Як підвищити інвестиційну привабливість країни та залучити таку кількість інвестицій, які були б локомотивом розвитку держави та вивели її до числа провідних країн? Це питання постійно задають собі як керівники Уряду так і пересічні громадяни.
I. Основні тенденції
Інвестиції в основний та оборотний капітал в Україні у % до ВВП з 2016 року мають виражену тенденцію до зниження, скоротившись за цей період понад як удвічі – з 21,7% у 2016 р. до 7,5% у 2020 р. У 2021 році в умовах посткризової активізації економіки після завершення гострої фази кризи COVID-19 інвестиції дещо зросли (до 10,1% ВВП), проте залишаються понад як удвічі нижчими, ніж в інших країнах Центральної та Східної Європи, що розвиваються (25-30% ВВП).
За рахунок кредитів українських банків та інших позик фінансувалися лише 3,3% капітальних інвестицій в Україні за 9 місяців 2021 року, тоді як понад 72% капітальних інвестицій фінансувалося за рахунок власних коштів підприємств, близько 13% – за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України переважною мірою забезпечувалося реінвестованими доходами іноземних інвесторів ($5,6 млрд. за 11 міс. 2021 р.). Водночас надходження нових іноземних інвестицій в капітал українських підприємств у січні-листопаді 2021 р. становило лише близько $800 млн., що за виключенням 2020 року, є найнижчим обсягом з 2014 року та майже на порядок нижчим, ніж у 2005-2013 рр. ($6,2 млрд. в середньому за рік).
Низький рівень інвестування обмежує продуктивність економіки та ефективне використання її потенціалу, і, як наслідок, визначає низькі довгострокові темпи її економічного зростання.
II. Основні перешкоди та ризики
1) Слабкість державних інститутів, що призводить до недостатнього захисту прав інвесторів, порушення принципів ринкової конкуренції та підвищення корупційних ризиків.
Згідно із дослідженням Європейської бізнес-асоціації у другій половині 2021 року інтегральний показник Індексу інвестиційної привабливості знизився до 2,73 балів з 5-ти можливих (порівняно з 2,84 балів у першому півріччі). Як засвідчило проведене опитування генеральних директорів підприємств, топ-3 ключових перешкод розвитку інвестиційного клімату залишається незмінним: слабка судова система (87% опитаних), високий рівень корупції (85%), а також тіньова економіка (76%). Серед інших перешкод найчастіше відзначали геополітичну напруженість, енергетичну кризу, недосконале державне управління, стагнацію реформ, складну податкову систему, постійні ротації в Уряді та інше.
За результатами опитування Американської торговельної палати (3 квартал 2021 р.) пріоритетними напрямами роботи з покращення бізнес-клімату в Україні є впровадження реальної та ефективної судової реформи, верховенства права, справедливого правосуддя та викорінення корупції (93% опитаних). Іншими важливими напрямками є гарантування справедливої, рівної, передбачуваної та прозорої податкової політики і чесної конкуренції (52%); забезпечення макроекономічної стабільності та продовження співпраці з МВФ (26%); забезпечення передбачуваності нормативно-правового середовища для інвесторів (23%); захист інвестицій та прав власності (21%).
2) Нерозвиненість внутрішнього ринку, що знижує зацікавленість інвесторів у розвитку бізнесу на території України.
Згідно з дослідженням EY (Стратегія залучення прямих іноземних інвестицій (FDI), потенціал розвитку локального ринку визнано ключовою перевагою для інвесторів, навколо якої варто позиціонувати економіку України. Також за потенціалом Nearshoring (глобальний тренд з перенесення інвесторами виробництва у більш «дешеві» країни та диверсифікації ланцюгів поставок) Україна, з урахуванням вартості робочої сили та природних можливостей, займає перше місце у світі та друге місце в Європі у рейтингу Savills Nearshoring Index 2020.
Водночас слабкість внутрішнього попиту звужує потенціал економіки України до зростання. На поточне споживання витрачається понад 90% грошових доходів населення, передусім на придбання товарів та послуг першої необхідності. Наслідком низького рівня доходів в економіці є те, що на заощадження спрямовується критично мала частка ВВП: близько 2% наявних доходів населення у 2019-2020 рр., тоді як у країнах ЄС відповідний показник становить 10-15%. В свою чергу, низька спроможність населення до заощаджень обумовлює низький попит на товари довгострокового використання, що можуть вироблятися в Україні. Це зменшує потенційну зацікавленість інвесторів у збільшенні виробництва, зважаючи на низький потенціал розширення ринків збуту своєї продукції.
Окрім того, посилення рестрикційної спрямованості податково-бюджетної політики держави (невиконання планових показників дефіциту державного бюджету та його планове скорочення у 2022-2024 рр.) обумовлює зменшення державного попиту та скорочення його мультиплікаційного ефекту для економічного зростання.
В результаті через низьку частку продукції із високою доданою вартістю у структурі українського експорту можливе погіршення цінової кон’юнктури на зовнішніх ринках (зростання вартості енергоносіїв та зниження цін на основні категорії експорту) може мати негативний вплив на торговельний баланс України та призвести до погіршення стану економіки.
3) Недостатньо ефективне використання потенціалу банківської системи для забезпечення фінансової підтримки реального сектору.
Рівень банківського кредитування економіки (за працюючими кредитами) за останні 10 років знизився з 80% до 15% ВВП – найнижчий показник в світі серед країн з ринками, що формуються (для порівняння: Польща – 59%, Грузія – 80% ВВП). При цьому, незважаючи на збільшення залишків коштів на депозитних рахунках у банківській системі у 2020-2021 рр., їх спрямування на цілі кредитування знизилося до рівня менше 50% (що є історично найнижчим рівнем).
При цьому, частка безризикових активів (ОВДП та депозитні сертифікати НБУ) у структурі активів банків збільшилася до близько 40%, а прибутковість працюючих активів – до 5,2%. Обидва показники роботи банківської системи України є одними із найвищих у світі та свідчать про відсутність достатніх стимулів для банків до збільшення бізнес-ризиків та нарощування кредитування.
Характерною ознакою банківського сектору України є його надмірна зарегульованість, навіть у порівнянні з іншими країнами регіону. Як наслідок, банківський сектор України не викликає інтерес у міжнародних банківських груп, навіть попри високу прибутковість. За період з 2015 року в Україні не спостерігалось жодного приходу іноземного банку чи банківської групи. Навпаки, відбувався вихід іноземців з вітчизняного банківського ринку
Банківській системі України потрібні дерегуляція та сприяння впровадженню нових концепцій банківської діяльності, зокрема, стосовно малих банків з інноваційними моделями розвитку та кредитних організацій небанківського сектору. Розширення представництва іноземних банківських та фінансових груп в Україні позитивно позначиться на кредитній активності банків.
4) Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку.
Фондовий ринок в розвинених країнах є основним джерелом залучення коштів для реалізації інвестиційних проектів бізнесу. Нерозвиненість локальних ринків капіталу обмежує інвестиційні можливості вітчизняного бізнесу, призводить до втрат його конкурентних переваг на внутрішніх та світових ринках.
Ринок корпоративних облігацій та акцій в Україні має перспективи зростання в 2-3 рази щорічно при наявності попиту на відповідні фінансові інструменти. Однак обмежуючими факторами розвитку ринку корпоративних цінних паперів є висока конкуренція з боку ОВДП, процентна ставка за якими часто перевищує як рівень інфляції, так і рівень облікової ставки НБУ, відсутність пільг з оподаткування доходів від операцій з ними та недосконалість законодавства в частині захисту прав міноритарних акціонерів.
Більшість акцій, які зараз активно обертаються на вітчизняному фондовому біржовому ринку, є акціями іноземних емітентів. В той же час, залучення капіталу вітчизняним бізнесом через розміщення акцій на іноземних фондових майданчиках майже припинилось. Залучення коштів тільки через борговий канал та відсутність можливості поповнення власного капіталу шляхом розміщення акцій підвищує кредитні ризики емітентів, що, в свою чергу, гальмує зростання банківського кредитування.
III. Кроки з підвищення інвестиційної привабливості України у 2019-2021 рр.
Треба віддати належне всім гілкам влади України, особливо Міністерству економіки України, які доклали чимало зусиль для подальшої активізації інвестиційних процесів.
Зокрема, розроблено законодавство та нормативно-правову базу щодо розвитку інфраструктури державно-приватного партнерства. Зокрема, прийнято Закон України «Про концесію», розроблений з метою реформування концесійного законодавства, імплементації основних принципів здійснення концесій та ДПП відповідно до права ЄС та регулювання всіх аспектів концесійної діяльності, та внесені зміни до 25 законодавчих актів з метою забезпечення системного підходу до врегулювання відносин залучення приватного бізнесу до реалізації проектів ДПП в усіх сферах господарської діяльності. Урядом затверджено перелік пріоритетних для держави інвестиційних проектів на період до 2023 року, 40% в якому складають масштабні проекти у галузі інфраструктури та транспорту.
Удосконалено механізм залучення інвестицій через індустріальні парки. Зокрема, 5 жовтня 2021 року Президентом України було підписано прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про індустріальні парки» та деяких інших законодавчих актів України щодо залучення інвестицій у промисловий сектор економіки шляхом стимулювання створення індустріальних парків». Наразі до Реєстру індустріальних (промислових) парків вже включено 52 індустріальні парки, у 28-ми із них визначено керуючі компанії, а у 8-ми є учасники.
Запроваджено державну підтримку проектів зі значними інвестиціями. Після набрання чинності у лютому 2021 року Законом України «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні» прийнято нормативно-правові акти, що визначають вимоги до техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту із значними інвестиціями, вимоги до заявника, порядок взаємодії уповноваженої установи із заявниками, інвесторами із значними інвестиціями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, методологію розрахунку обсягу державної підтримки для реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями, порядок ведення реєстру інвестиційних проектів та переліку відомостей, що вносяться до реєстру, порядок ввезення на митну територію України та цільового використання нового устаткування (обладнання) та комплектуючих виробів до нього, що ввозяться інвестором із значними інвестиціями та ін. Уповноваженою установою на здійснення супроводу заявника та інвестора із значними інвестиціями у підготовці та реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями визначено державну установу «Офіс із залучення та підтримки інвестицій».
IV. Шляхи активізації інвестиційної активності у 2022-2023 рр.
В частині підвищення спроможності державних інститутів та посилення верховенства права:
– Продовження інституційних реформ для посилення захисту прав інвесторів, удосконалення антимонопольного законодавства та посилення інституційної спроможності АМКУ;
– Проведення судової та антикорупційної реформи;
– Створення сприятливого податкового середовища для інвестицій (прискорена амортизація основних засобів, зменшення податкового навантаження на нерозподілений прибуток);
– Урегулювання податкових прогалин та протидія ухиленню від оподаткування (скорочення тіньової економіки);
– Розвиток інструментів державної підтримки експорту (спеціальні програми рефінансування, розвиток ЕКА);
– Підвищення ефективності корпоративного управління державними підприємствами та приватизація;
– Розбудова цифрової інфраструктури та гармонізація цифрових стандартів з країнами ЄС;
– Дерегуляція підприємницької діяльності та зменшення кількості ліцензій та контролюючих органів;
– активне просування українських товарів на експортних ринках з використанням можливостей дипломатичної служби та торговельно-економічних місій.
В частині розширення внутрішнього ринку:
– Оновлення економічної інфраструктури як на основі бюджетного фінансування, так і впровадження сучасних механізмів державно-приватного партнерства;
– Створення реєстру крупних інвестиційних проектів, які можуть бути реалізовані на засадах державно-приватного партнерства, у тому числі проекти з концесії інфраструктурних об’єктів;
– Стимулювання локалізації виробництва, імпортозаміщення та технологій з метою переходу від сировинної до економіки з високою доданою вартістю;
– Спрощення процедур створення індустріальних парків із доступом до землі, інфраструктури та державних сервісів;
– Створення вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з метою стимулювання точок зростання в найбільш перспективних для інвестицій регіонах України;
– Запровадження регуляторних та економічних стимулів для розвитку ринків енергетики, інтеграція енергосистем України та Європи;
– Підтримка реалізації інноваційних проектів у промисловості та створення умов для підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на ринках ЄС;
– Стимулювання агровиробництва високовартісної продукції шляхом залучення інвестицій у сільське господарство та харчову промисловість;
– Збільшення інвестиційної складової у витратах державного та місцевих бюджетів та удосконалення вимог та процедур до відбору державних інвестиційних проектів;
– Удосконалення практики державного оборонного замовлення, у тому числі товарів подвійного призначення, із внесенням змін до тендерного законодавства щодо спрощення закупівельних процедур, та з метою підвищення частки продукції вітчизняного виробництва у сфері оборонних закупівель;
– Створення Банку розвитку для фінансування державних інвестиційних проектів, у тому числі із залученням коштів міжнародних фінансових організацій;
– Залучення інвестицій на умовах угод про розподіл продукції;
– Поглиблення вторинного ринку ОВДП з метою зниження вартості державних запозичень;
– Лібералізація ринку корпоративних облігацій. Розширення переліку активів, що можуть виступати забезпеченням за рефінансуванням Національного банку за рахунок облігацій емітентів з недержавного сектору;
– Прийняття закону про сек’юритизацію активів та створення відповідної інфраструктури;
– Упровадження пенсійної реформи.
В частині удосконалення роботи банківської системи:
– Формування та відкриття доступу до “довгого” ресурсу в економіці;
– Запровадження спеціальних програм рефінансування банків з метою стимулювання кредитування реального сектору економіки, зокрема, під кредити мікро-, малому та середньому бізнесу;
– Удосконалення державних програм субсидування процентних ставок за кредитами банків, зокрема, державних програм «Доступні кредити 5-7-9%», «Доступна іпотека 7%» у напрямі посилення їх інвестиційної спрямованості та стимулювання будівництва нового житла;
– Розширення доступу вітчизняних експортерів до фінансових послуг та “дешевих” банківських продуктів;
– Створення інфраструктури для ефективного управління проблемними активами банківської системи;
– Дерегуляція банківського бізнесу, зокрема сегменту невеликих банків, з метою відновлення інвестиційної привабливості банківської системи України.
АВТОР: Богдан Данилишин,
завідувач кафедри КНЕУ ім. В. Гетьмана
