Остання скандальна заява міністра соціальної політики Андрія Реви про потребу введення аліментів на людей похилого віку та непрацездатних батьків викликала бурхливу реакцію в ЗМІ й у суспільстві. А в реальності це передбачено в Сімейному кодексі, і є відповідна судова практика. Інша річ, це може бути ознакою того, що влада хоче зняти із себе соціальну відповідальність.
Раніше міністр соціальної політики України Андрій Рева вже прославився скандальним висловом про те, що наші громадяни дуже багато їдять. Цього разу він знову неабияк розворушив публіку, заявивши, що діти мають платити аліменти на утримання літніх батьків.
На думку Реви, у дітей перед літніми батьками має бути жорстка відповідальність на законодавчому рівні. Він нагадав зміст 51-ї статті Конституції, де написано, що батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Галас здійнявся неабиякий. Ініціативу Реви визнали доказом того, що держава хоче остаточно зняти із себе відповідальність за соціальні проблеми в країні, переклавши її на плечі громадян. І ці побоювання не безпідставні, якщо зважати, що інші передбачення Реви реалізуються на практиці. Наприклад, свого часу він обіцяв, що мінімальну зарплату «відв’яжуть» від прожиткового рівня та різко підвищать, що й сталося у 2017-2018 рр., створивши перекоси в економіці.
Тож ідеї Реви щодо аліментів на непрацездатних батьків треба сприймати з певною часткою серйозності. Адже в Україні можна очікувати абсолютно все.
Оскільки остання заява Реви викликала бурю емоцій, йому довелося публічно пояснювати. Він заявив, що йдеться про впровадження такого механізму щодо тих громадян, які не допомагають своїм батькам-пенсіонерам. Зокрема, за словами Реви, багато таких випадків на Донбасі.
«У зоні АТО, де кинутими залишилися батьки, які не можуть за собою доглядати. Ними займаються волонтери, які телефонували їхнім дітям, а ті, замість допомоги, просто просили повідомити, коли їхніх батьків не стане», – заявив міністр.
«У цій ситуації потрібно діяти згідно із законом – у Конституції є 51-ша стаття, у якій зазначено, що батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а діти повинні піклуватися про своїх батьків. Відповідно, у Сімейному кодексі є 202-га стаття, яка пояснює цю ситуацію – коли батьки немічні, хворіють, а діти не хочуть виконувати цей обов’язок, їх можуть зобов’язати сплачувати такі аліменти. У Кримінальному кодексі є 165-та стаття, яка говорить, що людину, яка ухиляється від цього обов’язку, можуть притягнути до відповідальності», – нагадав він.
Водночас Рева сором’язливо залишив без уваги той факт, що це Україна вирішила не виплачувати пенсії людям, які опинилися в зоні конфлікту.
Такі заяви та дії підштовхують громадян до усвідомлення того, що держава знімає із себе всілякі соціальні зобов’язання, а отже, і вони, громадяни, цій державі нічого не винні.
Коментуючи черговий «ревізм», політичний аналітик Микола Спиридонов робить цікаве й тривожне поки ще тільки припущення: «Теоретично це логічно, бо справді, старим потрібно допомагати, і більшість так і робить… Однак на практиці це означає, що Україна поступово йде до повного скасування пенсій. Уже зараз вижити на пенсію в 1500 грн (приблизно $55) майже неможливо. У межах т.зв. пенсійної реформи вводиться обов’язковий страховий стаж у 35 років, який буде далеко не в усіх, а точніше, взагалі – мало в кого. Наступний крок – фактичне скасування пенсій і цілковите перекладання відповідальності за утримання літніх українців на їхніх дітей. Ви працюйте до старості, а потім держава вмиє руки, і нехай діти утримують. Ще одна «геніальна» ідея щодо оптимізації бюджету».
У ЗМІ вже щосили порушують тему впровадження на українському ґрунті конфуціанства, адже одним із канонів конфуціанської моралі є обов’язок дітей брати на себе турботу про батьків. І це аж ніяк не фігура мови.
«Реальність є такою, що пенсії для українців покоління 60-70-х років немає, не буде й не передбачається. Ті, хто сьогодні сплачують пенсійні внески, через елементарний підрахунок та калькулятор можуть зрозуміти, що держава як мінімум 50% тих грошей, які вони заплатять як ці внески, привласнить. Сумніваюся, що є сенс сплачувати пенсійні внески в такій системі. Крім того, зміна балансу працездатного населення та пенсіонерів свідчить, що тих людей, які щось заробляють та сплачують податки і соцвнески, сьогодні майже стільки, скільки й пенсіонерів. І динаміка не на користь тих, хто працює. Коли в країні залишиться 6-7 млн реально працевлаштованих і 12 млн пенсіонерів, тоді, я думаю, все й зупиниться», – вважає політолог Андрій Золотарьов.
Окрім того, Рева та його міністерство фактично винаходять велосипед, оскільки норму про підтримку батьків дітьми не просто твердо закріплено в законодавстві, а вона є реально чинною, що має судову реалізацію.
За словами адвоката Регіни Гусейнової, посилатися в цьому разі треба не так на Конституцію, як на статтю 202 Сімейного кодексу. Ця стаття так і називається: «Обов’язок повнолітньої дочки або сина утримувати батьків». Отже, дочка та/або син зобов’язані утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують допомоги. Звільняються від сплати таких аліментів тільки ті діти, чиїх батьків позбавлено батьківських прав або вони належно не виконували своїх батьківських обов’язків. Така практика в Україні давно є, суди виносять відповідні рішення. Нарешті, є норма в законі, що зобов’язує і дочку, і сина брати участь у додаткових витратах батьків.
Ця норма поширюється також на той випадок, коли батьки не досягли пенсійного віку, але частково чи повністю втратили працездатність або є тяжко хворими.
Отже, законодавство щодо цього є і досить чітко виписано.
Інша річ, що, за словами адвоката Регіни Гусейнової, у разі потреби громадянам важко дійти до суду. Суди на місцях, якщо від’їхати трохи від столиці, неукомплектовані. Крім того, судовий збір для багатьох є непомірно високим. Багато суддів, за словами адвоката, позбавлені повноважень, тобто не мають права розглядати справи.
Тому якщо ви подали позов, то в кращому разі розгляд справи розпочнеться через півроку. Отже, влада мала б передусім потурбуватися про організацію роботи судів на місцях, насамперед судів первинної інстанції, тобто районних.
Щодо власне утримання дітьми старих та/або непрацездатних батьків, у Сімейному кодексі передбачено, що це питання може бути вирішено в судовому порядку. Хоча тут ідеться про крайнощі, бо зазвичай в Україні заведено, щоб діти допомагали батькам у старості.
Проте законом передбачено, що батьки можуть звернутися до суду, надають докази того, що їм потрібна матеріальна допомога, наприклад, що їхньої пенсії не вистачає на життя та лікування. Суд встановлює розмір аліментів у твердій грошовій сумі або у відсотках від заробітку дітей. Водночас враховується фінансове становище синів і/або дочок, які можуть мати багато дітей, жити на низьку зарплату, тобто частку заробітку, що виділяється на батьків, суд встановлює в розумних розмірах.
Суд має враховувати й те, як батьки піклувалися про дітей. Наприклад, часто трапляються випадки, коли батько залишив дитину в ранньому віці, батьківських прав позбавлений не був, проте батьківських обов’язків не виконував. Такі випадки суд має детально досліджувати. Наприклад, до суду викликають як свідків сусідів. Тут уже батько в процесі судового засідання має доводити, що він піклувався про дітей. Щодо цього є стаття 204, згідно з якою якщо батько чи мати ухилялися від своїх батьківських обов’язків, то суд може звільнити сина або дочку від потреби матеріально підтримувати батьків.
Зазначені норми стосуються як літніх, так і непрацездатних батьків, тобто може йтися як про старість, так і про хвороби батьків. Можливою є підтримка тільки на час хвороби, і після лікування вона припиняється.
Отже, законодавство щодо підтримки дітьми батьків у старості та в разі втрати працездатності виписано досить добре, гнучко та справедливо.
Однак виникає проблема доступу до правосуддя. Далеко не всі громадяни можуть дозволити собі звернутися до суду, заплативши мито, а потім ще й дочекатися рішення суду.
Звичайно, в ідеалі діти мають турбуватися про літніх та непрацездатних батьків і без будь-якого суду, і найчастіше так і буває. Однак і чиновники мають в ідеалі створювати умови для того, щоб чинну нормативно-правову базу успішно застосовували, а не стрясати повітря скандальними заявами.
