На фронті загинув захисник Маріуполя, колишній полонений Оленівки 60-річний Ігор Дубик.
Боєць 109-ї окремої бригади Територіальної оборони Донецької області разом з “Азовом” був на території “Азовсталі” та захищав рідне оточене місто, був поранений. 200 днів Дубик провів у полоні, зазнав тортур, за цей час схуд більш ніж на 30 кг., пише Obozrevatel.
Після обміну 1 грудня 2022-го він відновився і знову вирушив на фронт.
На будинку завжди висів український прапор
До 24 лютого 2022 року Ігор Дубик займався невеликим бізнесом. Він мав свою столярну майстерню, також тримав вулики та збирав мед. Дубик – корінний маріуполець, прожив тут усе життя, сюди привіз і свою дружину Оксану, з якою вони прожили 36 років.
У 2014 році, коли Росія розв’язала війну на сході України, Ігор Дубик був у маріупольській дружині. Коли Маріуполь звільняли від загарбників уперше у червні 2014 року, він також разом з “Азовом” звільняв міську раду.
“У 2014-му ми виходили на проукраїнські мітинги, нас тоді було небагато. Й там я познайомився з Ігорем. Це була дивовижна людина. Він займався греко-римською боротьбою, був спортсменом, завжди спокійний, з усмішкою на обличчі. Він виходив і спокійно розмовляв із людьми. На нього кричали, обзивали, а він не реагував. Тільки коли привезені з Ростова-на-Дону або з Таганрога російські ультраси кидалися на нього, то він спокійно їх скручував і ставив навколішки. Й продовжував спокійно говорити далі”, – згадує Едуард Кашпор.
Також він розповідає, що коли Маріуполь три місяці був під “ДНР”, навіть тоді на будинку в Дубика висів український прапор. І щоранку гучномовцем він вмикав молитву українських націоналістів.
До нього теж приходили, намагалися змусити зняти прапор, але в них нічого не виходило.
Після визволення Маріуполя Дубик у складі “Азову” воював, захищав Широкине. А коли ситуація трохи стабілізувалася, він повернувся додому.
У полон потрапив із пораненням
24 лютого 2022 року застало Ігоря та його дружину в Маріуполі. Першого ж дня вранці він вирушив до військкомату, але його не взяли, бо чоловікові було майже 60.
Проте другого дня у місті вже роздавали зброю добровольцям. І разом із тероборонівцями Дубик захищав місто. Потім вони опинилися на “Азовсталі” разом з “Азовом” та іншими військовими й поліцейськими, які залишилися захищати місто.
А 17 травня 2022 року, коли захисники отримали наказ покинути завод, Ігор Дубик вийшов разом з усіма. Він був поранений у ногу. Так він опинився у в’язниці в Оленівці.
Важив усього 42 кг
Його багато разів окупанти водили на допити. За час, поки він був у полоні, він схуд на понад 30 кг, і при зрості 1 м 80 см важив лише 42 кг.
Загалом у полоні Дубик провів 200 днів. Дружина спочатку шукала його, знала, що він був на “Азовсталі”, був поранений і що із заводу побратими винесли його на ношах. А коли з’ясувала, де він перебуває, то долучилася до руху за визволення чоловіка та всіх захисників Маріуполя.
А 1 грудня минулого року його обміняли, і він повернувся. Щоправда, не додому, бо рідна хата залишилася в окупованому Маріуполі. Дружина Оксана разом із донькою та сином чекали його на Харківщині. На зустріч привезли все, що він попросив, – торт “Наполеон”, домашні рогалики, сало та хліб.
А потім вони поїхали до Львова, куди Оксана евакуювалася ще наприкінці березня 2022 року.
Менше ніж два місяці Дубик провів із сім’єю. За цей час переніс операцію, відновився. І вже 25 лютого цього року знову вирушив воювати до своєї 109-ї окремої бригади Тероборони.
“Війна забрала кохання всього життя”
Усі ці 7,5 місяців дружина Оксана разом із двома дорослими дітьми – сином та донькою – збирали гроші, купували та відправляли необхідну допомогу підрозділу Ігоря.
Спочатку потрібні були рації, лопати. Оксана зуміла зібрати кошти й відправити все це до підрозділу чоловіка. Потім треба було купити дрони, потім автомобілі, маскувальні сітки, електропилу, біноклі, паливо.
З того часу Оксана постійно займалася допомогою підрозділу чоловіка.
Дізнавшись про його загибель, Оксана написала у себе на сторінці у Facebook: “Війна забрала у мене кохання всього мого життя. При виконанні бойового завдання загинув мій чоловік Ігор Дубик. Я не знаю, як житиму без тебе. Таке враження, що згасло сонце. Ти назавжди залишишся в моєму серці – найкраща у світі людина, мужня, смілива, Захисник України!”.
Коли тіло загиблого Ігоря Дубика доправлять рідним і коли буде похорон – поки що невідомо.
