Премію Шведського національного банку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля 2016 р. віддали Оліверу Харту та Бенгту Хольмстрему за внесок в теорію контрактів. Дослідження економістів змогли пролити світло на те, як контракти допомагають упоратися з конфліктом інтересів.
«Стандартна економічна теорія з підручників для 1-го курсу пропонує спрощений погляд на економічне життя та економічні угоди. Для формування моделей робиться чимало припущень, далеких від життя», – пояснює важливість теорії контрактів Роман Корнилюк, фінансовий аналітик YouControl.
«Наприклад, передбачається, що працівник може легко змінювати роботу (продавати свої вміння) залежно від нових вакансій та підвищення оплати на ринку праці; що пошук квартири – просте рішення оптимізаційного завдання (треба тільки зібрати та рейтингувати всі варіанти за головними параметрами); що власник підприємства знає про фірму те саме, що й топ-менеджери, і може ефективно контролювати поведінку свого персоналу. На практиці все далеко не так, адже на ціну за товар/роботу/капітал впливає й агентська проблема (коли менеджер діє у своїх інтересах, а не в інтересах власника), і високі транзакційні витрати, і видатки на пошук (коли заради отримання повної інформації більше витрачаєш на пересилання та пошук товару, ніж на сам товар), а також ризик отримати продукт поганої якості».
За словами експерта, щоб урахувати ці аспекти «у формалізованій економічній теорії, було створено теорію контрактів, яка стосується не тільки цінових і кількісних чинників, а й нецінових, що містяться в кожній угоді та здатні серйозно впливати на рішення економічних гравців». «Такі параметри зазвичай прописують/ проговорюють у контрактах-договорах, звідси й назва теорії», – додає він.
«Контракти допомагають довіряти та співпрацювати у випадках, що передбачають можливість недовіри й необов’язковості», – ідеться в прес-релізі Нобелівського комітету.
Контракти є в працівників, у позичальників, у тих, хто прагне застрахувати майно. Деякі контракти містять лише сторінку, деякі – сотні сторінок. Та основне завдання кожного такого контракту – регулювання майбутніх дій його сторін. Крім того, контракти допомагають розподілити ризик між сторонами угоди. Теорія контрактів пояснює, чому контракти мають різну форму, і дає змогу зрозуміти, які з цих форм найефективніші.
«Чи мають перебувати у приватній власності інститути сфери послуг бюджетного сектора (наприклад, школи, лікарні, в’язниці)? Чи мають отримувати фіксовану зарплату викладачі, медичні працівники та тюремники, чи краще перевести їх на зарплату залежно від ефективності роботи? Якою мірою необхідно платити менеджерам в межах бонусних програм або в прив’язці до цін на акції?» – ідеться в релізі Нобелівського комітету.
Теорія контрактів не дає однозначної відповіді на ці запитання, однак зазначає, що контракт залежить від специфіки ситуації та контексту. Отже, вона дає змогу брати до уваги ці змінні.
Лауреати премії нинішнього року зробили свій внесок у розроблення теорії, їхня робота допомогла зрозуміти особливості реальних контрактів, а також потенційних проблем у процесі їхнього складання. «Теорія контрактів суттєво посилила неокласичну економічну теорію, зробила попередні економічні моделі більш точними й наближеними до реалій життя та практичних завдань», – пояснює Роман Корнилюк.
Як приклад застосування теорії контрактів у реальному житті, Нобелівський комітет запропонував поглянути на ситуацію зі страхуванням. Так, у разі аварії та за наявності страховки людина навряд чи може отримати повне відшкодування вартості збитку. Якщо аварійний випадок стається за чистої випадковості, звичайно, краще мати контракт, що враховує всі ризики та здатний відшкодувати весь обсяг збитку в межах конкретного випадку. Однак повна страховка також передбачає моральний ризик (moral hazard), адже якщо ми цілком застраховані, можемо поводитися більш безтурботно.
Ця ситуація передбачає конфлікт інтересів. Не кожна людина поводиться ідеально свідомо й сумлінно, і не кожна здатна відповідати за наслідки власних вчинків. У такому разі повна страховка створює проблеми. Другою проблемою залишається неможливість передбачити кожну дію людини. Якби таке було можливо, страховик міг передбачити повне відшкодування збитку тільки в ситуаціях, що не залежать від безвідповідальних вчинків застрахованого.
Ті ж проблеми є й в інших контрактних відносинах як, наприклад, відносини роботодавця і працівника. Якщо співробітник міг щоразу діяти, тільки зважаючи на інтереси двох сторін одночасно (враховувати свою користь та інтерес роботодавця), не було б потреби в специфічних стимулах. У разі, коли важко передбачити поведінку співробітника з урахуванням потенційного зіткнення його інтересів та інтересів роботодавця, логічніше укладати контракт з прив’язкою оплати праці до її ефективності.
Теорія контрактів описує не тільки оптимальні форми складання контракту та необхідні змінні. У рамках теорії є набір конкретних моделей: несприятливого відбору, сигналів, опортуністичної поведінки та неповних контрактів. У цих моделях використовуються такі поняття, як «принципал» та «агент» (наприклад, власник підприємства і його керівник), які мають несиметричну інформацію й по-різному її розкривають у межах укладення контракту.
Наприклад, у моделі несприятливого відбору в момент укладення контракту агент має більш повну інформацію, частина якої невідома принципалу, що пропонує контракт. У моделі сигналів агент може ще до моменту укладення контракту подати сигнал, тобто зробити певні дії, що дають змогу принципалу після укладення контракту отримати деякі додаткові можливості з урахуванням прихованої інформації. Модель опортуністичної поведінки передбачає симетричну інформацію в обох сторін під час укладення контракту, однак після цього моменту агент отримує можливість здійснювати дії, за якими принципал не спостерігає. Модель неповних контрактів передбачає, що виграш і програш кожної зі сторін залежить від її дій. Усі названі моделі використовуються в різних комбінаціях, залежно від випадку.
Наприклад, модель неповних контрактів пояснив у своїй роботі Олівер Харт з колегами. У середині 1980-х рр. Харт запропонував ідею – коли сторони угоди не можуть заздалегідь визначити механізм взаємної поведінки в майбутніх невизначених умовах, натомість вони мають визначити того, хто матиме право вирішувати, якими будуть дії в разі настання цих невизначених умов.
Таку модель можна використовувати для укладення фінансових контрактів. Наприклад, показники продуктивності менеджера важко точно вказати в угоді, оскільки його робота впливає на прибуток компанії. Виходом з цієї ситуації може бути участь менеджера в компанії як власника, так він зможе зберегти баланс особистих і корпоративних інтересів. Однак не завжди менеджер має фінансову можливість придбати компанію. У такому разі на допомогу приходять зовнішні інвестори. Проте якщо точні показники прибутку не можуть бути вказані в контракті, інвестори не можуть бути впевнені, що повернуть свої гроші. Тут виходом може стати фіксована виплата певної суми в майбутньому, незалежно від прибутку, з урахуванням гарантії. Гарантією є зобов’язання передати права на компанію інвесторам у разі невиплати обіцяної фіксованої суми, з можливістю ліквідації активів.
Крім того, модель передбачає, що підприємець має переважне право ухвалювати рішення в умовах ефективної діяльності компанії, та як тільки прибуток падає, більш сильне право ухвалювати рішення матимуть інвестори.
Бенгт Хольмстрем ще 1982 р. проаналізував ситуацію, яка враховує відсутність явної залежності зарплати працівника від продуктивності його праці. Так, працівник мотивований на більш активну діяльність через занепокоєння щодо кар’єри та майбутнього заробітку. На конкурентному ринку праці компанії мають винагороджувати таку ефективність роботи майбутнім підвищенням заробітної плати, інакше співробітник змінить місце роботи. У цій моделі є один недолік – молоді кар’єристи справді намагаються працювати краще, на відміну від тих, хто вже не так турбується про перспективи кар’єрного зростання. Цю модель дуже добре застосовувати в ситуації відносин політиків і їхніх виборців, а також у багатьох інших реальних життєвих ситуаціях.
«Теорію контрактів часто застосовують до процесу формування взаємин між роботодавцем і службовцем. Ідеться про своєрідне вдосконалення трудового договору фірми», – пояснює кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марина Хмара. «У транснаціональних корпораціях, де премія та заробітна плата службовця часто залежать від котирування акцій на біржі, ця теорія якраз і може бути застосована. Учені пропонують установлювати в найбільш ризикових галузях постійні оклади, гарантуючи службовцям постійну заробітну плату, що не залежить від критичних ситуацій на ринку, а отже, формуючи постійний кошик купівельної спроможності. Щодо інформування акціонерів про специфічну діяльність компанії в разі придбання її акцій (тобто укладення контракту), питання спірне, і чинник обізнаності про хід діяльності компанії не рятує акціонера від збитку».
Загалом теорія контрактів суттєво вплинула на багато галузей, включно з корпоративним управлінням і конституційним правом, – пише Нобелівський комітет. Завдяки роботі Хольмстрема та Харта з’явились інструменти аналізу не тільки фінансових умов контрактів, а також договірного розподілу прав керування, прав власності та прав на ухвалення рішень між сторонами угоди. Отже, з’явилася можливість по-новому розглядати механізм складання контрактів у ринковій сфері й у сфері державної політики.
