Ну і звісно ж над містом майорять українські прапори
28 березня.
Об’їхали пів міста. Раптом усвідомлюєш, яке воно велике і різне.
На Північній Салтівці прибиральники визбирують сміття вздовж дороги, на обрії в цей час щось епічно димить. Люди виходять на сонечко погрітись, розбирають завали. Розбиті будинки зсередини холодні, вогкі, розкидані речі – наче мертві нутрощі. Коридорами й сходами гуляють протяги. Під ногами кришиться скло.
Завезли в лікарню пральну машину, власне, вивезли її з розбитої квартири. Дзвоню лікарці, кажу, вийдіть, зустрінете. Як я вас упізнаю? – питає. У мене в руках, кажу, буде пральна машинка.
На одній зі станцій чоловіки штовхають маневровий локомотив. Ніколи такого не бачив) Відштовхали, прибігли обійматися – виявляється, харківські видавці)
Під госпіталем спить пес. Породистий, із нашийником. Очевидно, кинули. Живе тепер із лікарями.
На Барабані прекрасна жінка передала кілька коробок із капцями та білизною. Попросили на камеру подякувати підприємцям Барабашова. Що з радістю й роблю. Неймовірно колоритні й прекрасні.
Завезли в лікарню інсулін. Порозвозили ліки по Олексіівці. З боку Дергачів високе весняне небо.
На Москалівці тихо, запилено, але затишно. Вже весна)
Люди трішки втомлені, проте не настрашені. Живуть, люблять, не здаються.
Джерело:Сергій Жадан/Facebook
