У Росії шукають прикмети можливої відлиги. Ось президент Путін не погоджується із запитом Генштабу про бомбардування Алеппо. А от Путін не погоджується з самим Дмитром Кисельовим і стверджує, що не хоче ніякого "радіоактивного попелу".
Ось новий заступник глави адміністрації Сергій Кирієнко проводить консультації з цілком притомними експертами і обговорює з ними “суспільні настрої”. Ось міністр культури Володимир Мединський дзвонить керівнику “Сатирикону”, що дозволив собі засумніватися у свободі творчості в сучасній Росії. Ось прес-секретар президента Дмитро Пєсков радить одіозному байкеру вибачитися перед цим самим керівником. Ось глава Ради Федерації Валентина Матвієнко висловлює бажання ретельніше придивитися до скандальних законопроектів улюблениці Кремля Ірини Ярової. Ось генеральша-омбудсмен, яка ще недавно вихваляла Сталіна, виступає біля Соловецького каменя на організованому “Меморіалом” заході. Залишилося тільки, щоб усі ці струмочки злилися в повноводну річку – і відлига беззаперечна, – пише Віталій Портников для “Радіо Свобода”.
Думаю, всі ці очікування передчасні – хоча б вже тому, що передбачають, що сучасний російський режим розвивається за радянськими правилами. А це помилкова думка.
Тоталітаризм не відрізняється від авторитаризму тільки для тих, хто ніколи не жив у жодній із систем. Але ми-то з вами прекрасно знаємо відмінності. У сталінському Радянському Союзі людей з іншими поглядами на життя, якщо ці погляди ставали відомі або навіть просто приписувалися, могла тільки загинути. З путінської Росії можна просто поїхати, як за останні десятиліття і зробили багато.
У сталінському Радянському Союзі велика частина суспільства – а це були переможці у громадянській війні і їх нащадки – щиро вірили в силу ідеології, в утопію. Люди вбивали один одного в тисняві до сталінської труни тому, що були дорослими дітьми, які перейшли з однієї релігії в іншу і замінили поклони біля ікон на чергу до Мавзолею. Сучасні росіяни – підлітки цинічні. Вони ні в що не вірять, але не сумніваються, що лояльність – плата за збагачення, за те, “що ми ніколи так добре не жили”. При цьому розміри цього “ніколи”, звичайно ж, різні у Володимира Путіна і металурга з Нижнього Тагілу, але підхід тотожний.
При цьому у радянських “відлиг” 50-х і 80-х років минулого століття були очевидні політичні та економічні причини. Насамперед, пов’язані зі смертю вождів.
Класичний сталінізм не міг існувати без Сталіна. Це розумів навіть сам вождь, що планував напередодні смерті розправу зі своїми соратниками, але не вбачав проблеми маргіналізації режиму в самому собі. Класичний “застій” не міг існувати без Леоніда Брежнєва. Це було ясно з карикатурності спроб його збереження, що особливо яскраво проявилося в місяці правління Костянтина Черненка.
Відлига (або перебудова) – це були своєрідні “переодягання”, перевтілення тоталітаризму. Першого разу після такого перевтілення тоталітаризм встояв, але в другий – упав.
Якщо вже намагатися проводити розумні паралелі з радянською епохою, тоді те, що ми спостерігаємо зараз, нагадує “Запаморочення від успіхів” – була така сталінська стаття, опублікована в “Правді” 2 березня 1930 року. У ній засуджувалися “перегини на місцях”. Сталін любив такого роду “прийомчики” і вдавався до них незліченну кількість разів, коли бачив, що репресивна машина набрала самознищівних обертів. Суті політики це ніколи не змінювало, але, дійсно, дозволяло людям трохи вільніше видихнути, а комусь навіть вціліти. І щоразу породжувало несправджені надії у тих, хто чекав змін, і зміцнював віру тих, хто був переконаний у мудрості вождя.
Коли Генштаб просить у Путіна дозволу вбивати сирійців через ЗМІ, а Верховний головнокомандувач через прес-службу радить їм “почекати” – це чистої води “запаморочення”, перетоплене в сучасний стиль.
Коли Путін кричить на військових, які вважають,що американці “заслужили” чергову російську провокацію, а журналісти дізнаються про цю істерику президента з “джерел” – це чистої води “запаморочення”.
А вже коли в Кремлі заступаються за Костянтина Райкіна – це вже сталінщина чистої води. Вождь обожнював дзвонити різноманітним пастернакам, цікавитися їх самопочуттям. Те, що нинішній лідер нації робить це за допомогою поскребишевих, а не сам, просто показує, наскільки впевнено він почувається. Вже ж у нього-то голова від успіхів не паморочиться, ні.
Так що не чекайте відлиги. Відлига буде тільки після, а не під час Путіна.
