Пройшов рік з моменту інавгурації Володимира Зеленського на посаду президента. Рік з того часу як він присягнув українському народу і став шостим Президентом України. Під час передвибочої кампанії екс-шоумен щедро роздавав обіцянки, анонсуючи арешти крадіїв-чиновників і епохальні зміни в економіці, а також покласти край кровопролиттю на Донбасі і оновити політичну верхівку в країні.
Попри те, що Зеленський, за даними соціологічних досліджень, залишається найбільш популярним політиком країни, перший рік його правління вийшов вельми неоднозначним. Епоха бідності на жаль, не змінилась на епоху достатку і процвітання країни, про яку так наївно мріяли українські виборці.
З нагоди своєї першої річниці на посту Президента Володимир Зеленський дав підсумкову прес-конференцію в парковій частині Маріїнського палацу для журналістів про виконану роботу.
Всього на подію, за даними Радіо Свобода, акредитували більше 60 ЗМІ (близько 100 журналістів з урахуванням фотографів і відеооператорів). Однак, не затвердили заявки, наприклад, таких видань як Букви, Бабель, Главком, Тиждень, білоруської служби Радіо Свобода, проекту Яніни Соколової та багатьох інших. А серед тих, кому вдалося потрапити на зустріч із Зеленським і задати питання президенту, були телеканали NewsOne, НАШ, ZiK, сайт Шарій.нет.
Володимир Зеленський висловив готовність до прямих переговорів з президентом РФ Путіним і не виключив, що буде балотуватися на другий термін. «Економічні новини» поцікавилися думкою експертів з цього приводу.
Віталій Бала, керівник Агентства моделювання ситуацій
«Насправді на прес-конференції з нагоди річниці президентства Зеленського я нічого конкретного не почув. Це я називаю конкурсом капітана «Веселих і кмітливих». Якби ми говорили предметно по його виступу, то я мав би почути від президента, що він сам вважає своїм досягненням, а що прорахунком і що потрібно виправляти. Ми навіть цього не почули. З моєї точки зору, президент і його найближче оточення живе в парадигмі виборчої кампанії. Тобто, вона для них не завершилася. Вони знову щось обіцяють, знову говорять гаслами, проте ми практично не бачимо конкретики, за винятком деяких моментів, в яких була не їхня заслуга, а об’єктивні обставини. Зокрема, якщо говорити щодо «антиколомойського» закону або закону про ринок землі. Якби не жорсткі вимоги МВФ по відношенню до української влади, то ми б і цих законів не побачили. Те ж саме стосується і інших рішень, які так чи інакше є правильними. Тому говорити про досягнення чи прорахунки немає сенсу. Ми є свідками певного віртуального управління державою. І коментувати з точки зору реальності і здорового глузду дану віртуальність є неправильним. Найголовнішим провалом політики президента Зеленського, на мою думку, є те, що функціонування системи влади не змінилось. Він не привів у владу «нових», які повинні були бути професіоналами. Насправді він призначив ще більше людей зі старої влади, ніж його попередник. Тобто, кадри підбиралися по знайомству, по лояльності, але не за професіоналізмом. І як результат – кадрова політика провалена на сто відсотків. Більш того, він абсолютно не розуміє, (навіть, напевно, і не читав, а якщо читав, то поверхнево), Конституцію України і свої права як президента. Тобто речі, про які він говорить нагадують персонаж Голобородька. І в цій ситуації всі ті речі, про які він говорить не мають відношення до діяльності президента. Цим займається уряд. Ну не президент повинен займатися інфраструктурою та дорогами, не президент повинен говорити про тарифи, газ та електроенергію. Виборча кампанія завершилася. Тепер президент, маючи монобільшість і повинен був створити уряд, який всі ці програмні речі має втілювати в життя. А також відповідати за виконання або невиконання поставлених завдань. Таке відчуття, що до сьогоднішнього дня Володимир Зеленський так і не зрозумів, що таке президент країни. Йому нудно, нецікаво. Він надав багато прав людям зі свого оточення, які, знову-таки, іноді непорядні, а в основному некомпетентні для виконання важливих державних завдань.
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
«Великих невдач або провалів не було. Як і великих проривів або успіхів. Принаймні, говорити про це рано. Рівний рік. Могло бути і гірше, враховуючи недостатність політичного і управлінського досвіду як самого президента Зеленського, так і його команди. Але, тим не менш, ситуацію в країні утримують, десь контролюють, десь є рух вперед. Наприклад, щодо інфраструктурних проектів, транспорту, будівництва доріг. Є серйозні досягнення в гуманітарній частині рішення конфлікту на Донбасі: обмін полоненими, будівництво нових КПП, які значно спростили простим громадянам перехід лінії зіткнення, повернення моряків, які були в полоні у РФ. Гіршого не сталося також під час карантинних заходів зважаючи на епідемію коронавіруса. Економічна і фінансова ситуація складна, але її поки утримують під контролем. Прийнято низку важливих законів. Зупинено медичну реформу, оскільки стало очевидно, що другий етап не продуманий, з огляду на переформатування медицини не тільки в Україні, але і в більшості країн світу через пандемію. На прес-конференції президент говорив про те, щоб подумати про зміни освітньої реформи … Так що малювати все сірою фарбою і, тим більше, чорною було б неправильно, нерозумно, нераціонально і неефективно. У чому дійсно є провал – це кадрова політика. І сам президент під час прес-конференції говорив про те, як важко їм знайти кандидатів на пост міністра освіти, міністра енергетики … Проблема в тому, що не вміють шукати, не вміють працювати з кадрами. Або не знають, як це робити. Немає механізму, каналів рекрутування управлінських кадрів. Тому часто до владної обойми потрапляють якісь випадкові люди, авантюристи, люди, призначені для піару і самопіару, а не для професійної та складної рутинної роботи. Тобто, «ліфти» не спрацювали. Вони занадто швидко їхали вгору, іноді навіть не розуміючи правильні чи випадкові пасажири їдуть в цих соціальних ліфтах. А сьогодні вже й в «ліфтах» розчарувалися. Я бачу, що президент розчарувався в нових людях. Старих і раніше не любили, а нових уже не люблять. Де ж знайти тоді кандидатів на важливі ключові державні посади? Значить не знають, не вміють і не розуміють, як формуються, як комплектується державний апарат і як підбираються управлінські кадри. Ось що так і не вдалося за цей рік зробити президенту – створити ефективні механізми підбору і розстановки управлінських кадрів».
Олег Саакян, голова Платформи соціально-гуманітарних ініціатив і інновацій «Єдиний Координаційний Центр».
«Головне досягнення президента Зеленського в тому, що рік пройшов, а він як і раніше залишається при владі. Йому вдалося зберегти контроль над урядом і керованість ситуації в парламенті. Як політичне досягнення – це досить серйозно. Оскільки основна частка критики якраз була про його політичну слабкість і залежність від всіляких олігархів та інших гравців. Тобто, його політичної несуб’єктності. Це не підтвердилося. Друге. Рейтинг підтримки Зеленського в суспільстві. Ми бачимо, що за деякими даними він зберіг свою підтримку, а за деякими – навіть наростив. Звичайно, це може пояснюватися не стільки його персональними досягненнями, скільки відсутністю якісної альтернативи, тому що найбільш актуальними і ресурсними політиками з опозиції по одну сторону залишається Віктор Медведчук, а по іншу – Петро Порошенко. Тобто, політики старої генерації по відношенню до якої на хвилі протестів фактично Зеленський і прийшов до влади. Тому і виходить, що альтернативна на українському політичному ринку для виборця не є такою по суті. Відповідно, вибираючи між ними виборець все ж залишається із Зеленським. По-третє, до досягнень можна зарахувати відсутність в Україні італійського, французького, американського сценарію епідеміологічної ситуації. Принаймні, виборці і суспільство, думаю, запишуть це в певні заслуги Зеленського, про що не соромлячись і заявив президент під час своєї прес-конференції. Якщо говорити про невдачі або провали, то ключовий момент – що за цей рік суспільство так і не побачило якісних і глибинних змін державної системи. Це виражається в зниженні рівня оптимізму в суспільстві, в оцінках курсу країни, які стали більш песимістичні. І в збереженні низького рівня довіри до державних інституцій, починаючи від парламенту, уряду, судів, правоохоронної системи, закінчуючи адміністраціями на місцях. Багато в чому цей момент і буде тим «хвостом», який продовжить залишатися у пана Зеленського на наступний період його президентства. Також ряд скандальних ситуацій в його оточенні. Зокрема, ситуація з Тищенко, а також «Епіцентром» під час карантинних заходів, ситуація з Андрієм Єрмаком і іншими менш помітними особистостями, які безумовно рикошетом б’ють по рейтингах Зеленського і підмивають цей образ ідеального майбутнього, який малювався під час виборчої кампанії командою чинного президента . Але, як ми бачимо, це не завдало серйозного удару по рейтингах глави держави, тому що основний кредит довіри суспільство надавало самому Зеленському, а він як особистість ще не дав приводів засумніватися в чистоті своїх намірів. Багато чого буде залежати від того, наскільки президентській команді вдасться дистанціюватися від цих скандалів і наскільки вони знайдуть своє вирішення в суспільстві. Оскільки це якийсь відкладений негативний результат, який може вдарити в подальшому. Ну і сама економічна ситуація, яка бажає бути кращою. Це і ситуація на митниці, ситуація з платіжним балансом, слабке підвищення соціально-економічних стандартів життя населення, внаслідок чого ми могли спостерігати і перезавантаження уряду. Тут, звичайно, своїм гаманцем українці дають явно далеку від відмінної оцінку діючої влади».
Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»
Його найбільшим досягненням в міжнародній політиці є те, що він був дуже близько від небезпечних помилок, але жодної фатальної помилки не зробив. І це дозволяє йому триматися на плаву, незважаючи на дуже важку об’єктивну ситуацію в міжнародних відносинах. Наскільки це результат стихійного комплексу обставин або продуманої стратегії? Думаю, що, скоріше, перше. Проте, слід визнати, що побоювання щодо фатальних помилок не виправдалися. А надії на якісь прориви в конфлікті з Росією з самого початку були завищеними невиправданими очікуваннями. І це проблема самого Зеленського. У тому, що він генерував багато невиправданих очікувань, які в принципі не могли здійснитися з урахуванням природи україно-російського конфлікту, де Донбас – це один кейс, а Крим – інший кейс. Хоча в цілому глибокий політичний конфлікт України і Росії не вичерпується ні першим, ні другим. Тому самі по собі ці локальні питання не можуть вирішуватися окремо від інших великих питань. Найбільші проблеми Зеленського були сформовані ще за часів виборчої кампанії, коли він закинув суспільству не зовсім виправдані очікування. І те, що йому поки вдається балансувати і не робити фатальних помилок, як раз і є його найбільше досягнення. Що ж стосується питання відновлення повноважень російської делегації в ПАРЄ, яке відбулося влітку минулого року, то тут потрібно відзначити, що це готувалося заздалегідь. І сталося б незважаючи на Зеленського. Дійсно, цей факт є невдачею української дипломатії, але я б не списував цей момент на фігуру Зеленського, тому що до цього йшов розвиток подій в самій організації. Позиція ключових країн в ПАРЄ була сформульована ще до президентських виборів в Україні.
Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень
«Можна багато говорити на цю тему, однак зупинюся на головному. Зеленський виконав свою основну місію – це оновлення української влади. Він став імпульсом до оновлення. І не тільки персонально, тому що хотіли іншого президента, при чому абсолютно нового, не з старих еліт, він фактично виконав народне побажання про те, щоб до влади прийшли нові обличчя. І через парламентські вибори, через оновлення уряду цей запит суспільства він виконав. Інша справа, що чимала кількість його прихильників і виборців врешті решт побачили, що «мало бути новим». Треба бути краще, ніж старі і в моральному і управлінському плані. Проблема кадрової політики – одна з слабкостей і головних невдач Зеленського. Тому тут і позитив і негатив тісно пов’язані. До речі, в багатьох інших ситуаціях схожа картина. Це як дві сторони однієї медалі. Є певний результат реалізації обіцянок і в той же час проявилися проблеми. Як тільки Зеленський став контролювати і парламент, і уряд, він спробував швидко домогтися результату. Але виявилося, що там де можливо тільки рішення парламенту – він результату домігся. Наприклад, скасування депутатської недоторканності, закон про імпічмент. А де проблеми складні щодо бідності, корупції і т.д. – швидкого результату було неможливо домогтися. Він переконався, що одним бліцкригом цього зробити не реально».
