Документальний фільм про героїчних захисників Маріуполя.
Документальний фільм, створений платформою пам’яті Меморіал, присвячений трьом бійцям, які загинули, захищаючи Маріуполь. Про героїчних захисників розповідають їхні мами, інформує Портал МВС.
Для Зінаїди Гевак, Тетяни Демчук і Галини Ваховської їхні сини-воїни були, в першу чергу, коханими дітьми та найкращими хлопчиками у світі. І лише після цього – героїчними захисниками. Для кожної з них новина про загибель сина – момент, коли серце обпалило пекельним вогнем болю. Вони намагаються жити із цим далі, але це вже зовсім інше життя.
Антон Гевак не розповідав мамі про те, що пішов воювати. Про те, що син бере участь у бойових діях, Зінаїда дізналася від односельчанки. Підрозділ Антона бився на Волноваському напрямку, намагаючись не допустити оточення Маріуполя. 5 березня російські війська почали проривати їхні позиції. Антона росіяни застрелили з кулемета після того, як він підбив їхній танк.
Через 10 днів тіло хлопця привезли додому. Коли мама побачила, що її Антона, завжди такого швидкого і спритного, несуть інші, з її грудей вирвався майже звіриний крик. Жінка й досі відчуває присутність сина й говорить із ним. Коли приходить на могилу Антона – вмикає його голосові повідомлення. Ті, де він каже, що в нього все добре, він живий і здоровий.
28 квітня 2022 року Богдан Демчук відправив мамі своє останнє повідомлення «Мам, як ви там?». Вона була за містом без зв’язку і не змогла одразу відписати. Досі не може собі пробачити цього. А через два дні Тетяна Демчук дізналася, що її син загинув. Він сидів у кабіні вантажівки, яка потрапила під обстріл. Один з осколків влучив йому в шию. Смерть була миттєвою. Машина вигоріла вщент, але тіло бійця встигли витягнути та забрати у бункер. Богдан воював разом зі своїм молодшим братом Олегом. У Маріуполі той потрапив у російський полон. Перебуває там досі. Тетяна Демчук бореться за звільнення полонених і повернення тіл загиблих захисників Маріуполя. Чекає, коли зможе з честю поховати свого старшого сина.
Галина Ваховська називає свого сина Іванка ангелом. У дитинстві він був симпатичним білявим хлопчиком. Змалечку любив техніку, сам лагодив велосипеди, захоплювався машинами. Був дуже охайним. Займався народними танцями й музикою. Гарно малював. Вмів смачно готувати. Дуже любив тварин. Завжди підбирав на вулиці тих, які потребували допомоги. З дитинства марив небом.
Іван Ваховський став бортмеханіком вертольоту Мі-8 16-ої окремої бригади армійської авіації «Броди». Під час повномасштабного вторгнення був у складі екіпажу, який доставляв підкріплення, продукти та ліки до заблокованих захисників Маріуполя. Під час одного з вильотів, коли їхній вертоліт забирав тяжкопоранених українських воїнів, борт збили. Ваховський загинув.
Після звістки про загибель сина Галина боялася бачити людей, не могла дивитися на небо. Через проблеми із серцем потрапила до лікарні. Досі не може повірити в те, що її Іванка немає. Та в серці є надія, що її син якимось дивом врятувався. Саме це тримає її на цьому світі.
