У перші десятиліття більшовицького правління, роки розрухи і дефіциту професійних кадрів, головним сюжетом всіх тодішніх новин була боротьба з диверсантами, прихильниками «старого режиму», які спеціально шкодять першому в світі держави робітників і селян.
Винуватці – справжні чи уявні – найбільш значущих аварій ставали фігурантами показових процесів за участю генерального прокурора СРСР або його не менше злісних і брехливих заступників.
Звичайно, справа тоді було не в диверсіях. Сам «соціалістичний лад» з його презирством до професіоналізму, диктатурою сірості і всевладдям партійного апарату викликав довіру до поломок і аварій.
Просто в цьому простому факті не хотіли зізнаватися можновладці – а населення охоче вірило, що розруха в клозетах, а не в головах.
Після російської анексії в таку ж територію диверсантів перетворився Крим. Аварії відбуваються одна за одною – ось як зараз на ЛЕП та на газопроводі.
І ось уже в російському Національному антитерористичному комітеті обговорюють версію підриву, а в медіа нагадують, що на півострові постійно знаходять диверсантів, які засилають СБУ для підпалів і підривів.
Коли буде важко з диверсантами – українськими шпигунами оголосять самих кримчан, які працюють на стратегічних підприємствах. Хтось за це упіймання «шпигунів» буде отримувати генеральські погони та ордени, а хтось – сидіти без газу і світла.
Адже ловити диверсантів і шпигунів набагато дешевше, ніж вчасно оновлювати інфраструктуру, будувати нові лінії електропередач і міняти труби. Втім, навіщо на це витрачатися, якщо все одно прийдуть диверсанти і все підірвуть.
