Федор Нестерук, 75-річний пенсіонер із міста Каменя-Каширського, що на Волині, не спить майже тридцять років.
Безсонні ночі в Нестерука почалися через радикуліт, що викликав нестерпний біль та дискомфорт. Із хворобою чоловік чотири місяці боровся у лікарні, однак після видужання зовсім “відучився” від сну.
“Дружина моя багато років не знала, що ночами не сплю. Я тихенько вмикав телевізор, перемикав канали, аж поки всі не переставали показувати. Потім читав щось чи слухав радіо. Знаєте, я прочитав тисячі книг. От зараз, біда, очі болять, сльозяться. То дозволяю собі просто, без діла, в ліжку повалятися”, – розповів Нестерчук.
Щоб хоч трохи поспати, чоловік вдавався до багатьох експериментів: проходив курси з голковколювання та лікування п’явками, відвідував екстрасенсів і навіть випробував на собі дію гіпнозу. Але жоден зі способів не увінчався успіхом.
“Якось дали мені путівку в санаторій у Хмільник, що на Вінниччині. А там був “кабінет сну”. Пройшов дванадцять чи чотирнадцять сеансів, але так і не закімарив. Пам’ятаю, звучала легенька музичка, ліжка були, як люльки, всюди зелень. Мали щось там читати, рахувати. Словом, інші засинали, а я тільки заздрісно слухав, як вони від храпу заходилися”, – зазначив Нестерчук.
Безсилими виявилися й лікарі з Токіо, які після кількаденного дослідження так і не змогли виявити причину безсоння чоловіка.
“Вони тиждень у нас жили. Всюди за мною з камерами ходили, дивилися, що роблю. Ще на руку якісь датчики чіпляли, які міряли тиск, пульс, давали оцінку внутрішньому стану організму. Вночі японці чергували біля моніторів, перевіряючи, чи не засопу. І єдине, що їхні апарати зафіксували, – двічі на день 15-хвилинну дрімоту. Дивувалися, що при цьому я був бадьорий і легко виконував усю сільську роботу. А ще час від часу телефонували в Токіо, консультувалися, що далі зі мною робити”, – розповів Нестерчук.
