Близькому Сході. Якщо пощастить, однак, вилазка Тегерана у європейську силову політику може допомогти підштовхнути Вашингтон і його західних союзників до більш рішучої політики щодо протидії Ірану.
Для вирішення своїх проблем на полі бою, що заважають Росії вести війну проти України, вона знайшла надійного прибічника. Тегеран, який вклав значні ресурси і зусилля в свої безпілотні і ракетні програми з часів ірано-іракської війни в 1980-х роках, за повідомленнями, поставив Москві сотні безпілотників різних типів. Серед них – “Шахед-136”, так званий “блукаючий боєприпас”, який Москва перейменувала на “Герань-2”, призначений для знищення цілі в стилі камікадзе. На додаток до допомоги російським військам у знищенні стаціонарних цілей поблизу лінії фронту, цей боєприпас дозволив Росії завдати численних ударів по містах України протягом останніх тижнів, зберігаючи при цьому свої запаси ракет, які скорочуються.
Як заявив цього тижня український депутат, “Шахід-136” допоміг Росії пошкодити близько 40 відсотків електроенергетичної інфраструктури України, що вплинуло на половину неядерних потужностей з виробництва електроенергії в країні. Наслідком цього стали масові відключення електроенергії і обмеження енергоспоживання. З наближенням зими Москва, ймовірно, сподівається, що ця кампанія терору підірве волю України до боротьби.
Як іранські, так і американські офіційні особи заявляють, що Тегеран незабаром надасть Москві не лише більше Shahed-136 та інших безпілотників, але й балістичні ракети малої дальності Fateh-110 і Zulfiqar – ще одна ескалація іранської підтримки війни Росії. Ці одноступеневі твердопаливні балістичні ракети наземного базування є одними з найточніших в арсеналі балістичних ракет Ірану, який є найбільшим на Близькому Сході. Fateh-110 є старішою ракетою і має радіус дії від 250 до 300 кілометрів), в той час як Zulfiqar була представлена в 2016 році як модернізація Fateh-110 з радіусом дії 700 кілометрів.
Іран застосовував варіанти цих ракет у численних військових операціях за останні півстоліття, в тому числі під час ударів по позиціях США в Іраку в січні 2020 року, які спричинили понад 100 черепно-мозкових травм серед американських військовослужбовців. Хоча Іран поширював варіанти цієї зброї серед своїх маріонеток на Близькому Сході, режим ніколи раніше не постачав її до Східної Європи. Як і безпілотник Shahed-136, ці ракети допоможуть Москві зберегти свої балістичні ракети малої дальності “Іскандер” та інші ракети, які Росія все рідше використовує в міру затягування війни.
Те, що Тегеран і Москва так тісно співпрацюватимуть в Україні, стало несподіванкою для багатьох спостерігачів, в тому числі і для провідних російських експертів з Ірану. Незважаючи на нещодавнє зближення, Іран і Росія мають довгу історію ворожнечі і недовіри, що сягає корінням в царську епоху, включаючи серію російсько-перських воєн і часте втручання Росії в перську політику. Під час холодної війни їх відносини були напруженими, коли Іран очолював союзник США шах, і ще більше погіршились після іранської революції 1979 року. Новий режим Ірану охрестив Радянський Союз “сатаною” разом зі Сполученими Штатами і підтримав афганських моджахедів проти Радянського Союзу, так само як Москва допомагала Багдаду під час ірано-іракської війни. Пізніше відносини покращилися, і Росія надавала допомогу Ірану в розвитку його ядерної інфраструктури і ракетних програм у 1990-х роках. Але Москва також заслужила недовіру Ірану, коли вагалася щодо великих угод у сфері озброєнь і погодилася з численними резолюціями Ради Безпеки ООН, що накладали санкції на Іран через його зростаючу ядерну програму.
Однак російсько-іранські відносини набрали обертів після повернення Володимира Путіна на посаду президента Росії в 2012 році і особливо після його військового втручання в Сирію в 2015 році з метою порятунку їхнього спільного союзника, сирійського диктатора Башара Асада. Хоча підозрілість і конкуренція залишаються, обидві сторони дедалі частіше бачать свої інтереси переплетеними, зумовленими спільною протидією Заходу. Формального альянсу не очікується, але це не зупинить Росію і Іран – разом з Китаєм – від поглиблення їх союзу.
Після свого катастрофічного вторгнення в Україну Москва подвоїла своє партнерство з Тегераном, включно з їхніми спільними зусиллями з протидії західним санкціям. Тим часом Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї доручив своїм підлеглим розвивати більш міцні відносини з Росією і Китаєм. За підтримки Кремля минулого року Ірану було надано повноправне членство в Шанхайській організації співробітництва, очолюваній Китаєм і Росією. Тегеран також прагне членства в так званій групі БРІКС і наразі веде переговори про постійну угоду про вільну торгівлю з очолюваним Москвою Євразійським економічним союзом.
У цьому контексті угода про постачання Росії безпілотників, ракет і військових радників має стратегічний сенс для Ірану і може продемонструвати цінність останнього для одного з двох старших партнерів по антизахідній коаліції. Ця домовленість також ставить питання про те, а що Іран може отримати взамін. Ймовірно, йому будуть запропоновані сучасні російські винищувачі або система протиповітряної оборони С-400, яку Москва раніше відмовлялася продавати Тегерану. (Допомога в іранській ядерній програмі, ймовірно, залишиться для Росії занадто великим ризиком, незважаючи на перестороги президента України Володимира Зеленського).
Тим часом Іран отримає розгалужений полігон для випробувань своїх новітніх безпілотних і ракетних платформ, у тому числі проти систем ППО західного виробництва та інших видів озброєнь. Тегеран безперечно врахує уроки, отримані на українському театрі воєнних дій, при розробці майбутніх озброєнь і тактики дій на Близькому Сході.
Але для іранських правителів підтримка війни Росії в Україні – це ще й розширення власного наступу на Захід. Протягом десятиліть Іран намагався розширити свій вплив і послабити своїх суперників, постачаючи зброю – в тому числі деякі з тих самих безпілотників і ракет, які він надав Росії – близькосхідним бойовим угрупованням, таким як ліванська “Хезболла” і єменські повстанці-хусити. Тепер Тегеран, по суті, застосовує ту ж саму стратегію розповсюдження зброї до Європи.
Підживлюючи конфлікт в Україні, Іран, ймовірно, сподівається змусити Сполучені Штати і надалі відволікати свою увагу від Близького Сходу. За трьох президентів поспіль Вашингтон давав зрозуміти, що вважає за краще в значній мірі відмовитися від регіону, щоб перемістити військові ресурси в інше місце і зосередити увагу на проблемах у себе вдома. Тепер, коли війна Путіна в Україні поглинає увагу і ресурси Заходу, Тегеран бачить можливість підживлювати цю тенденцію.
Натомість Вашингтон має чітко дати зрозуміти, що підтримка Іраном війни Росії лише посилить рішучість США на Близькому Сході. Особливо зараз, коли протести продовжують вирувати по всьому Ірану, для адміністрації Байдена настав час переглянути свою політику щодо Ірану, щоб зосередитися на зменшенні іранського впливу в регіоні. Засудження і санкції США позитивно сприймаються, але вони мало що дадуть, якщо не будуть частиною більш широкої стратегії.
За іронією долі, підтримка Тегераном війни Росії в Україні може спонукати Захід приділяти більше, а не менше уваги Близькому Сходу, особливо якщо Європа тепер займе більш жорстку позицію щодо Ірану. Минулого тижня Великобританія і Європейський Союз пішли шляхом Вашингтона і запровадили цільові санкції проти елементів іранської програми безпілотників, спираючись на аналогічні нещодавні трансатлантичні санкції проти тегеранської поліції моралі. Оскільки іранська загроза для Європи стає все ближчою, Вашингтон не повинен втратити цю можливість для кращого узгодження трансатлантичної політики щодо Ірану.
США також повинні заручитися більшою підтримкою проти Москви з боку Ізраїлю та країн Перської затоки, вказавши на поглиблення зв’язків Росії з Іраном. Безумовно, підтримка Тегераном війни Росії в Україні не змінить одразу ставлення Ізраїлю чи арабських країн Перської затоки до Росії. Єрусалим, наприклад, як і раніше, не бажає задовольняти прохання Києва про надання систем протиповітряної оборони, а Емірати, схоже, не горять бажанням боротися з російськими грошима, що стікаються до їхньої країни, щоб уникнути західних санкцій.
Водночас Сполучені Штати повинні працювати над тим, щоб їхні ізраїльські та арабські союзники, які роками живуть на передовій лінії іранської безпілотної та ракетної загрози, мали військовий потенціал і підтримку, необхідні для протидії іранській агресії. Вашингтон також повинен подвоїти свої зусилля щодо заохочення і сприяння арабсько-ізраїльському співробітництву в галузі безпеки. На додаток до допомоги у протидії Ірану, сильна підтримка США своїх близькосхідних союзників може, в свою чергу, зробити їх більш відкритими до американських прохань щодо Росії.
Нарешті, дії Ірану в Україні також дають адміністрації Байдена та її європейським партнерам ще одну причину відмовитися від спроб реанімувати ядерну угоду з Тегераном від 2015 року. На додаток до того, що угода не зможе стримати ядерні амбіції Ірану, вона дозволить продовжити російсько-іранське співробітництво у сфері цивільних ядерних проектів та ухилення від санкцій, а також надасть Тегерану кошти, необхідні для закупівлі новітніх звичайних озброєнь у Росії та інших державах.
