Вночі 10 вересня 2025 року Польща пережила безпрецедентний з часів Холодної війни інцидент. Близько опівночі російські безпілотники масовано порушили повітряний простір Польщі з боку Білорусі та України.
Польські сили ППО за підтримки союзників по НАТО підняли винищувачі по тривозі та відкрили вогонь, вперше в історії Альянсу збивши ворожі дрони над своєю територією, інформують Економічні новини
Один зі збитих апаратів упав на житловий будинок у прикордонному селі, зруйнувавши дах – на щастя, обійшлося без жертв. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск назвав цю атаку найбільшим ризиком прямого конфлікту НАТО з Росією з часів Другої світової війни. Варшава негайно скликала союзників для консультацій за четвертою статтею статуту НАТО, наголошуючи: це не випадковість, а свідома провокація Кремля.
Однак реакція НАТО виявилася стриманою і розмитою. Попри шок у східноєвропейських столицях, у Брюсселі не поспішали з рішучими кроками. У підсумкових заявах – традиційні слова засудження та запевнень у захисті «кожного дюйма» території НАТО.
Офіційні особи припускали, що інцидент міг бути не навмисним, натякаючи на «технічну помилку» чи збої навігації дронів.
Президент США Дональд Трамп навіть публічно припустив, що вторгнення безпілотників могло бути хибним кроком росіян, чим викликав розчарування поляків .
Польща різко відкинула версію про «помилку» – її МЗС прямо звинуватило Москву в свідомому порушенні суверенного неба і зажадало від Вашингтона практичних кроків солідарності . Попри це, Північноатлантична рада обмежилася обговореннями та обіцянками «розібратися в намірах» Росії . Така обережність Альянсу виглядала як велике розчарування для східних членів, які відчули себе залишеними віч-на-віч з агресором. Це стосується, перш за все, країн Балтії.
Чому ж Альянс демонструє подібну стриманість? По-перше, страх перед прямою ескалацією. Москва володіє ядерним арсеналом, і у багатьох столицях Заходу жевріє побоювання спровокувати Кремль на радикальні кроки. Кожен крок НАТО з силової відповіді ретельно зважується, аби не дати приводу говорити про вступ Альянсу у війну.
По-друге, не всі союзники однаково оцінюють інцидент. Для Польщі та Балтії це явна агресія і «червона лінія», а от у Західній Європі та за океаном дехто схильний трактувати подію як разовий інцидент або перевірку, що не потребує негайної жорсткої відповіді.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що Альянс «ще оцінює можливі наміри» Росії щодо цього вторгнення . Інакше кажучи, у Брюсселі залишили простір для сумнівів: чи була атака навмисною провокацією, чи, можливо, побічним ефектом ударів по Україні.
Така пауза в оцінках автоматично гальмує і реакцію – адже поки немає впевненості, що Москва свідомо атакувала саме НАТО, важко зібрати консенсус щодо жорстких дій у відповідь.
По-третє, політичні фактори: Вашингтон на чолі з Трампом демонструє обережність і небажання вживати кроки, які можуть втягнути США у пряму конфронтацію з Росією. Європейці, своєю чергою, бояться залишитися без повної підтримки США і тому також діють обережно. В результаті маємо класичну ситуацію: колективна безпека буксує через різні оцінки загрози та страх зробити «занадто багато».
Втім, така обережність – надзвичайно ризикована стратегія. Москва уважно стежить за реакцією Заходу, вишукуючи слабкі місця. Як зауважив екскомандувач армії США в Європі Бен Годжес, масований проліт 19 ворожих дронів – це очевидно свідомий тест на міцність протиповітряної оборони НАТО .
Якщо цей «розвід боєм» не отримає жорсткої відповіді, Кремль може вирішити, що союзники не готові битися навіть за власний повітряний простір. Поляки вже прямо говорять про російську тактику поступового зондування: спочатку безпілотники, а що далі?
В історії не раз траплялося, що нерішучість лише розпалювала апетит агресора. Недарма у Варшаві провели історичні паралелі з 1939 роком – коли західні союзники Польщі також довго вагалися з відповіддю на агресію. Тож нинішня слабка реакція може мати небезпечні наслідки: від нових, більш зухвалих вторгнень у повітряний простір східноєвропейських членів Альянсу до подальшої військової ескалації на землі. Наприклад, буквально зараз, російський “шахед” влетів на територію Румунії. Про це повідомляють мониторингові системи України. У відповідь на цей інцидент, Румунія та Польща закрили аеропорти і підняла у повітря військову авіацію.
Чи є альтернатива між мовчанкою і прямою війною? Експерти наголошують: НАТО має в арсеналі низку кроків, які б могли продемонструвати Кремлю рішучість, не перетинаючи поріг відкритого збройного конфлікту. Ось декілька можливих заходів, про які говорять аналітики та політики:
- Позначення чітких «червоних ліній». Альянс міг би офіційно попередити Москву, що будь-яке подальше порушення повітряного простору НАТО буде розцінюватися як акт агресії з усіма наслідками. Простіше кажучи, окреслити межі дозволеного так, щоб у Кремлі не лишилося ілюзій безкарності. Така заява не означатиме автоматичного оголошення війни, але створить політичне підґрунтя для жорсткіших дій у разі повторення інцидентів.
- Посилення військової допомоги Україні. Розширення й прискорення постачання сучасного озброєння Україні стало б дієвим асиметричним кроком. Логіка проста: якщо Росія ризикує атакувати НАТО, вона має отримати відповідь там, де їй боляче – на фронті в Україні. Йдеться про передачу Києву додаткових систем ППО, винищувачів, далекобійних ракет, які раніше союзники не наважувалися надати. Це б підняло ціну російської авантюри, не втягуючи НАТО безпосередньо в бій.
- Знищення дронів на підльоті. Ще до перетину кордону НАТО ці цілі могли б уражатися в межах випереджувальних дій. Наприклад, дозвіл польським (чи іншим союзним) літакам збивати ворожі безпілотники ще над прикордонними районами України або Білорусі за умови явної загрози. Це, звісно, небезпечний крок, але формально він би вписувався в право на самооборону. Альтернатива – максимальне посилення ППО на кордонах, щоб жоден ворожий літальний апарат не долетів до населених пунктів. Фактично це вже відбувається: Німеччина оголосила про розширення місії повітряної поліції в Польщі, Франція і сама Польща зміцнюють свої протиповітряні щити .
- Автоматичні санкції проти РФ. Політична відповідь, яка б не потребувала довгих узгоджень. Союзники можуть заздалегідь погодити пакет санкцій, що автоматично набуде чинності у разі нових вторгнень у простір НАТО. Наприклад, відключення ще кількох російських банків від SWIFT, повне ембарго на технології або транзитні обмеження. Це створить прямий економічний стимул для Москви триматися подалі від кордонів Альянсу.
Частину з цих кроків НАТО вже почало робити – але обережно. Марк Рютте, колишній прем’єр Нідерландів, який нині очолює НАТО, оголосив про початок операції «Східний вартовий» (Eastern Sentinel) для зміцнення оборони східного флангу .
За його словами, союзники назвали російське вторгнення дронами «безрозсудним і неприйнятним» і продемонстрували готовність відповісти на нього швидким розгортанням сил.
Операція передбачає перекидання додаткових літаків та військ союзників до країн Балтії, Польщі, Румунії та Болгарії – вздовж усього східного кордону НАТО.
Верховний головнокомандувач Об’єднаних сил Альянсу в Європі, американський генерал Алексус Гринкевич, назвав цю місію гнучкою операцією, яка посилить захист від Балтики до Чорного моря .
До неї вже долучилися Данія (виділила винищувачі F-16 і фрегат), Франція (три винищувачі Rafale), Німеччина (чотири Eurofighter) та інші країни .
Одночасно за даними Об’єднаного командування сил НАТО відпрацьовується екстрене перекидання військ та техніки в Прибалтику.
Зокрема, у литовському порту Клайпеда днями розвантажено понад тисячу одиниць німецької військової техніки – танки, бронемашини, спеціальні машини – для участі в навчаннях Quadriga 2025 .
Ці маневри охоплюють понад 13 країн і 8000 військових та включають тренування з перекидання підкріплень по суші, морю та повітрю до Литви .
По суті, Альянс готується на практиці швидко зміцнити свій східний рубіж у разі кризи. Всі ці дії – крок у правильному напрямку, проте поки вони мають радше превентивно-оборонний характер. НАТО демонструє силу, але водночас старанно уникає прямої конфронтації з РФ.
Україна як модель протидії дронам
Україна, яка вже півтора року живе під щоденним російським повітряним терором, мимоволі стала полігоном випробування тактик боротьби з дронами-камікадзе та ракетами. Те, що для НАТО стало шокуючим інцидентом – проліт двох десятків ворожих безпілотників – для українців рутинна ніч з понеділка по п’ятницю. Росія регулярно запускає по українських мирних містах і об’єктах десятки, а часом і сотні дронів Shahed . За цей час Сили оборони України напрацювали унікальний досвід, який тепер варто перейняти й Альянсу.
По-перше, багатошарова ППО. Українське небо нині захищають системи різних рівнів – від сучасних західних комплексів, здатних збивати балістичні ракети, до мобільних груп з крупнокаліберними кулеметами та засобами радіоелектронної боротьби, що «полюють» на дрони низько над землею.
Така ешелонована оборона суттєво ускладнює ворогу досягнення цілей: якщо прориваються через Patriot – їх ловить Gepard чи навіть стрілецька група. НАТО вже зараз робить висновки: східні члени Альянсу терміново посилюють свої системи ППО різних радіусів дії, вчаться об’єднувати радари та обмінюватися даними про повітряні цілі в режимі реального часу – як це налагодив Київ.
По-друге, система оповіщення і мобілізація населення. Українці стали експертами з цивільної оборони. Відпрацьовані алгоритми оповіщення про повітряну загрозу, сховища, навчання для населення – усе це знижує потенційні жертви і паніку.
У випадку Польщі атака дронів стала повною несподіванкою, мешканці східних регіонів не одразу зрозуміли, що відбувається. Альянсу варто перейняти український підхід до просвіти громадян: чіткі інструкції, сигнали тривоги, плани дій при загрозі з повітря тепер потрібні не лише в Україні.
По-третє, контрзаходи та технології. Українці швидко освоїли і адаптували новітні технології протидії дронам – від антидронових рушниць до систем радіоперехоплення. В тісній співпраці з західними партнерами вони навчилися глушити GPS-навігацію ворожих БПЛА, перехоплювати їх керування, збивати навіть стрілецькою зброєю.
Цей гнучкий і кмітливий підхід – те, чого бракує забюрократизованим структурам НАТО. Український досвід показує: іноді для успіху достатньо дати більше свободи ініціативним низовим підрозділам, дозволити експериментувати та швидко впроваджувати нестандартні рішення. У масштабах НАТО це означатиме тіснішу координацію між арміями різних країн, спільні тренування саме протидії дроновій загрозі, обмін розвідданими про нові російські тактики і технології.
Зрештою, головний урок України – мати політичну волю називати речі своїми іменами і діяти негайно. Коли на твої міста щоночі летять «шахеди», доводиться дуже швидко відкинути ілюзії і перейти до жорстких кроків. НАТО, хоч і набагато потужніший військово, лише входить у цю реальність прямої загрози. Український приклад тут показовий: замість замовчування чи применшення загрози – максимальна мобілізація сил і ресурсів на її нейтралізацію. Саме цього зараз союзники і очікують від Брюсселя: що він перестане говорити напівтонами і чітко скаже Москві «досить». А сказавши – підтвердить словами діями.
Попереду – вирішальний тест для Альянсу. Вже найближчими тижнями стане зрозуміло, чи зробило НАТО висновки з інциденту 10 вересня.
Кремль тим часом підвищує ставки. У розпал дискусій в Брюсселі Росія почала масштабні навчання «Запад-2025» спільно з Білоруссю. І в межах цих маневрів під носом у НАТО були розіграні вкрай тривожні сценарії: з Калінінградської області до польського кордону висунулися комплекси «Іскандер», які демонстративно розгорнули на позиціях і імітували ракетний удар по цілях у Польщі .
Спостерігачі фіксували пускові установки просто на дорогах, із піднятими ракетами, готовими до пуску . Це був сигнал: Москва відпрацьовує удар по одному з ключових членів НАТО, ніби натякаючи – меж дозволеного для себе вона розширює.
Якщо дрони були перевіркою політичної волі Альянсу, то навчальні «Іскандери» – прямий психологічний тиск і нагадування про ядерний потенціал РФ. Ризики подальшої агресії цілком реальні: занадто велика спокуса виявити, чи справді НАТО «не наважиться відповісти».
Саме тому зараз як ніколи важливо, аби союзники продемонстрували єдність і рішучість. Сигнал стримування має бути сильним і однозначним – настільки, щоб у Москві навіть не допускали думки повторити подібну авантюру.
Чи побачимо ми такий сигнал? Поки що НАТО балансує між бажанням уникнути війни і необхідністю зберегти обличчя перед власними членами. Але історія вчить: уникнути великої війни можна лише проявивши готовність до неї.
Після повітряної атаки на Польщу Альянс опинився на роздоріжжі. Далі зволікати небезпечно – і для репутації НАТО, і для безпеки Європи. Якщо ж колективний Захід і далі говоритиме обережними формулюваннями, то Путін легко прочитає це як запрошення йти далі. Перший удар по території НАТО вже стався. Відповідь на нього визначить, чи трапиться другий.
