Президент Зеленський нещодавно потрапив до заголовків газет, заявивши, що проти нього нібито готується переворот, який мав відбудетися 1 грудня. Натомість цей день ознаменувався мирними протестами проти правління Зеленського, тисячі людей зібралися на площі Незалежності в центрі Києва, щоб висловити своє невдоволення чинною владою.
Протестувальники були обурені нещодавніми нападами на журналістів з боку влади. Це змусило багатьох засумніватися у прихильності президента Зеленського до збереження завоювань незалежної України в галузі свободи слова. Як повідомляють Економічні новини, про це пише Кіра Рудик, лідер партії «Голос» та депутат українського парламенту для The Atlantic Council.
Свобода слова вважається однією з основних українських цінностей, а відкрита критика еліти країни глибоко вкорінилася в українській національній ідентичності. З моменту відновлення незалежності у 1991 році Україна пережила безліч зльотів та падінь у боротьбі за свободу слова, але вийшла з трьох бурхливих пострадянських десятиліть з однією з найвільніших медіасфер у колишньому СРСР.
До найсумніших подій в історії медіа відноситься вбивство журналіста-розслідувача Георгія Гонгадзе, чиє зникнення та вбивство на рубежі тисячоліть викликало хвилю антирежимних протестів. Найзначніший прорив у напрямі свободи слова стався у 2004 році під час «помаранчевої революції», коли масові протести проти фальшування виборів допомогли розкрити державну цензуру на національних телеканалах.
Після переломних подій 2004 року жодна українська влада не змогла знову загнати джина свободи ЗМІ у пляшку. Натомість інформаційне середовище країни стає все більш плюралістичним і конкурентним. Хоча контроль олігархів над роботою багатьох ЗМІ, що зберігається, створює цілу низку перешкод для справжньої журналістської об’єктивності, в Україні також з’явилося нове покоління журналістів-розслідувачів, зосереджених на викритті корупції та притягненні до відповідальності еліти країни.
Проте зараз цей прогрес перебуває під загрозою. Коли президент Зеленський переміг на виборах у 2019 році, він зробив це як політичний аутсайдер та як типовий представник покоління молодих українців після здобуття незалежності. Його кампанія відрізнялася інноваціями у соціальних мережах, а його професійний досвід у шоу-бізнесі та політичній сатирі змусив багатьох повірити, що він розуміє значення свободи слова та цінує свободу ЗМІ.
На півдорозі президентського терміну Зеленського звинувачують у тому, що він повторює тактику, яку багато його авторитарних сусідів використовують в інших країнах пострадянського простору для того, щоб заглушити ЗМІ та змусити замовкнути опозицію.
Прийняте на початку 2021 року рішення про закриття низки пов’язаних із Кремлем українських телеканалів широко віталося як своєчасний захід із забезпечення національної безпеки. Проте зараз зростає занепокоєння щодо великої уваги з боку адміністрації Зеленського до свободи ЗМІ.
Одним із найяскравіших прикладів є порушення кримінальної справи проти журналіста Юрія Бутусова, лише через кілька днів після того, як він був залучений до дуже гучної суперечки із Зеленським під час щорічного прес-марафону президента України. З огляду на спірний і відверто неповажний тон Бутусова стосовно Зеленського мало хто був готовий повірити, що подальше рішення про переслідування журналіста не пов’язане з цим.
Під час того ж таки прес-марафону Зеленський напав на іншого журналіста, Михайла Ткача, який нещодавно опублікував розслідування про відзначення дня народження керівника апарату Зеленського Андрія Єрмака. Це святкування дня народження у державній резиденції у Карпатах викликало обурення після тверджень про те, що команда президента прибула на вертольотах Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Адміністрацію Президента також звинувачують у переслідуванні багатьох інших журналістів, включаючи Янину Соколову, яку допитали спецслужби після публікації документів, пов’язаних з невдалою операцією з упіймання російських найманців «Вагнергейт» влітку 2020 року. Тим часом телеведуча Наталія Влащенко була названа «проросійською» після різкої критики Зеленського та його команди у її ток-шоу.
Звинувачення на адресу Зеленського виходять за рамки нападок на окремих журналістів і включають звинувачення в тиску на опозиційні ЗМІ. В останні місяці низка ЗМІ, включаючи телеканал «Прямий», скаржилася на надмірний тиск з боку Офісу Президента. За повідомленнями, це включало спроби диктувати участь депутатів від партії Зеленського «Слуга народу» у певних телепередачах.
Президент Зеленський та його оточення явно неадекватно реагують на критику. Замість того, щоб вирішувати питання, що порушуються критиками, вони, схоже, воліють посилювати тиск на журналістів та ЗМІ. У цьому контексті недавній антиолігархічний закон Зеленського викликає особливу тривогу. Закон допускає широке тлумачення і може стати інструментом контролю над ЗМІ, при цьому видаючи свої дії за боротьбу з впливом олігархів.
Як підтвердить будь-який знавець історії, нападки на ЗМІ — це традиційна рання ознака слизького шляху до авторитаризму. Справді, коли Володимир Путін вперше став президентом Росії у 2000 році, одним з перших його кроків було придушення незалежних ЗМІ країни, що зароджуються. Як писав Бенджамін Франклін: “Той, хто хоче знищити свободу нації, має почати з придушення свободи слова”.
Останні події Зеленського стали тривожним дзвінком для України. Досягнення країни в галузі свободи слова за останні два десятиліття лежать в основі прогресу України, але вони не є необоротними та не можуть сприйматися як належне.
