Бурхливі події та літні відпустки відсунули на задній план питання співпраці України з МВФ. Водночас наближається критична ситуація: у 2017-2020 рр. Україну чекають величезні виплати за зовнішніми боргами, а коштів у скарбниці на них не вистачить. Уся надія насамперед на нові позики МВФ, якими можна покрити позики старі. Але для отримання нових позик Україна має виконати низку складних зобов'язань.
Ситуація склалася досить складна. Виконання деяких пунктів співпраці з МВФ може призвести до соціального загострення, а відмова від грошей МВФ загрожує фінансовим колапсом, що обернеться соціальним вибухом.
Борги наші тяжкі
На 1 червня 2017 р. валютні резерви Національного банку становлять 17,6 млрд доларів. Це набагато краще, ніж у найскладніші місяці (зокрема, лютому-березні 2015 р.), і вже на рівні початку 2014 р., але цих коштів усе ще недостатньо, щоб гарантувати фінансову стабільність.
Програма управління державним боргом, затверджена Мінфіном на 2017 р., передбачає виплату кредиторам 241 млрд грн, або $8,86 млрд, за затвердженим бюджетом середньорічним курсом 27,2 грн /$1. Цей показник становить 19,7% від торішнього експорту Україною товарів і послуг, що дорівнює $44,89 млрд.
За даними Міністерства фінансів, у 2018-2020 рр. виплати за зовнішнім боргом становитимуть $16 млрд. Крім того, $6 млрд складуть виплати за кредитами, що видані під державні гарантії. Разом – $22 млрд.
Згідно з бюджетною резолюцією на 2018-2020 рр., Кабмін має намір «забезпечити повноцінний доступ до зовнішніх джерел фінансування для рефінансування зовнішньої заборгованості». Простіше кажучи, влада збирається влазити в нові борги, щоб покрити старі.
Вийти на міжнародний ринок позик Україна не може. Грошей ніхто не дасть, а якщо й дасть, то під величезні відсотки. Єдиним прийнятним з погляду вартості фінансових ресурсів джерелом коштів є кредити МВФ, а також інших держав та міжнародних організацій, які видають під низький відсоток.
Кредитна історія та кредитне майбутнє
Починаючи з 2015 р., Україна отримала від міжнародних донорів загалом $11 млрд кредитів і технічної допомоги. Серед них $6,52 млрд від МВФ. До того ж кредити та фінансова допомога іноземних держав і міжнародних фінансових організацій прив’язані до співпраці з МВФ, тобто видаються, як правило, якщо є співпраця з фондом.
У квітні нинішнього року Україна отримала від МВФ четвертий транш кредиту за програмою розширеного фінансування обсягом близько $1 млрд, а також €600 млн макрофінансової допомоги від Єврокомісії.
У Нацбанку заявляють про потребу отримання до кінця року ще трьох траншів МВФ на загальну суму близько $4,5 млрд. Ці транші в НБУ називають «критичною умовою зростання міжнародних резервів приблизно до $21 млрд». Причина такої «критичності» є очевидною з огляду на наведені суми, необхідні для обслуговування зовнішнього боргу в найближчі три роки.
Згідно із затвердженим графіком виділення коштів, у 2017 р. Україна справді мала отримати три транші – у травні, серпні та листопаді, в еквіваленті відповідно $1,9 млрд і двічі по $1,28 млрд. Виділений у квітні мільярд Україна мала отримати ще в листопаді 2016 р.
Травневий транш 2017 р. Україна вже не отримала. Серпневий транш можна майже напевно вважати неотриманим вчасно. Про транш листопада говорити ще рано. Загалом можна з досить великою часткою ймовірності сказати, що наведений план отримання від МВФ у 2017 р. $4,5 млрд буде провалений.
У кращому разі МВФ встигне виділити у 2017 р. ще один транш. У два транші віриться дуже важко. У три транші не віриться зовсім.
Чого хоче МВФ і що з цього виходить
Для продовження фінансування потрібно виконання певних умов, деякі з них є досить суперечливими. Щоправда, як мінімум вимоги фонду щодо боротьби з корупцією є безумовно справедливими.
Наприклад, скорочення витрат на субсидії призвело до конфузу. Після широко розрекламованого зниження витрат нібито на вимогу МВФ з 50 до 47 млрд грн уряд змушений вносити поправки до бюджету з метою збільшення витрат на субсидії на 15 млрд грн, яких, за деякими оцінками, все одно не вистачить.
Найважливішим маяком для продовження фінансування є пенсійна реформа. Каменем спотикання стало питання пенсійного віку: МВФ вимагає його просто підвищити, а Кабмін не ризикує це робити «в лоб» і пропонує зробити те саме, але завуальовано, різко збільшуючи пенсійний стаж і пропонуючи, як хитромовно заявляють чиновники, «новий набір варіантів виходу на пенсію, з більш широким діапазоном пенсійного віку». Фактично приховане збільшення пенсійного віку влада намагається видати за «покращення» для громадян.
Уряд узяв на себе зобов’язання перед МВФ до кінця року ввести абонементну плату за підключення до комунальних послуг. Спроба її введення для газопостачання навесні провалилася, до того ж проти цього були Порошенко та Гройсман. Водночас від намірів ввести абонплату на теплопостачання ніхто офіційно не відмовився. Цей досить неоднозначний захід може викликати не тільки дуже бурхливу реакцію, а й призвести до подальшого зростання боргів за комуналку, які й так досягли гігантських розмірів.
Украй неоднозначними є також плани щодо введення купівлі-продажу земель сільгосппризначення, хоча цю проблему не вирішують уже протягом багатьох років, і навряд чи зараз є законопроект, здатний не тільки задовольнити всі зацікавлені сторони, а й не спровокувати непередбачувані соціальні наслідки.
Щодо того, як саме проводити земельну реформу, є безліч думок, за якими стоять інтереси різних груп.
Яскравим прикладом вельми сумнівного прожекту земельної реформи може бути зареєстрований у Раді в грудні 2016 р. законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» під авторством депутатів з Блоку Порошенка – Олексія Мушака, Сергія Хланя, Павла Різаненка, Ольги Белькової, представника «Народного фронту» Віктора Романюка та позафракційного Віктора Чумака.
У початковій версії документ передбачає скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення та можливість її передання у власність чи користування іноземцям або особам без громадянства для ведення особистого або товарного фермерського господарства.
Поряд з цим із чинного законодавства виключають норми, що забороняють вносити паї до статутних фондів юридичних осіб, що давали змогу отримати у власність ділянки за давністю користування (понад 15 років), про безкоштовні ветеранські 2 гектари тощо.
У нинішньому вигляді основні положення земельної реформи не влаштовують фермерів, які побоюються, що запуск ринку земель знищить їх як клас. Через це вже були попереджувальні акції протесту фермерів.
За очікуваної ринкової вартості родючих українських чорноземів $10 тис. доларів і більше за гектар (на рівні сучасної Польщі) в жодного фермера не буде готівки для викупу оброблюваних ним наділів. А оскільки законодавство не передбачає будь-якого перехідного періоду чи поетапної приватизації, фермери побоюються, що аграрне виробництво в Україні формуватиметься за зразком великотоварних виробництв або південноамериканських латифундій, коли один власник обробляє сотні тисяч гектарів. Очевидно, що вся земля рано чи пізно опиниться в руках іноземних корпорацій і великих вітчизняних агрохолдингів.
Нарешті, найважливішим маяком, необхідним для продовження фінансування з боку МВФ, є боротьба з корупцією. Мабуть, це єдиний «маяк», який може підтримати більшість громадян. Однак реалізації заходів з боротьби з корупцією всіляко опираються ті, проти кого вони спрямовані.
Наприклад, потрібно ухвалити закони, що розв’яжуть руки нещодавно створеному Національному антикорупційному бюро, майбутнім антикорупційним судам та іншим органам, які в перспективі здійснюватимуть розслідування фінансових зловживань щодо чинних високопосадовців та їхніх попередників. Але досить поглянути на декларації депутатів і чиновників, щоб зрозуміти – у Раді навряд чи знайдуться «камікадзе», готові проголосувати за такі нормативні акти.
Нездійсненними наразі залишаються плани щодо створення незалежних антикорупційних судів, які розглядатимуть корупційні діяння вищих посадових осіб.
До антикорупційним заходів належить і передача в підпорядкування Міністерству фінансів служби фінансових розслідувань, яка візьме на себе обов’язки нинішньої податкової міліції. Також НАБУ має отримати ще більші повноваження, що дасть змогу обходитися без санкції та ресурсів СБУ та Генпрокуратури і, отже, захистити інформацію про здійснювані заходи.
Щоб продемонструвати хоч якусь видимість боротьби з корупцією, НАБУ нещодавно взялося за одного з головних спонсорів «Народного фронту», колишнього депутата Миколу Мартиненка. Його звинувачують у закупівлі уранового концентрату на державному Східному ГЗК через австрійську фірму-прокладку. Такі дії можна з легкістю інкримінувати більшості депутатів і чиновників, але взялися саме за Мартиненка.
Очевидно, причина в тому, що переслідування Мартиненка має більше політичний характер. Цим переслідуванням Порошенко та його оточення, найімовірніше, «примушують до дружби» своїх «заклятих друзів» з «Народного фронту», щоб хоч якось зберегти видимість наявності в парламенті коаліції, якої фактично немає. Тож замість боротьби з корупцією відбуваються політичні ігрища.
Зазначені вище часто спірні структурні маяки та вельми сумнівні перспективи їхньої реалізації на практиці не вселяють оптимізму в питанні отримання у 2017 р. хоча б одного траншу МВФ із запланованих кредитів, не кажучи вже про всю зазначену суму в $4,5 млрд.
