20 червня 2023 року морський піхотинець Андрій Доценко з позивним “Доц” став зіркою соцмереж, коли українські телеканали показали його коментар про звільнення села Сторожове на Донеччині. Він розповідав про бій та як штурмовики заходили в село. Наступного дня “Доц” загинув у боях за Старомайорське. Його родина впродовж 7 місяців не могла отримати “похоронні” виплати. Про те, як з дружини загиблого героя знущається українська бюрократія, розповідає “Бабель”.
На відео, де штурмовики заходили в село, “Доц” розповідав про бій. Андрій того ж дня розповів дружині, що коментар довелося давати одразу після бою, і він навіть не встиг вмитися. До свого 48-річчя “Доц” не дожив всього три дні. Відтоді його дружина Альона Доценко пройшла сім кіл власного пекла. Спочатку вона шукала чоловіка, бо він перестав виходити на звʼязок, а про його загибель бригада, де він служив, його рідним не повідомляла. Згодом Альона намагалася отримати компенсацію в 15 млн гривень за загибель чоловіка. Майже на кожному етапі вона стикалась із хамством, нерозумінням та бюрократією.
Воював у 2014, а 2022 року приїхав на війну з Польщі
Вперше Андрій пішов воювати у 2014 році, коли почалися заворушення в Криму, а у квітні оголосили АТО. Чоловік пішов у військкомат, і за місяць його мобілізували. Коли йшов мобілізуватися у 2014 році, сказав: “Хай краще я загину, ніж діти”. Своє рішення він з дружиною майже не обговорював. Альона злилася на чоловіка, але розуміла, його не можна змінити.
З АТО Андрій повернувся розчарованим. За словами дружини, вона чула його розмови з побратимами, зокрема про те, як їхньому підрозділу не дали наказу вступити в бій з росіянами на кордоні в Луганській області, тому ті безперешкодно зайшли вглиб. А ще чоловік обурювався, як наживалися на війні недоброчесні командири. Повернувшись, Андрій сказав, що воювати більше не піде.
Далі родина переїхала до Польщі, де їхня донька здобувала освіту, а пара працювала в пекарні. До 24 лютого 2022 року їхати з Польщі ніхто не планував.
Коли 24 лютого почалося повномасштабне російське вторгнення, Андрій заявив рідним: “Я їду додому”, а начальнику на пекарні сказав: “Я звільняюся, зарплату віддайте Альоні, а я їду в Україну, бо в нас війна”.
Дружина його вмовляла, але він сказав: “Якщо я не піду, що подумають про мене мої хлопці?”
26 лютого він виїхав з Польщі і коли приїхав у Суми, записався в місцеву ДРГ, охороняв блокпости по області. Просив знайомих допомогти з мобілізацією, але мобілізували його лише у березні 2023-го і скерували до 35 бригади морської піхоти.
Перестав виходити на зв’язок
На початку літа бригаду перекинули в Донецьку область. 11 червня Андрій у складі 88 батальйону 35 бригади морської піхоти звільняв Сторожове. 13 червня вони пішли далі, в бік села Старомайорське. Того ж дня Андрій загинув.
Рідні Андрія про його загибель не знали. 16 червня дружина відправила йому привітання з днем народження, але він не відповів. Щонайбільше до цього він міг не виходити на звʼязок пʼять діб. 19 червня він не відповідав уже тиждень.
“Я весь цей час майже не спала. І зі мною сталася дивна річ. У нас у Сумах був кіт, сфінкс. Коли ми поїхали в Польщу, залишили його в знайомих, мені досі соромно за це. Я лежу в Польщі і відчуваю, як ніби кіт ліг біля мого живота. Теплий такий, навіть гарячий. А потім починаю розуміти — який кіт? Він же в Сумах. І в цей момент “кіт”, що лежав спокійно, поки я не думала, як таке може бути, почав ворушитися, ходити по мені лапками. І чим більше я думала, тим активніше він рухався. А потім я повернулася на інший бік і бачу ніби чорну димку, яка пішла вгору”, — розповіла Альона.
Після цього сна Альона зрозуміла, що сталася біда, і вона почала шукати чоловіка. За кілька днів кум подзвонив і сказав, що знайшов Андрія в морзі Дніпра. З військової частини чоловіка з Альоною ніхто не звʼязався.
На впізнання теж поїхав кум, Альона тоді ще була в Польщі з донькою. Ховали Андрія Доценка в Сумах у закритій труні.
У військовій частині сказали “не задовбувати”
Після загибелі чоловіка Альона почала збирати документи, щоб отримати компенсацію у розмірі 15 млн гривень. Вона зробила доручення на кума, щоб міг зайнятися цим питанням.
В Альони все пішло не так від самого початку. Вона зробила так, як сказали в ТЦК — принесла всі документи про Андрія, а ТЦК відправив їх у військову частину. Пояснили, що це потрібно для судово-медичної експертизи, яка підтвердить, що він загинув під час бою. Хоча довідку про це сама військова частина має відправити до ТЦК.
Врешті Альона написала в месенджер 88 батальйону 35 бригади, де служив її чоловік. Хлопець, який спілкувався з жінкою, сказав, що документи в частину прийшли, але не вистачає довідки про поховання, хоча у списку документів такої вимоги не було.
Почали шукати довідку. Кум, згадує Альона, оббігав всі комунальні установи і ніде не міг її знайти. Виявилося, що таку довідку місцева рада одразу після поховання відправляє в ТЦК, де мобілізувався загиблий.
“З горем пополам знайшли її у військкоматі. Лежала десь, нікому не потрібна. У серпні відправили у Болград”, — розповіла Альона.
За законом родичі мають отримати зарплату за місяць, в якому загинув військовослужбовець. Цих грошей Альона теж не отримала.
У 88-му батальйоні Альоні дали номери безпосереднього командира підрозділу Андрія та уповноваженого спілкуватися з родинами загиблих. Перший на дзвінки й повідомлення не відповів. Другий сказав “не задовбувати”. В ТЦК Альоні повідомили, що на свої електронні звернення про документи Андрія теж не отримали відповіді.
Що кажуть юристи
Ольга Термено, юристка “Юридичної сотні”, організації, яка допомагає родинам військовослужбовців, розповіла, що майже завжди з цим купа проблем. Перша — родичі часто не розуміють, кому і яка належить виплата та які документи треба збирати.
“Людям, які ніколи не стикалися з бюрократичними процедурами, дуже важко розуміти, що написано в нормативному документі. Проблеми виникають майже на кожному етапі. Доценко, наприклад, зіткнулася з однією з найпоширеніших — отримання довідки про обставини смерті. Військові частини часто затягують цей процес. Іноді з об’єктивних причин — банально не вистачає рук та часу, а запитів багато, а іноді військова частина просто не зацікавлена в розслідуванні. Вимогу надати довідку протягом десяти днів майже ніколи не виконують — чекати доводиться щонайменше два–три місяці. Якщо тіло не змогли евакуювати із зони бойових дій, військова частина має провести додаткове службове розслідування. Це ще плюс декілька тижнів, а то й місяців”, — розповідає юристка.
На сторінці Альони у Facebook немає світлин з Андрієм у військовій формі — він цього не любив. Після того, як він загинув, Альона була в Україні двічі. У кожен приїзд часто приходила на кладовище, але каже, майже завжди була з кимось, а хотілося самій.
В Сумах її більше нічого не тримає. Друзі допомогли і знайшли в Україні психолога, з яким Альона працювала після загибелі Андрія. Стало легше — тепер вона може розповідати його історію спокійно. Альона мріє змінити життя і розпочати власну справу в Польщі. Та без підтримки їй складно на це наважитися.
Журналісти “Бабелю” відправили запит до Міністерства ветеранів з проханням розібратися в ситуації Альони і з’ясувати, чому процес затягнувся на 7 місяців. За 3 дні після цього дружині Андрія Доценка прийшли перші виплати на банківську картку — частина зарплати Андрія та допомога від частини на поховання бійця. Також з нею зв’язалися із ТЦК і повідомили, що військова частина, де служив Андрій, нарешті прислала всі документи, однак заява, яку Альона написала за кілька днів до похорону чоловіка, була не про компенсацію, а про зарплатню Андрія. Тепер Альоні потрібно звернутися до консульства, там отримати зразок заяви на компенсацію і передати її в ТЦК. Після цього ТЦК відправить зібрані документи далі.
