В Україні здійснюється нова спроба приватизації залишків держвласності. З цією метою Кабмін підготував, а Рада з реформ при президенті схвалила законопроект «Про приватизацію». Сам факт того, що на порядку денному раптом несподівано знову виникло питання остаточного розпродажу залишків державного добра, викликає безліч запитань.
Як один із важливих аргументів на користь остаточної приватизації залишків держвласності часто називають відповідну вимогу МВФ.
Проте зараз активи в Україні знецінені війною й обвальною соціально-економічною кризою. Продати їх за реальною та вигідною ціною просто нереально, і в МВФ це мають добре знати.
Та якщо йдеться про дешевий продаж активів у руки лояльних до влади олігархів, тоді сенс такого «аукціону щедрості» стає зрозумілим, а вимоги МВФ є просто виправданням.
Отже, у планах влади вже через кілька місяців запустити масову приватизацію. Анонсуючи проект закону «Про приватизацію», Петро Порошенко наголосив, що документ є надзвичайно важливим для України, її інвестиційного клімату та перспектив економічного зростання.
«Президент зазначив, що у влади є бажання та політична воля забезпечити приватизацію об’єктів державної власності ефективно, відкрито, конкурентно та з новими законодавчими нормами, що забезпечать доступ до цього процесу вітчизняних та іноземних інвесторів, за винятком країни-агресора», – зазначила прес-служба Порошенка.
Однак проект містить, зокрема, вельми дивні норми. Чи не найрезонанснішою є поширення британського права на об’єкт продажу в Україні. Отже, спори щодо придбаних в Україні активів інвестори можуть вирішувати в лондонському арбітражі.
«Це означає, що будь-яку суперечку можна буде вирішити в суді Лондона. Це важливе питання, це захист прав інвестора, і ми наполягатимемо на тому, щоб такий закон був ухвалений. Дуже важливо, щоб такі закони ухвалили якомога швидше», – заявив прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
Фактично ця норма означає визнання в Україні верховенства права та судових рішень іншої держави. Мало того, що це здача суверенітету та порушення закону, це також визнання досконалої нікчемності й цілковитої корумпованості вітчизняної судової системи та держави загалом.
Експерти сумніваються й у користі від цієї норми. «Безглуздо звертатися до міжнародного арбітражу в умовах, коли в країні все вирішується на підставі або думки кількох керівників, або кількох олігархів… Декілька разів виставляли на продаж Одеський припортовий завод (ОПЗ). Щоразу хтось влаштовував акції, що різко знижували його привабливість. Перекривали газ, говорили, що ОПЗ напівпрацює. Якщо всередині держави є декілька угруповань, які між собою з’ясовують стосунки, де гарантія, що прийде іноземний інвестор, і йому не перекриють газ?» – говорить доктор економічних наук Сергій Якубовський.
«Я думаю, що в зарубіжних інвесторів немає зацікавленості купувати українські підприємства тому, що вони чудово знають, що відбувається в Україні, що в Україні, на жаль, досі закони іноді бувають добрі, іноді – погані, та вони в будь-якому разі не виконуються. І тому не ризикуватимуть, не вкладатимуть серйозні гроші в серйозні підприємства найближчим часом, незалежно від того, який закон буде ухвалений, яку презентацію зроблено на раді реформ… Згідно із законом в Україні зараз ніхто не живе, і тому іноземний інвестор не прийде», – зазначає експерт.
У законі є ще один такий пункт, небезпечний для деяких іноземних інвесторів. Там зазначено, якщо якась компанія співпрацює з країною-агресором, то застосовуються санкції. «Майже всі європейські банки мають свої філії в Росії. І от можна піти таким шляхом і ввести санкції проти будь-якого європейського банку, європейської компанії тощо. Тому цей закон, навіть якщо його ухвалять у такому вигляді, він ні на що не вплине. Ніхто сюди не прийде», – прогнозує Якубовський.
Очевидно, що у владі все це чудово розуміють. Тоді навіщо влаштовується комедія із законопроектом про приватизацію нібито для залучення інвестицій, хоча наперед зрозуміло, що жоден серйозний іноземний інвестор в Україну не прийде?
Пояснення дуже просте: чергову спробу приватизації зроблено для того, щоб наближені до влади олігархи прибрали до рук залишки державної власності за низькою ціною.
Адже відомо, що істотна частина іноземних інвестицій в Україні – це повернення частини капіталів, раніше виведених в офшори тими ж олігархами, назад в Україну через іноземні фірми, часто теж офшорні.
До того ж нинішній напад приватизації відпочатку є досить дивним і навіть підозрілим.
З одного боку, влада заявляє про намір якнайшвидше продати майже всі залишки активів і пропонує на цю тему відповідний законопроект. Планом приватизації на 2018-2020 рр. планується продати 893 підприємства, залишивши в держвласності тільки 15 підприємств і 363 об’єкти держвласності, що забезпечують виконання державою своїх функцій.
Очевидно, що такий масштабний розпродаж активів протягом двох років загрожує обвалом і без того заниженої через глибоку кризу вартості активів, та й просто є нереальним.
Водночас 359 об’єктів планується передати в концесію приватним суб’єктам господарювання, тобто на правах тимчасового використання. Відомо, що в наших умовах це часто призводить до того, що підприємство просто зазнає розграбування таким тимчасовиком.
У проекті держбюджету на 2018 р. планується отримати від приватизації нереальну суму – 22 млрд грн. Нагадаємо, що до цього в бюджет декілька разів закладали 17 млрд грн виручки від приватизації, однак із цього нічого не вийшло. Закладено 17 млрд грн від приватизації і на 2017 р., утім, за перше півріччя наторгували лише на 58 млн грн.
Великі прибуткові підприємства, що залишилися в держвласності, в Україні є непродаваними. Фонд держмайна регулярно виставляє такі активи на конкурс, проте або конкурси зриваються, або активи не знаходять покупця.
Конкурс з продажу скандального Одеського припортового заводу (ОПЗ) за стартовою ціною 13,1 млрд грн у липні завершився безрезультатно, однак ФДМ до кінця цього року планує знову виставити на конкурс ОПЗ та контрольні пакети акцій шести обленерго, які поки що не знайшли свого покупця.
Головним досягненням у сфері приватизації у 2017 р. можна вважати хіба що продаж у серпні державних блокувальних 25% -х пакетів «Донецькобленерго», «Київенерго», «ДТЕК Західенерго», «ДТЕК Дніпрообленерго» та «ДТЕК Дніпроенерго». Ці пакети майже за номіналом і без конкуренції викупили структури Ріната Ахметова, який уже до цього вже володів контрольним пакетом цих підприємств, тому більше ці акції все одно ніхто не купив би. Держбюджет отримав 3 млрд грн.
Отже, основні особливості вітчизняної приватизації на нинішньому етапі розпродажу залишків і причини гальмування приватизації є такими.
По-перше, влада негласно гальмує продаж, щоб знецінити продаж цінних об’єктів потрібним людям за низькою ціною.
По-друге, за найбільш ласі активи йде запекла боротьба серед олігархів, які блокують їхній продаж, щоб вони не дісталися конкурентам.
По-третє, влада домовилася з певними олігархами, продаючи їм об’єкти за помірною ціною в обмін на лояльність.
У приватизації на перше місце виходять політичні моменти. У процесі розпродажу активів влада прагне підкупити одних олігархів і посварити одних олігархів з іншими в боротьбі з нелояльними олігархами, насамперед з Фірташем і Коломойським.
Наприклад, відомо, що за контроль над ОПЗ йде боротьба між Коломойським, Фірташем і Григоришиним. За пакети обленерго воюють Ахметов, Суркіси, Григоришин. За «Центренерго» – Кононенко та Фірташ. За «Турбоатом» – Коломойський, Ярославський і Григоришин. До того ж треба зважати, що Кононенко є бізнес-партнером Порошенка, а Григоришин – відкритим союзником Порошенка.
У цих умовах навряд чи варто навіть говорити про вигідну для держави приватизацію та залучення ефективного власника.
