Від радянської охорони здоров'я країна успадкувала принцип: медпрацівник повинен "служити" суспільству. Не працювати, не заробляти працею і знаннями, а саме "служити", як служить, наприклад, солдат.
Про це розповів колишній травматолог-ортопед Андрій Набоков.
По-перше, саме по собі бажання лікаря або медсестри заробити щось своєю професією у позаробочий час вважається ганебним. Ймовірно, тому, що професія лікаря вважається етично чистою, а тому не має відношення до грошей.
По-друге, коли обговорюється проблема низьких зарплат у бюджетній охороні здоров’я, часто можна отримати аргумент “так у нас теж маленькі зарплати”. Добре, але чому той же аргумент не пред’являється в продуктовому магазині? Було б досить зручно на цій підставі нічого не платити, скажімо, за картоплю.
По-третє: всі чули скарги на “лікарську мафію”, але в країні при цьому немає лікарської організації досить авторитетної, щоб впливати (хот таємно, хоч явно, хоч якось) на державну політику в галузі медичного права, політики охорони здоров’я і відповідного законодавства. Так мафія є – чи її все-таки немає?
По-четверте, при цьому практично кожен громадянин хотів би знайти “свого” лікаря, який лікував би його самого і його сім’ю “по знайомству”. Тобто, “по знайомству” лікарі лікують добре. А “не по знайомству”, значить, погано? Але навіщо суспільству лікарі, які добре лікують тільки “по знайомству”?
По-п’яте, кажуть, що лікувати людей за гроші – це “не по-християнськи”. Дуже цікаве співставлення між релігією і медициною, при якій лікарі сприймаються як носії християнської чесноти.
Неприйняття реформи охорони здоров’я (причому будь-якого штибу, а вже в сторону його комерціалізації – безумовно) народжується саме з цього, з невідповідності уявлень середнього громадянина про медичну діяльність як релігійному і громадському служінню і реальностями ринкової економіки, яку він бачить навколо себе і своєю роботою активно підтримує.
Все говорить про те, що під час пострадянських перетворень початку 1990-х, коли ринкову економіку абсолютно свідомо “не пустили” в медицину, тим самим відклавши найболючішу реформу “на потім”, ми зробили велику помилку.
Це “потім” обходиться нам зараз дуже дорого.
