Мовний закон, відомий як «закон Ківалова-Колесніченка», визнано неконституційним. Це означає, що триває спроба видавити з України російську мову та російськомовну культурну верству, більшість якого до Росії або стосунку зовсім не має, або створена в Україні та/чи вихідцями з України.
Закон визнали неконституційним не за суттю норм, що він містить. Адже можна по-різному ставитися до номінальних авторів закону Сергія Ківалова та, тим більше, Вадима Колесніченка, однак закон цей позитивно оцінили в Європі.
Усупереч нав’язуваній думці, закон цей не становить абсолютно жодної загрози українській мові. Він підтверджує державний статус української мови, але гарантується вільне використання регіональних мов. До них належать російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська та кримчацька мови. Закон передбачав можливість офіційного використання російської мови як регіональної в 13 з 27 регіонів країни.
Нагадаємо, 24 лютого 2014 р. Верховна Рада проголосувала за скасування закону Колесніченка-Ківалова, що стало формальним приводом для влади Криму заявити про утиски прав російськомовного населення та подальшої анексії півострова Росією. Називають цю спробу скасування й одним із формальних приводів сепаратизму на Донбасі.
Щоправда, тодішній в.о. президента Олександр Турчинов його так і не підписав. Петро Порошенко теж побоявся це зробити. Отже, персональну відповідальність брати на себе ніхто не наважився, і в хід пішов улюблений в таких випадках спосіб колективної безвідповідальності через Конституційний суд.
Закон визнали неконституційним через грубі порушення процедури його ухвалення. У рішенні КС від 28 лютого 2018 р. зазначено, що закон у 2012 р. ухвалили без обговорення в другому читанні. Також депутатів позбавили можливості внесення поправок. Крім цього, під час голосування за закон зафіксовано неперсональне голосування. Закон вважається нечинним із зазначеної дати.
Звинувачення в нелегітимності процедури ухвалення закону є більш ніж обґрунтованими, бо саме так цей закон і ухвалювала прорегіональна більшість у 2012 р. за потурання та співучасті тодішнього спікера Володимира Литвина.
Однак у такий спосіб Верховна Рада ухвалює левову частку законів. Визнавши закон Ківалова-Колесніченка неконституційним через порушення процедури його ухвалення, КС відкрив скриню Пандори. Якщо дотримуватися цієї логіки, можна буде скасувати більшість законів, ухвалених, зокрема, нинішнім складом Верховної Ради, адже регламент депутати порушують регулярно.
Нарешті, в Україні з 2006 р. є питання щодо легітимності Конституції. Нагадаємо, що Конституцію-2004 ухвалили з грубими порушеннями процедури, передбаченими обома редакціями Основного закону. 2010 року руками дискредитованого КС Віктор Янукович у своїх інтересах абсолютно нелегітимно повернув чинність Конституції-1996. У 2014 р. вже нинішня влада точно так само з порушеннями процедури повернула чинність Конституції-2004, що є, повторимо, відпочатку нелегітимною через грубі порушення процедури.
Будучи спрямованим на загравання з націонал-радикалами, це рішення позбавляє прав як мінімум третину українського суспільства та провокує конфлікти з важкими наслідками.
Звернення 57 депутатів щодо «мовного закону» надіслано до КС ще 2014 року. Причому у зверненні зазначалося, що норми закону створюють умови для домінування регіональних мов над державною. Однак КС, повторимо, у суть закону навіть не зазтрнув, а ухвалив рішення за формально-процедурними ознаками. І «несподівана» актуалізація питання саме зараз може пояснюватися виключно передвиборчим політиканством.
Після скасування закону віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко заявив про потребу ухвалити новий документ про державний статус української мови. «Ганебний закон Колесніченка-Ківалова скасовано вдруге! Тепер уже й Конституційним судом! Не треба зупинятися – тепер слід ухвалювати новий Закон про українську мову, який нарешті реалізує державний статус української мови, як це й передбачено Конституцією України! Це треба зробити», – написав Кириленко у Twitter.
Скасувати закон набагато простіше, ніж ухвалити новий варіант. За останні чотири роки в Раді зареєстровано декілька законопроектів про державну мову, що передбачають розширення сфер застосування української мови в країні.
Один з таких законопроектів передбачає виняткове використання української мови в практично всіх сферах життя. Його авторами є 33 депутати з різних фракцій. Передбачено, що українська мова має стати обов’язковою для всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, у дошкільних, шкільних, позашкільних та вищих навчальних закладах. Крім того, передбачається, що українська мова має використовуватися на всіх культурно-масових заходах, у сфері обслуговування, а також стати мовою ЗМІ та друкарства.
Очевидно, що цей і подібні нормативи є дуже неоднозначними, їхнє ухвалення видається вкрай проблематичними, але ще більше проблем вони створять, якщо їх ухвалять.
Утім, причина тут не в мові як такій. Співавтор скасованого закону, депутат Сергій Ківалов переконаний, що Конституційний суд своїм рішенням підіграв чинній владі.
«Рішення КС – відверто політичне. Аргументація неконституційності неспроможна. Усім має бути зрозуміло, що сьогодні Конституційний суд, підігруючи чинній владі та «партії війни», здійснив серйозний політичний, а не правовий акт. Усьому світу чітко дали зрозуміти, що Україна не хоче примирення, хоче сіяти розбрат між заходом і сходом країни», – заявив Ківалов.
Директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник вважає, що скасування «мовного» закону має виключно політичний характер. На його думку, перед початком виборчої кампанії українська влада намагається отримати політичні бали від праворадикального електорату. «Очевидно, що це політично зумовлене рішення. Влада розгортає виборчу кампанію. Це схоже на боротьбу за електорат», – вважає Бортник.
На його думку, закон був єдиною компромісною моделлю в українському суспільстві. «Закон абсолютно правильний, це єдина компромісна модель в українському суспільстві. Скасування цього закону позбавляє гарантій і прав як мінімум третину українського суспільства», – сказав він.
Водночас Бортник вважає, що тепер українська влада може ухвалити новий закон про державну мову, але наслідки цього є важко прогнозованими. «У парламенті вже є такі законопроекти… Однак будь-яке обмеження може призвести до політичного загострення всередині суспільства», – зазначив він.
Є ще один нюанс. Зі скасуванням закону мовне законодавство України автоматично повернулося до 1989 р., коли російська була мовою міжнаціонального спілкування. Ківалов нагадує, що скасований закон про засади державної мовної політики в прикінцевих положеннях встановлював, що з дати набрання чинності припиняє дію закон УРСР «Про мови в Українській РСР” 1989 р.
За його словами, положеннями закону від 1989 р. передбачено, що мовами міжнаціонального спілкування є українська, російська та інші мови; гарантується право користуватися своєю національною мовою; держслужбовці мають володіти українською, російською та в разі потреби іншою національною мовою.
Акти органів вищої державної влади та управління ухвалюють українською мовою, а публікують українською та російською, а мовою взаємодії республіканських органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій є українська мова.
Зазначимо, згідно з частиною 2 статті 10 Конституції (тієї самої, нелегітимної!) держава гарантує вільне використання в усіх сферах життя російської та інших мов національних меншин.
