Мене часто запитують: навіщо копирсатися в минулому, коли нам потрібні точні алгоритми дій сьогодні? .. У тому-то й справа, що алгоритми ці писалися тоді - небаченим, мабуть з 1991 року, зростанням національної самосвідомості; патріотичним підйомом, широким волонтерским та добровільним рухом, жертовністю і героїзмом захисників України.
Про це розповів волонтер та публіцист Юрій Касьянов.
Тоді здавалося все зрозуміло і природно – треба захищати Україну всіма доступними засобами, треба звільняти свої землі, треба будувати нову країну.
Була здорова нетерпимість до старорежимних генералів і корупціонерів, до підлості, зради, брехні. У заявах Верховної влади чулося навіть якесь співзвуччя: пам’ятайте порошенківську войовничу риторику, обіцянку закінчити війну за три дні?
Навіть перші військові невдачі, явні випадки зради і великі страшні трагедії все ж розглядалися як тимчасові, випадкові, поправимі в масштабах усієї великої національно-визвольної війни.
Але зникаючи на війні, ми не помітили, як швидко все змінилося. Поразки перетворилися в перемоги, або були забуті. Дурість, яка призвела до великих втрат, була названа доблестю. Боягузтво оголосили мудрістю. Зраду – військовою хитрістю.
Непомітно, крок за кроком була проведена кампанія по дискредитації і ліквідації добровольчого руху. Було підготоване унікальне державне “волонтерство”, як спосіб вирощування негідників, які працюють на імідж влади.
Ми не помітили, як ті, хто зазнав поразки раптом оголосили себе “переможцями”. Як ми самі, незгодні зі зрадою, – раптом стали “скигліями” і “зрадофілами”. Ми – умовна партія війни, справедливої війни – виявилися нездатними захистити навіть своє право боротися за Україну. Хіба тільки в якості гарматного м’яса, принесеного в безцільну жертву продажними “воєначальниками”.
Війна непомітно стала далекою, незначною, телевізійною, колоніальною, що не чіпає більшу частину населення країни. Щоб з війною покінчити, треба її виграти, а для цього треба спочатку перемогти брехню, лицемірство, підлість, байдужість. Без перемоги в суспільній свідомості ніякі безпілотники, ніяка іноземна військова допомога, і навіть ядерна зброя – не допоможуть. Війна, як і розруха, – в головах. І перемога – там же.
