У новин про майбутнє Донбасу є дивна властивість. За ними можна вивчати упередженість мислення і залежність сприйняття людини від попередніх установок.
Про це заявив журналіст Віктор Трегубов.
Які б вісті не прилітали звідти – одні люди завжди побачать в них перемогу України, інші – хитрий план Путіна і біду на наші голови. Навіть якщо завтра росіяни звідти повністю підуть, висмикнувши з рук місцевих бабуїнів раніше видану зброю – десять-двадцять експертів виступить із заявою, що Кремль просто «обробив» Донбас достатньо для того, щоб повернення його під контроль України був би згубний для неньки.
Так само трактували Мінські угоди. Одні – як загибель України, підписану зрадниками у виконавчій владі. Інші – як хитрий спосіб вчасно купірувати російську агресію і змусити час працювати на Україну. Так само трактували можливість амністії бойовиків – одні як можливість роззброїти ворога без бою, інші – як зраду.
Всі ці суперечки надзвичайно цікаві для психолога, соціального філософа та інших фахівців з людської поведінки і вмісту людських голів.
Насправді на всі ці питання відповідь одна: в процедурі. У процедурі, рідній, вся суть. Не в абстрактних шляхах розрулювання конфлікту, і навіть не в тому, що в документах написано, а в тому, як буде кожен окремий шлях втілюватися на практиці. Кожний документальний дозвіл цієї ділянки російсько-української війни може бути як українською, так і російською перемогою – дивлячись як викрутити його реалізацію.
Мені здається, Кремль починає потихеньку відповзати.
Поки що на це вказують непрямі ознаки. По-перше, ви все знаєте про випадання «гуманітарної допомоги страждаючим республікам» з проекту російського бюджету на наступний рік. По-друге, раптовий від’їзд з тамтешніх віваріїв ключових пропагандистів, включаючи Прілепіна і Філіпса. По-третє, сам факт того, що Путін – саме Путін – особисто озвучив тему миротворців. Взагалі-то в РФ зазвичай «включення задньої» в рамках звичайних для нього затягувань процесів делегується іншим фігурам. Те, що озвучив Путін, є відкритим зовнішнім (і внутрішнім) порядком. Публічною офертою. Те, що він сам почав пропонувати те, що спочатку пропонувала Україна (причому вустами Турчинова, та й то швидше в режимі wishful thinking), дає привід задуматися про серйозність намірів.
Миротворці – і взагалі передача валізи без ручки міжнародним організаціям – один з небагатьох способів вийти з конфлікту, зберігши обличчя. Можливо, єдиний. У всякому разі, автору цих рядків інші в голову не приходять.
І нехай сама пропозиція – без прописаної процедури – нічого не означає, вона показує: змінилися наміри росіян. У війні на виснаження Кремль першим зробив крок назад – чого тамтешні мешканці, в силу дворової психології, зазвичай уникають. Це дає грунт для обережного оптимізму. Все ще може змінитися двісті разів – як чорним лебедем, так і просто альтернативним прочитанням однієї-двох рядків в домовленостях.
