Сьогодні в Україні офіційно стартував опалювальний сезон. Сезон новий - проблеми старі. Втім, багато українців в передчутті не стільки від можливості, нарешті, зігрітися в квартирі і помитися гарячою водою, стільки від анонсованого підвищення тарифів на газ, що неминуче потягне подорожчання і інших комунальних послуг. Піти на такий непопулярний крок напередодні президентських виборів, український уряд змушує економічна ситуація в країні, яка вкрай потребує кредитних коштах від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Наскільки виправдано рішення про підвищення тарифів, як працюють механізми соціального захисту, де проходить межа між реальною ринковою ціною на газ і прагненням влади перекласти фінансові проблеми країни на плечі українських громадян, а також які перспективи у вітчизняної газотранспортної системи (ГТС) «ЕН» запитали у експерта з питань енергетики, члена колегії Держагентства з енергозбереження та енергоефективності Марії Яковлевої.
Опалювальний сезон в Україні вже почався. У той же час в Києві майбутній постачальник тепла і гарячої води «Київтеплоенерго» до цього часу не підключений до газу. При цьому в деяких містах все ще не вирішили питання щодо погашення заборгованості перед НАК «Нафтогаз». Що Ви можете сказати з цього приводу?
Сьогодні все залежить від Кабміну. Є 187 постанова, в якій визначається ціна на газ для потреб населення і виробників тепла. Її пролонгували до 1 жовтня. На останньому засіданні уряду було прийнято рішення продовжити строк дії 187 постанови до 18 жовтня. Але документ досі не опублікований, через це виходить правова колізія. Постачальник НАК «Нафтогаз», який надає договори тепловикам і дочірнім збутовим компаніям облгазів, зараз їх не підписує, оскільки немає юридичних підстав. Договори укласти неможливо, тому що не зрозуміло за якою ціною це робити. У підсумку всі сидять без газу та гарячої води. Дуже сумнівно, що договори будуть підписані вчасно через бюрократичну тяганину. Процедури узгодження, а потім підписання займають певний час. І якщо все робити одночасно, то, як показує практика, зазвичай процес розтягується на два-три тижні. Тому опалювальний сезон не всі зможуть почати своєчасно. Добре хоч, що погода поки що досить тепла.
Сьогодні все частіше звучать пропозиції про відмову від центрального опалення. Які переваги та ризики можуть виникнути?
Ми дивуємося речам, які в Європейському Союзі вже давно працюють, але ми чомусь гальмуємо їх появу в Україні на догоду нашим монополіям. В першу чергу, зволікаємо з реформуванням в теплопостачанні. В Україні відсутня концепція європейської практики зонування районів міст. 60% населення України живе в містах з різною щільністю населення в районах. Наприклад, Київ. Є центральні райони з дуже низькою щільністю населення. І ми всі розуміємо, що платимо зайве і гріємо вулиці при постачанні тепла. Якщо на джерелі тепла температура становить 180 ° C, то в житлові будинки заходить 55 ° C. Різниця між показниками – це втрати, які ми оплачуємо з свого гаманця. Європа і весь світ уже давно від цього відмовилися. Вони розділили райони своїх міст на зони і, якщо там низька щільність населення, тоді пропонують споживачам альтернативу центрального опалення – індивідуальне опалення або індивідуальну котельню на кілька будинків. Як результат, люди не платять зайве за тепло, немає втрат при транспортуванні тепла. В Україні тільки почали про це говорити. Насправді, нічого не потрібно вигадувати. Просто необхідно використовувати кращий європейський досвід.
У багатьох багатоповерхівках мешканці встановлюють теплові лічильники, які дозволяють заощадити на сплаті за опалення під’їздів. Але нерідко трапляються так, що в платіжках не враховуються ці показники і нарахування відбувається за загальноприйнятими нормами. Чому так відбувається?
Компанії-теплопостачальники часто зловживають, користуючись безвідповідальністю самих мешканців, які поставили лічильники в своїх будинках. Загальнодомовий лічильник належить всім мешканцям будинку, а не компанії-теплопостачальнику. І про це потрібно пам’ятати! Тому необхідно, щоб був відповідальний від обслуговуючої компанії або безпосередньо від мешканців будинку, за станом лічильника і зняттям показників. Доступ до нього повинен бути обмежений. На жаль, дуже часто компанії-теплопостачальники використовують байдужість і безконтрольність мешканців будинку, призначаючи непотрібну повірку лічильника. При цьому рахунки виставляються не за показниками лічильника, а за розрахунковими нормами, які практично завжди завищені, або за показниками середньозваженої температури по району і показниками інших лічильників, які теж виявилися завищеними. В результаті споживачі отримують платіжки за 5-7 тис. грн. за опалення. Необхідно навести порядок, в першу чергу, в своєму будинку. Призначити відповідальну особу, яка буде стежити за терміном експлуатації лічильника, щоб він був надійно захищений від сторонніх, вчасно проведена перевірка і т.ін. Тільки відповідальний за лічильник повинен допускати до зняття показань представників компанії-теплопостачальника. Необхідно обов’язково складати акт за підсумками перевірки. Крім того, раджу скористатися новими можливостями страхування від ризику крадіжки лічильника, оскільки останнім часом ці випадки почастішали. Тоді таких проблем не буде.
Що Ви можете сказати про нові вимоги по утепленню будинків, які має намір ввести Мінрегіонрозвитку? Наскільки підвищитися енергоефективність будинків в зв’язку з нововведеннями?
Порядок в цьому питанні вже давно варто було навести. У нас стало дуже поширене «часткове» утеплення, матеріали кожен вибирає самостійно, орієнтуючись на свій гаманець. Дуже мала кількість громадян дійсно стурбовані питаннями енергоефективності. Державі давно слід було б встановити відповідні правила і норми утеплення. Щоб матеріали були енергоефективними та довготривалими. І щоб кошти наших громадян не витрачалися даремно з розрахунком на п’ять-сім років, а з горизонтом не менше 15-20 років.
Наскільки плановане урядом підвищення тарифів на газ нібито «на догоду МВФ» в нинішніх економічних умовах себе виправдовує?
Ціна на газ повинна і може бути знижена. Підвищення тарифів на газ не є вимогою МВФ. У Меморандумі цього не написано. Єдина вимога – збалансувати бюджет таким чином, щоб країна могла повертати борги. А економічну політику для цієї мети визначає українська влада самостійно і її задекларувала в Меморандумі з МВФ. Тобто, говорити, що дана умова – це вимога МВФ, не можна. Це свідома маніпуляція, щоб відвести від себе удар. У п. 24 Меморандуму написано, що ціна на газ для потреб населення встановлюється на підставі повного покриття витрат на видобуток. Повне покриття на видобуток – це собівартість плюс прибуток, що дозволяє компанії розвиватися.
Якщо ми подивимося, що сьогодні відбувається в компанії «Укргазвидобування», а саме ця компанія постачає газ для потреб населення і для виробників тепла, то собівартість газу за 2017 рік становить 1700 грн. грн / тис.м.куб. і прибуток 3200 грн / тис.м куб. або 185%. У минулому році компанія задекларувала 30 млрд. грн. чистого прибутку. Крім того, їй була затверджена інвестиційна програма на 30 млрд. грн., з якої використовували тільки 9 млрд. грн. Це говорить про те, що «Укргазвидобування» має надприбуток, який отриманий за рахунок зубожіння населення.
У разі підвищення ціни на газ до 10 000 грн / тис.м.куб з ПДВ держава отримає наступну картину в держбюджеті: фонд субсидій збільшиться з 71 млрд до 120-125 млрд. грн, а дефіцит – з 81 млрд до 130-135 млрд . грн. З іншого боку, «Укргазвидобування» збільшить і без того неймовірно казковий чистий прибуток до 70-80 млрд.грн. Тобто, з одного боку, надприбуток компанії, з іншого – дефіцит державних коштів. Знизивши ціну на газ до 1500 грн. Фонд субсидій знизився б на 25 млрд. грн. і на 25 млрд. знизився б дефіцит держбюджету. Ну став би для «Укргазвидобування» чистий прибуток не 30 мільярдів, а 10 мільярдів. А в НАК «Нафтогаз» не 40 млрд. грн, а 20 млрд. Цього цілком достатньо для подальшого розвитку.
Тобто, механізм соціального захисту громадян з огляду на майбутнєпідвищення ціни на газ не є вдалим?
Сьогодні ми надаємо допомогу абсолютно всім. За пільговою ціною одержують газ і ті, хто в змозі за нього заплатити. Багато політиків кричать, що необхідно повернути пільги на газ. Нагадаю, в 2015 році у нас було три категорії споживачів: ті, хто вживав до 2,5 тис. куб. в рік, від 2,5 тис. куб. – 6 тис., від 6 тис. – і більше. Останнім взагалі не потрібно було давати ніяких пільг, а виводити таких споживачів в ринок. Адже найчастіше це будинки площею більше 600 кв.м. Необхідно відокремлювати платоспроможне населення, створювати конкурентний ринок і розвивати економіку. Таким чином, на сьогодні залишалося б не 60% населення, які претендують на субсидію, а не більше 20%. Росла б економіка – підвищувалися б зарплати, пенсії. Ось це нормальний державний підхід. А у нас із змін – тільки необгрунтоване підвищення ціни на газ. Це не реформа, а свідоме банкрутство країни.
Що взагалі означає ринкова ціна на газ? І де проходить межа між її реальною ціною і прагненням влади перекинути фінансові проблеми країни на плечі українських громадян?
Ринкова ціна на газ формується в ринкових умовах. Ринкові умови – це наявність ринкових механізмів, таких, як газова біржа, клірингова система, повноцінно працює фондовий ринок, рівень зарплат і пенсій такий, що витрати на оплату комунальних становлять лише 10% і відсутність монополій. Нічого з перерахованого у нас сьогодні немає. Тому говорити про ринкову ціну при наявності практично стовідсотковою монополії не доводиться. Все, що говорить уряд про ринок, про єдину «ринкову» ціну на газ, про те, що підвищення не збільшить кількість субсідіантов – не відповідає дійсності.
Тоді чому в Україні досі не створено ринок газу? Що заважає цьому? Адже законодавство з цього приводу вже приймалося?
Найбільша перешкода в створенні ринку – це наявність великих монополій. Якщо ринок відкриється – тоді монополії не зможуть його контролювати. Сьогодні «Укргазвидобування» займає 75% ринку. Компанія має 200 спецдозволів. Весь час скаржаться, що їм мало. А навіщо їм більше? По-перше, з тими що є, вони не справляються нормально. Свою програму 20/20 вони представляли, не маючи даних геологорозвідки. Професіонали задавали питання, а де будете бурити? Витратити сотні мільярдів гривень просто, але без професійного підходу результат буде сумним і сумнівним. Як саме хочуть контролювати ринок? Обмежити можливості ГТС. В першу чергу, штучно скоротити потужності підземних сховищ і магістральних трубопроводів, нібито через те, що вони вже непотрібні. І є ризик, що вони можуть бути ліквідовані. Сьогодні Україна знаходиться в стані економічного коллапсу. Але все зміниться, коли почнеться підйом економіки, і нам знадобиться більше енергії і більше газу, а достатніх потужностей магістральних газопроводів і підземних газових сховищ вже не буде вистачати. Завдяки спадщині СРСР, ми отримали унікальну ГТС, якої немає в жодній країнї Європейського Союзу. Нам не потрібно вкладати колосальні кошти в газову інфраструктуру, за різними оцінками, на будівництво подібної ГТС необхідно було б сьогодні вкласти близько $ 300-400 млрд. А у нас вона вже є, як для забезпечення транспортування газу для українських споживачів, так і для виконання міжнародних договорів України.
Які перспективи видобутку власного газу в країні? Чи можливо позбутися від російської газової залежності?
З моменту анонсування програми 20/20 і заяви збільшити видобуток до 20 млрд. Пройшло майже 2,5 роки. Нічого не трапилося. Видобуток за рахунок буріння нових свердловин не збільшився. В «Укргазвидобуванні» говорили про те, що їм необхідні $ 3 млрд., Щоб пробурити 600 свердловин, але для цього необхідно 60 бурових верстатів. Фахівці галузі поставили питання: «Де будете бурити? Адже десять років гроші не вкладалися в геологічну розвідку». У «Укргазвидобуванні» розуміють, що, вкладаючи гроші сьогодні в геологорозвідку, результат отримуєш через 1-3 роки, а це означає – працювати на майбутніх керівників цієї компанії. Вони хочуть дуже швидких результатів і для себе.
За ці 2,5 роки «Укргазвидобування» показало приріст видобутку на 2 млрд.м кубічних, але це сталося не за рахунок буріння нових свердловин, а завдяки тому, що були ліквідовані договору спільної діяльності. І цей газ, перейшов на баланс «Укргазвидобування». Ось такий секрет імітації діяльності. Але треба показати цифру 20 млрд.м3. в рік в наступних планах. Зараз сам НАК «Нафтогаз» розповідає, що нам не потрібні підземні сховища в такій кількості і тому звернулися до Уряду і РНБО з пропозицією частину з них ліквідувати. Якщо уряд підтримає цю позицію, то підземні сховища віддадуть під ліквідацію «Укргазвидобуванню». Компанія викачає звідти буферний газ і покаже, що виконала програму 20/20. Тобто, видобутку знову не буде, а буде чиста маніпуляція. Найбільша афера в газовій сфері за роки існування України.
Чому, маючи унікальну українську ГТС деякі європейські країни стоять за будівництвом газопроводів, які можуть і зовсім осушити нашу ГТС? І що робити Україні?
Дійсно, сьогодні у нас є такий конкурент як Німеччина. Вони хочуть стати газовим хабом. Саме для цього будуються «Північні потоки». Вони йдуть на такі величезні витрати, викидають десятки мільярдів доларів, щоб прокласти ці труби по дну моря, які ще не зрозуміло наскільки технічно безпечні і як це вплине на екологію планети …
Але Україна сама зволікає і нічого не робить для завантаження своєї ГТС. Наші сусіди зі Словаччини провели відкритий аукціон і продали потужності на кордоні компаніям, які купують газ у «Газпрому» і транспортують в свої країни. Чому б таке не зробити Україні? Ми можемо запропонувати ціну на транзит краще, ніж будь-який «потік». Наприклад, сьогодні вартість транспортування по «Північному потоку -1» 20 євро. за тис. м. куб газу. Ми, з свого боку, можемо запропонувати транзит по 16 євро за тис.м3. і тоді завантажимо нашу ГТС не на 40 млрд.м3, а на 100-110 млрд.м3 газу на рік. Також можемо зробити економічно привабливу і конкурентну пропозицію на зберігання газу в сховищах. І у нас величезний внутрішній ринок, сьогодні ми імпортуємо приблизно 10 млрд.м3 на рік. Україні терміново потрібен ефективний і якісний ринок газу, щоб компаніям, які купують газ у «Газпрому» було вигідно транспортувати через українську ГТС. Ви чули, щоб про це говорили сьогодні? Це говорить про те, що у нас свідомо крадуть наше майбутнє.
Третій Енергетичний пакет вимагає відокремити транспортування від поставки. Згідно 316 розпорядження КМУ акції «Укртрансгазу» знаходяться тільки в управлінні НАК «Нафтогазу», а не у власності. Тому держава, як акціонер, може своєю постановою передати ці акції в управління іншому органу центральної виконавчої влади, таким чином виконавши вимогу Третього Енергетичного пакету і реальне відділення відбудеться.
Що взагалі можна сказати про здатність України повертати борги міжнародним кредиторам? Як будемо віддавати борги?
По-перше, не підвищувати ціну на газ. Створювати ринок. Також треба провести аудит боргів. Якщо хтось їх розікрав, то треба це встановити і зробити все, щоб він віддав ці борги, а не перекладати їх на плечі країни і народу. По-друге, проаналізувати які країни сьогодні своєю політикою забирають в України можливості повертати кредити МВФ. Наприклад, Німеччина, з одного боку вона фінансує МВФ, з іншого боку, її компанії разом з російським «Газпромом» будують «Північний потік-2», який позбавляє Україну доходу від транзиту і можливості повертати кредити. Тобто, все можливо, була б політична воля.
