Президента США переконують: Путін – необхідний для Америки союзник, а НАТО застаріла як організація.
Численні розслідування зв’язків виборчого штабу кандидата в президенти США Дональда Трампа з путінською агентурою, які проводяться Конгресом, пресою, американськими правоохоронними органами, концентруються на можливій допомозі російських структур у проведенні виборчої кампанії.
Геть ігнорується не менш важлива сторона діяльності російської агентури, без якої взагалі неможливо було б зрозуміти, а навіщо, власне, Кремль сприяв обранню Трампа – це питання про те, як формувалася політика майбутньої адміністрації Трампа щодо Росії, пише Андрій Піонтковський.
Суть “путінгейта” не в кількості контактів передвиборного штабу Трампа з Кремлем, а схожості зовнішньополітичних поглядів Трампа з набором путінських побажань, що послідовно наростала весь 2016 рік.
Буквально днями Russia Investigation у вигляді численних комісій законодавчої і виконавчої влади наблизилося до ключової події спецоперації “Трампнаш”. Сталося це майже випадково, і значення цього відкриття ще не усвідомлене повністю самими розслідувачами. Але 24 травня вперше вимовили слова: “27 квітня 2016 року, готель Mayflower.
Рутинна перевірка показала, що Джеф Сешнс, генеральний прокурор США, заповнюючи при вступі на посаду необхідну форму безпеки, забув згадати в ній про одну зі своїх зустрічей із російським послом у Вашингтоні Сергієм Кисляком. Одну, але яку! Я, здається, розумію, чому здригнулася рука генпрокурора і не вивела рокових слів Mayflower.
А навіщо взагалі двом таким солідним джентльменам, як Сешнс і Кисляк, треба було зустрічатися в якомусь готелі? Чому не в затишному кабінеті сенатора Сешнса? Справа в тому, що в тій же точці чотиривимірного простору-часу перетнулися лінії ще кількох чудових людей – Пола Манафорта, Картера Пейджа, Майкла Флінна, Джареда Кушнера, Дональда Трампа і, нарешті, головного з них, того, хто з того історичного дня і керував всією цією компанією.
Дмитро Костянтинович Сіміс, колишній заступник секретаря комітету комсомолу Інституту світової економіки та міжнародних відносин і лектор-міжнародник Московського міського комітету КПРС, у 1973 році разом з батьками виїхав на постійне проживання у США. У Штатах він став Дмитром Саймсом, згодом – президентом дослідного Центру національного інтересу.
27 квітня 2016 року конференц-хол Мayflower був орендований Центром національного інтересу для важливого заходу – зі своєю першою доповіддю з питань зовнішньої політики був запрошений виступити кандидат на пост президента від Республіканської партії. Перед початком виступу гостинний господар познайомив двох своїх гостей, Трампа і Кисляка. Сьогодні посол Росії у Вашингтоні став токсичною суперзіркою, але я б не перебільшував його значення. Багато в чому він – роздута фігура відволікання, реальним шефом операції “Трампнаш” був не Кисляк, а, судячи з усього, саме Саймс.
Мені вже не раз доводилося говорити в різних аудиторіях про унікальну нішу, яку Саймс обрав для себе в американській політиці. В якості керівника мозкового Центру Ніксона, а потім Центру національного інтересу він вже більше двох десятиліть виконує важливу місію в американському експертному співтоваристві. Його роль – м’яко доносити американському істеблішменту вигідні Москві позиції, підштовхуючи Білий дім до чергових перезавантажень.
Робилося це завжди дуже майстерно. Тексти Саймса змістовно і стилістично не відрізняються від стандартного вашингтонського зовнішньополітичного наративу. Але в кожній статті обов’язково з’являвся ключовий абзац, котрий вкрадливо видавав за американський національний інтерес якусь чергову кремлівську хотілку. Решта – солідне академічне лушпиння, що виконує для американського читача роль сигналу “я – свій”.
Кандидатура Дональда Трампа, людини мало обізнаної в питаннях зовнішньої політики, надзвичайно впертої, котра зробила своїм коником гасло America First, виявилася ідеальним об’єктом для розробки. Ключовим успіхом Саймса стала готовність Трампа виголосити свою першу зовнішньополітичну промову в Центрі національного інтересу – як раз про те, що гасло “Америка понад усе” стане головною темою майбутньої адміністрації. Такому вдалому вибору Трампа передувала велика попередня робота Саймса, обговорення цими двома американськими патріотами національних інтересів своєї країни. Навряд чи Трамп міг сам написати свою промову.
У наступних заявах Трампа та його оточення з такого роду пасажів, як личинки, почала вилазити вся путінська програма капітуляції Заходу. “Наш основний ворог “Ісламська держава”, Путін бореться з “Ісламським державою”, тому ми повинні відкинути всі наші дрібні розбіжності і об’єднатися з Путіним” – ось нехитрий штамп свідомості, який денно і нощно вселяли Трампу.
“Відкинути дрібні розбіжності” на цій мові означало – здати Україну на відкуп Путіну. І ось вже Трамп заявляє: він не впевнений, чи було приєднання Криму до Росії анексією, а потім скептично висловлюється про застарілу, на його погляд, організацію НАТО. А якою музикою сфер напевно прозвучали в Кремлі слова близького до Трампу Ньюта Гінгріча, спікера Палати представників Конгресу 1990-х років, котрий оголосив капітуляцію Заходу від імені майбутнього президента Трампа: “Естонія – це передмістя Санкт-Петербурга, і не варто заради неї йти на ризик ядерної війни з Росією”.
За свідченнями очевидців, в оточенні новачка у великій політиці Трампа навесні 2016 взагалі не було експертів з міжнародних відносин, а заповнити вакансію неформального зовнішньополітичного радника для мотивованого Саймса – справа нехитра. Можна припустити, що було вирішено зосередитися на навіюванні двох найважливіших для Москви мемів: “Путін – необхідний Америці союзник, з яким слід співпрацювати” і “НАТО застарів як організація епохи холодної війни”.
Обидва ці положення спочатку в характерній для стилю Саймса вкрадливій манері прозвучали вже в програмній промові 27 квітня: “Ми повинні шукати ґрунт для співробітництва на основі спільних інтересів. Росія, наприклад, також зіткнулася з жахами ісламського тероризму”, “Країни, які ми захищаємо, повинні оплачувати вартість цього захисту, або США повинні бути готові до того, щоб ці країни захищали себе самі. У нас немає іншого вибору”. Відмова США від військового захисту країни-члена НАТО, від принципу ядерного стримування означала би кінець Північноатлантичного альянсу, кінець США як світової держави, відхід Заходу зі світової історії.
“Співпрацюйте з нами, або вас будуть продовжувати підривати в ваших будинках і на вулицях”, – цей сигнал надсилається з Москви після кожного великого теракту в США, Франції, Німеччини, Великобританії, починаючи від Бостонського марафону і закінчуючи недавнім вибухом в Манчестері. Голова комітету Ради Федерації з оборони та безпеки Віктор Озеров тільки що назвав теракт в Манчестері “уроком британським спецслужбам за відмову співпрацювати з російськими колегами”. Кремлівська мафія майже відкритим текстом пропонує Заходу “кришу” від подальших терактів. Суть нав’язуваної Кремлем Заходу “співпраці” формулюється гранично відверто: нова Ялта, розділ сфер упливу, визнання виключного домінування Москви на території колишнього СРСР.
9 листопада вранці перемогу Трампа зустріли шампанським у Державній думі. Саймс відсалютував на неї директивною статтею, представляючи путінський порядок денний у респектабельному образі “американських національних інтересів”. Але в Кремлі не розуміли однієї дуже важливої обставини. Затуманити мізки одному досвідченому політику і посадити його в крісло в Овальному кабінеті в Білому домі недостатньо для того, щоб підпорядкувати собі зовнішню політику США.
США – розвинена демократія з багаторівневою системою стримувань і противаг. За сто днів президентства Трампа кремлівська спецоперація пройшла шлях від тріумфу до повного провалу. Але віртуозна майстерність головного героя у зомбування свого клієнта має бути оцінена професіоналами розвідувального співтовариства по достоїнству. Судіть самі: Трампа окочують хвилі критики, але він продовжує повторювати завчену мантру: “Путін – наш союзник у боротьбі з ісламським тероризмом, і ми повинні співпрацювати з Москвою”. А на зустрічі НАТО в Брюсселі прямо відмовляється підтвердити прихильність США до 5-ї статті статуту організації колективної оборони.
Секретний канал зв’язку з Путіним Трампу не вдалося організувати, Джаред Кушнер із Сергієм Кисляком, як запевняє The Washington Post, провалили цю багатообіцяючу ідею. Але ментальний канал, схоже, створений Інститутом національного інтересу, витримує перевірку на міцність.
