Стрічка новин
2 Листопада 2024
Сьогодні

Кремль спробує розширити лугандонську пухлину, – Піонтковський

27 Березня 2017, 18:13
no image

Москва готується, оголосити сепаратистські утворення законною, легітимною Україною, а все, що за її межами, – бунтівною територією, на якій безчинствують жидобандерівські фашисти.

Таку думку висловив російський експерт Андрій Піонтковський.

Впевнений: до останнього свого подиху у владі Путін не залишить Україну в спокої. Тактика може змінюватися в залежності від обставин. Стратегічне завдання залишається незмінною з першого дня війни 20.02.14, дати, щиросердно вибита для потреб майбутнього трибуналу на медальках за підкорення Криму. Революція гідності ні в якому разі не повинна увінчатися успіхом, вважають у Кремлі. Дуже заразливим цей успіх стане для російського суспільства і зробить падіння путінського режиму невідворотним в найближчій історичній перспективі. Успіх України, яка вибрала європейську модель розвитку, – “кащеева” смерть путінізму, убогої філософії нижчих чинів КДБ, очманілим від кришування меблевих магазинів і розпилювання нафтових компаній. Путін просто приречений був зробити спробу братського знищення України.

Відразу ж після анексії Криму Путін поставив у своїй тріумфальній промові нову духопідйомну мету – Новоросія: десять російських областей, незаконно переданих Україні чи те жидобандерівцями, не то жидобільшовиками. Але не можна відкривати могили таких мерців: петля судетської мови остаточно затяглася на шиї гітлеризму через 7 років після її проголошення. З кримської петлею і путінізмом все пішло значно швидше. Насамперед з’ясувалося, що у восьми з десяти зарахованих у Новоросію регіонів не знайшлося навіть достатньої кількості недоумкуватих бабусь для організації регулярних масовок з хоругвами і путінськими іконами.

Щоб сепаратистів не вбили, необхідна постійна присутність підрозділів російської армії
У двох областях у кількох містах вдалося закріпитися різношерстній компанії офіцерів ФСБ і ГРУ, десятників МММ, фашистів РНЕ, переодягнених козаків, ветеранів сорокарічної афгано-кавказької колоніальної війни. Промениста Новоросія скукожилась до бандитського ОРДЛО. Для того щоб сепаратистів не вибили, необхідна постійна присутність підрозділів російської армії з купленими у воєнторгах танками, бетеерами, установками “Град”, “Ураган”, “Торнадо”, ЗРК “Бук”.

Фундаментальною політичною слабкістю руху “доведених до відчаю корінних жителів Новоросії”, що відрізняє його від будь-якого іншого сепаратистського проекту в світі, була відсутність в ньому органіки, його нездатність чітко артикулювати ні причин свого “відчаю”, ні цілей свого “протесту”. За них це намагалися робити пропагандисти російського телебачення. Найбільш відверто й послідовно філософію авантюри окреслив генеральний радник “ДНР” Олександр Бородай: “Кордони “русского мира” значно ширші кордонів Російської Федерації. Я виконую історичну місію в ім’я російської нації, суперетносу, скріпленого православним християнством. Так само як на Кавказі, я борюся на Україні проти сепаратистів, на цей раз не чеченських, а українських. Тому що є Росія, велика Росія, Російська імперія. І тепер українські сепаратисти, які знаходяться в Києві, борються проти Російської імперії”.

Помри, Бородай, краще не скажеш! Програма побудови Всесвітнього Російського Рейху сформульована з надмірною відвертістю. Тільки не спадало бородаям і путіним в голову, що в подібній системі геополітичних координат – вони самі сепаратисти, які підступно зрадили Велику імперію Чингісхана і династію Юань? Про це вже грунтовно замислюються ввічливі жовті люди в Пекіні.

Так чи інакше, кремлівська ідея зазнала нищівної метафізичної поразка в Україні – набагато більш серйозної, ніж просто військова. Ідеологія “русского мира” відкинута російським населенням України, яке залишилося в переважній своїй більшості вірним українській державі та її європейському вибору. І росіяни так само борються і будуть боротися з агресором в лавах української армії, як і українці. Війна, нав’язана Кремлем Україні, – не територіальний спір про Крим або про Донбасі і не етнічний конфлікт, це світоглядне зіткнення спадкоємців Київської Русі з спадкоємцями Золотої Орди, в якому ординці виявилися приреченими.

Війна, нав’язана Кремлем Україні, – це світоглядне зіткнення спадкоємців Київської Русі з спадкоємцями Золотої Орди, в якому ординці приречені
Перший антиукраїнський похід Путіна провалився, і президент Росії негайно перетворився в гарячого прихильника територіальної цілісності України. Ілюзія збереження цієї “цілісності” України (без Криму, зрозуміло) – ось та наживка, яку після провалу амбітного проекту Новоросії Кремль майже три роки агресивно намагався нав’язати українському керівництву.

Схід України і Крим – це тимчасово окуповані території. В України сьогодні немає військових можливостей їх повернути, але рано чи пізно вона їх поверне іншими засобами. Однак повна відповідальність за те, що там відбувається сьогодні, політична, економічна, гуманітарна, лежить на владі країни-агресора. Путін же прагнув заштовхнути повністю контрольовану ним ракову донбаську пухлину, що сіє хаос і нестабільність, в політичне тіло України. Посилаючись на свою інтерпретацію Мінських угод, Кремль намагався диктувати Україні цілі глави її нової Конституції і визначати зовнішньополітичні орієнтири української держави. Москва повторювала кожен день: у Мінських протоколах говориться щось про особливий статус районів у складі України. Але там говорилося і про виведення іноземних військ, і про повернення Україні контролю за її кордонами. Москва категорично відмовляється виконувати ці ключові положення.

Київ витримав нелегку дипломатичну битву, незважаючи на те, що часом серйозний тиск на нього чинили і європейські союзники, Німеччина і Франція, які прагнули, мабуть, здобути лаври миротворців. Потрібен час, щоб західні лідери зрозуміли шулерський характер гри, затіяної Путіним навколо Мінських угод. На сьогоднішній день ці угоди де-факто мертві. Всім ясно, що Путін не піде з Донбасу, а українське керівництво не зруйнує власну державу заради фальшивого “відновлення територіальної цілісності”.

У цій ситуації Путін знову різко міняє тактику.

Припиняються розмови про заштовхування сепаратистських територій в політичне тіло України. Навпаки, взято курс на підвищення рівня їх суб’єктності. Визнання паспортів самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”, рубльова зона, зміна власників підприємств, що належать Україні. Реанімуються політичні трупи Януковича і Азарова. Ні, мова ні в якому разі не йде про підготовку анексії, це абсолютно не входить у плани Путіна. Йому, як і Бородаю, не потрібні шматки України, йому потрібна вся Україна. Москва готується, “зміцнивши” політичне керівництво сепаратистських утворень, оголосити їх законною, легітимною Україною, а все, що за її межами, – бунтівною територією, на якій безчинствують жидобандерівські фашисти.

Провал операції “Трампнаш” поставив хрест на надіях Кремля про “велику угоду”
У цьому контексті стають зрозумілими загадкова смерть Віталія Чуркіна і опісля негайна офіційна відмова Москви від зачитаного і зареєстрованого нещасним постпредом в Раді Безпеки ООН звернення Януковича до Путіна з проханням про введення військ. Справа в тому, що законні українські владі не могли звернутися до Путіна з проханням про введення військ три роки тому з тієї простої причини, що їм (може бути, в дещо іншій персоніфікації) ще тільки тепер належить звернутися з подібним проханням з легітимної столиці України – Донецька. Минуле по-орвеллівськи видаляється з історії заради майбутнього торжества. При живому Чуркіні і дійсному листі Януковича від 01.03.14 вторинне прохання виглядало б фарсом і нагадувало б патріотичним бородаям, що Путін не відгукнувся на перше. Прохання про введення військ – це принципово одноразовий інструмент.

Третій похід Путіна проти України буде проходити в стилістиці відкритої підтримки (в тому числі й військової) “ДНР” і “ЛНР” як “легітимних суб’єктів”. Зміна Москвою декорацій була викликана не тільки категоричною відмовою України проковтнути наживку “відновлення територіальної цілісності”, але й ще двома важливими обставинами. Провал операції “Трампнаш” поставив хрест на надіях Кремля про “велику угоду”, в рамках якої він, зокрема, готовий був поторгувати Донбасом заради юридичного закріплення анексії Криму.

Крім того, президентську кампанію очевидно вирішили проводити під знаком імперських понтів. У внутрішньому порядку денному і насамперед у сфері економіки режиму запропонувати народу нічого. Тому і залишається обмежуватися закликами дійти якщо вже не до Британських морів, то хоча б до Лівії. У Лівії Путіну захотілося, мабуть, утерти ніс самому Сталіну. На Потсдамській конференції, як відомо, в ході обговорення питання про колишніх італійських колоній СРСР наполегливо намагався влізти в Лівію, але Трумен і Черчілль у Середземномор’я Сталіна все-таки не пустили.

Ідеологія “русского мира” провалилась не тільки в Україні, але і в Росії
Що ж стосується України, то третій похід Путіна закінчиться таким же провалом, як і два попередніх. Фундаментальні фактори, що працюють проти нього, не змінилися. Ідеологія “русского мира” провалилась не тільки в Україні, але і в Росії. Потік гарматного м’яса на схід України вичерпався. Тому доведеться покладатися на відкрите військове втручання на прохання “законної української влади” сепаратистських територій. Але сьогодні вже існує українська армія, здатна в разі повномасштабної агресії (похід майора Прілепіна на Київ) завдати шкоди загарбникам, який не вдасться приховати від російського суспільства. Треба думати, військові експерти в Москві це розуміють. Тому передвиборна войнушка обмежиться, швидше за все, спробами розширення сепаратистської пухлини в межах Донецької та Луганської областей. Найбільшою операцією може стати наступ на Маріуполь.

У цілому третій путінський похід несе в собі не тільки військові, але й, перш за все, величезні політичні ризики. Міжнародна ізоляція Росії завідомо посилиться. А ейфорія 18 березня 2014 року може в 2017-му обернутися в думці народній тим же, чим стояння на колінах перед Зимовим палацом 2 серпня 1914-го обернулося в 1917-м. Три роки війни, явно не вітчизняної, явно не праведної, – це дуже багато навіть для найтерплячішого у світі російського народу.

Залишити коментар:
Подписаться
Уведомить о
0 Комментарий
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Відео
Всі статті