Російські кати залишили деякі знаряддя свого ремесла на території машинобудівного заводу, яке нещодавно звільнили українскькі війська у місті, розташованому за кілька кілометрів від російського кордону.
У будівлі, яка слугувала табором для ув’язнених, збереглися дві гумові палиці, якими, за словами колишніх ув’язнених, їх били по спині. Є дерев’яна жердина, якою били по литках. А ще – високовольтний щит, прикрашений знаками “Z” та “V” часів російського вторгнення, яким били в’язнів електричним струмом. Над ним досі висять копії радянських плакатів часів Другої світової війни. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Wall Street Journal.
“Нас били, нас катували, нас вивозили у ліс, щоб стріляти над головами. І кожного дня об 11 годині ранку привозили сюди на електрошок”, – розповів Дмитро Зленко, 26-річний колишній в’язень, під час відвідин колишнього табору цього тижня.
“Коли я перебував тут, – промовив він, – мені не хотілося більше жити”.
Катівня у Вовчанську є однією з щонайменше 18 таких тюремних камер, які, за словами українських офіційних осіб, вони виявили після витіснення російських сил з третини Харківської області, яку Москва окупувала протягом майже семи місяців. Всі вони були частиною репресивної машини, яку Росія створила для викорінення непокори в окупованих частинах України, включно з тими, які вона прагне анексувати. Українські правоохоронці та співробітники служби безпеки заявляють, що Вовчанським концтабором керувала Федеральна служба безпеки Росії.
За словами колишніх ув’язнених та українських слідчих, табір у Вовчанську також слугував прибутковим бізнесом, який використовувався для вимагання готівки у своїй утриманців, що є свідченням поєднання насильства та корупції в російській системі державної безпеки.
У таборі одночасно перебувало не більше 50 ув’язнених, а загалом, за оцінками українських слідчих, протягом шести місяців тут утримувалося до 300 ув’язнених. За словами колишніх ув’язнених і слідчого Служби безпеки України, часто в’язні, яких привозили сюди, могли заплатити за вихід із в’язниці по 20 000 доларів США з людини, якщо їм вдавалося зібрати гроші після того, як всі їхні цінності вже були забрані.
Пану Зленку, який звільнився з української армії минулого року і був затриманий після того, як голова місцевої ветеранської спілки передав росіянам списки членів організації, не пощастило. “Усе, що у мене є – це дві собаки, – сказав пан Зленко. “Як я міг заплатити їм?”
За його словами, протягом 17-денного ув’язнення російські слідчі намагалися змусити його визнати, що він все ще перебуває на дійсній військовій службі, що він продовжував заперечувати, попри побої та електричний струм. Пан Зленко сидів у камері навпроти кімнати для допитів разом з 33 іншими чоловіками – шість з них були шрі-ланкійськими студентами і робітниками, які стверджують, що росіяни використовували їх як рабів для обслуговування об’єкта. На стінах все ще видряпаний імпровізований календар з відліком днів ув’язнення та деякими молитвами.
Шестеро чоловіків зі Шрі-Ланки та одна жінка зі Шрі-Ланки, яка була ув’язнена в окремій камері, проживали в місті Куп’янськ Харківської області, коли 24 лютого почалося російське вторгнення. Четверо з них приїхали у грудні для навчання у місцевому медичному коледжі, а троє інших займалися випадковими заробітками. Російські війська увійшли в місто в перші дні війни. За словами шріланкійців, вони намагалися втекти до Харкова, обласного центру, який залишився під контролем України.
На першому ж російському блокпосту за межами Куп’янська їх затримали, зав’язали очі і відправили до Вовчанська, розповів один із затриманих, 25-річний Роберт Клайв Ділукшан. Шріланкійці не розмовляли ні російською, ні українською мовами, і лише деякі з них обмежено володіють англійською. Єдине слово, яке вони зрозуміли від своїх російських викрадачів, сказав пан Ділукшан, було слово “гроші”. Коли вони сказали, що у них їх немає, їх почали катувати, сказав він.
Не маючи змоги викупити свою свободу, шріланкійців утримували у Вовчанську для прибирання туалетів та кімнат для допитів, а також для прибирання після частих алкогольних посиденьок російських офіцерів, сказав пан Ділукшан.
Часто їх били, затискали голову між дверима та одвірком. На прес-конференції, організованій українською поліцією, один з колишніх ув’язнених, 34-річний Йокентіран Тінес, зняв шкарпетки, щоб показати відсутні нігті на ногах, які, за його словами, вирвали росіяни. Єдина жінка в групі, яка провела останні шість місяців окремо від інших шріланкійців, 50-річна Утайкамар Мері Едід Према, сиділа, дивлячись вниз, і мовчки погойдувалася. Після перенесеної травми вона часто втрачає свідомість, розповів пан Ділукшан.
“Кожен день нас катували морально, – сказав він. “Кожного дня ми плакали”.
Інший колишній ув’язнений, 25-річний Ганеверан Саруджан, пояснив своє скрутне становище рідною тамільською мовою.
“Росіяни не давали нам нормального харчування. Митися дозволяли лише раз на п’ять днів, – сказав він. “Вони давали нам лише одну-дві хвилини на відвідування туалету, і навіть це було лише раз на день”.
Росіяни покинули табір, звільнивши шріланкійців та деяких інших в’язнів, а інших вивезли через кордон до Росії, коли українські війська наблизилися до Вовчанська на початку цього місяця. Перед відходом росіяни облили підлогу керосином, щоб знищити будь-які сліди крові та інші докази, кажуть українські слідчі.
Жодних поховань на території комплексу не було знайдено. Українські слідчі кажуть, що вони все ще досліджують, чи використовувалася піч у безпосередній близькості до російського кордону для спалення тіл деяких ув’язнених.
У Вовчанську, де машинобудівний завод примикає до зеленої центральної площі та колишнього російського військового табору, все ще оточеного колючим дротом, слідчий ізолятор був відомий протягом всієї окупації як місце, якого слід уникати за будь-яку ціну.
“Туди забирали всіх, хто, на їхню думку, був проти Росії, на тиждень, на два, на місяць”, – розповів Віталій Пилипець, міліціонер у відставці, який залишився у Вовчанську. Його друг, заможний бджоляр, був змушений переховуватися кілька місяців після того, як російські силовики розграбували його будинок і почали шукати його, аби вимагати викуп. “Коли росіяни були тут, всі ховали свої машини, тому що якщо вони бачили машину, то забирали її”, – сказав він.
Окрім викрадення автомобілів, росіяни забирали зерно та техніку у фермерів, і навіть зняли підлогу з туристичного комплексу неподалік від Вовчанська, розповіла Тетяна Коновалова, місцева пенсіонерка. “Ви б бачили, що сталося, коли вони нарешті втікали”, – додала вона. “Вони навіть дивани забирали з собою”.
